Організаційний розвиток підприємства

8.1. правові основи створення інтеграційних структур

Формування інтеграційних структур потребує наявності певних нормативних актів, які б дозволяли правильно організувати створення і подальшу успішну діяльність суб'єктів підприємницької діяльності. Все різноманіття видів інтеграційної діяльності регулюють певні документи про умови і порядок здійснення підприємницької діяльності в Україні.

Насамперед це загальнодержавні закони, які регулюють спільну діяльність суб'єктів господарської діяльності, закони і укази про формування і діяльність холдингових компаній, промислово-фінансових груп, вільних економічних зон тощо.

Велике значення мають документи про порядок створення підприємств і їх об'єднань. У законодавстві України названо два види документів: статут і засновницький договір.

У статуті підприємства визначаються співвласники та назва об'єднання підприємств, місцезнаходження керівної установи (правління дирекції), його органи управління, порядок їх формування, компетенція і повноваження трудового колективу та його виборчих органів, порядок формування майна підприємства, умови організації і припинення діяльності. До статуту можуть входити положення, пов'язані з особливостями діяльності підприємства: про трудові відносини, які виникають при об'єднанні суб'єктів господарської діяльності; про поновлення, порядок створення і структуру ради підприємства (корпорації, концерну), загального товарного знаку та інше. У статуті підприємства визначається орган, який має право представляти інтереси трудового колективу (ради колективу, ради підприємств, профспілковий комітет тощо).

Крім того, статут підприємства може бути доповнений залежно від специфіки форми власності, виду інтеграційної структури. Наприклад, статут акціонерного товариства, крім зазначених даних, повинен містити інформацію про види акцій підприємства, їх номінальну вартість, співвідношення різних видів, кількості акцій, що купуються засновниками, наслідки невиконання зобов'язань з викупу акцій.

Об'єднання підприємств і організацій повинні мати як статут, так і засновницький договір.

Важливість засновницького договору визначається тим, що він складається для створення посередницької особи на базі двох і більше засновників. Передусім він використовується для створення комерційних юридичних осіб, які ставлять своєю метою отримання прибутку. Наприклад, він потрібний при створенні акціонерного товариства, консорціумів тощо. Засновницький договір необхідний при заснуванні таких договірних господарських об'єднань, як асоціації і корпорації.

Однак слід наголосити, що здебільшого закон вимагає складання двох документів юридичної особи — не тільки засновницького договору, але і статуту (наприклад, при створенні акціонерного товариства, асоціацій, корпорацій тощо). Необхідно відмітити, що це самостійні документи, і не можна розцінювати статут як частину договору і навпаки. Проте, цілком виправдано, що зміст одного з двох документів може частково дублювати один одного. Наприклад, як в статуті, так і в засновницькому договорі визначається порядок розподілу між учасниками прибутків та збитків, управління діяльністю юридичної особи, що ними створюється, виходу засновників із складу існуючої структури. Слід вважати помилковим намагання продублювати зміст статуту та засновницького договору. У статуті передусім повинні бути відображені питання, які стосуються юридичного статусу організації, що створюється, її назви, мети діяльності, складу і компетенції органів управління та інші відомості, передбачені законодавством при створенні юридичної особи відповідного виду, наприклад, акціонерного товариства чи промислово-фінансової групи.

Водночас у засновницькому договорі необхідно визначити конкретні зобов'язання і порядок спільної діяльності зі створення юридичної особи, порядок розподілу між засновниками прибутків та збитків, управління діяльністю підприємства, умови передачі в корпоративну власність свого майна і участь в його діяльності, взаємовідносини засновників у ході підприємницької діяльності. Зміст цього договору повинен бути більш лаконічним, ніж прийнято зараз на практиці, коли в зміст засновницького договору намагаються вмістити всі положення статуту.

Тому необхідно звернути увагу на деякі моменти, які обов'язково повинні знайти відображення в засновницькому договорі. Доцільно зафіксувати в засновницькому договорі не тільки обов'язки, але й права засновників. На практиці це має велике значення. Недооцінка цього може стати недоліком в майбутньому. На практиці це стає базою виникнення розбіжностей у розумінні напрямків, стратегії і тактики підприємницької діяльності об'єднаних підприємств, зокрема, права на участь в управлінні юридичною особою, на отримання відповідної частини прибутку (доходу), на частину майна, яка залишається в випадку ліквідної після задоволення претензій кредиторів, права на отримання наявної інформації про діяльність створення юридичної особи, на вихід із складу співвласників з виділенням відповідної долі (вкладу) зі спільного майна.

У засновницькому договорі слід передбачити відповідальність за невиконання своїх обов'язків, зокрема, можливість виключення з об'єднання інших учасників при систематизованому невиконанні чи неналежному виконанні зобов'язань, перешкоджанні своїми діями досягненню цілей господарського об'єднання. В договорі повинна визначатись відповідальність засновників по боргах (зобов'язаннях) юридичної особи, що створюється, з урахуванням встановлених законодавством положень.

Крім того, у засновницькому договорі необхідно визначити конкретний порядок розподілу між засновниками прибутків та збитків. Традиційним на практиці є розподіл пропорційно долям засновників у статутному фонді. Однак можливі й інші варіанти по узгодженню між співвласниками. Слід відзначити необхідність визначення в договорі кількості голосів кожного учасника і порядок їх визначення, порядок повноважень, представлених на загальних зборах.

Також слід відзначити доцільність включення до договору пропозицій щодо внесення змін і доповнень у засновницький договір. Безумовно, це далеко не повний перелік прав і обов'язків сторін, які передбачаються в засновницькому договорі.

Слід відзначити ще одну особливість. Необхідно розрізняти і не змішувати засновницький договір і договір про спільну діяльність. Причиною може бути те, що обидва договори мають універсальний характер, тобто можуть бути узгоджені не лише між двома, але і більшою кількістю учасників. Відмінність засновницького договору від договору про спільну діяльність полягає в тому, що спільні дії засновників направлені на створення нової юридичної особи, в діяльності якої вони потім приймають участь. При цьому нова юридична особа наділяється необхідним майном. Майновий характер цього полягає в передачі у власність юридичної особи, що створюється, встановлених внесків (вкладів). Вкладами замовників можуть бути будови, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, інтелектуальна власність, грошові кошти. Порядок оцінки вкладів визначається засновниками договору і в окремих випадках передбачається законодавством України. Крім цього, визначаються не тільки розміри вкладів, але і строки, порядок їх внесення засновниками.

Розглянувши загальні положення, необхідні для створення суб'єктів підприємницької діяльності, доцільно зосередити більш конкретну увагу на правових основах процедури формування інтеграційних структур.

Сучасний етап розвитку підприємницької діяльності потребує безпосередньої взаємодії юридичних осіб з метою можливого використання виробничого, науково-технічного, інформаційного і фінансового потенціалу кожного з них для досягнення більшої ефективності. Це зумовлено створенням великої кількості видів господарських об'єднань, які виникають добровільно, з активними горизонтальними, вертикальними і змішаними зв'язками між їх учасниками — суб'єктами підприємницької діяльності. Це обумовлює необхідність певного правового регулювання їх діяльності.

Відповідно до пункту статті 3 Закону «Про підприємства в Україні» підприємства мають право на добровільних засадах об'єднувати свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності, якщо це не заперечує нормам антимонопольного законодавства України. Згідно з постановою КМУ від 11.11.94 року № 765 «Про введення механізму запобігання монополізації товарних ринків» встановлено, що створення господарського суб'єкта, доля якого на визначеному товарному ринку заздалегідь буде перевищувати 35 %, а також об'єднань підприємств проводяться з дозволу Антимонопольного комітету.

У законодавстві України не визначено поняття об'єднання підприємств (господарські об'єднання). Однак, в цілому із контексту Закону можна зробити висновок, що під господарським об'єднанням слід розуміти добровільне об'єднання юридичних осіб, створене ними з метою координації діяльності, забезпечення захисту їхніх прав і інтересів, спільної підприємницької діяльності, розв'язання соціальних проблем розвитку.

Які відмітні риси господарських об'єднань? По-перше, його засновниками (учасниками) можуть бути тільки юридичні особи. По-друге, учасники господарських об'єднань у більшості випадків зберігають право юридичної особи (якщо зміна цього права не обумовлена в засновницькому договорі). По-третє, порядок створення є добровільним. По-четверте, об'єднання визнається новим і самостійним суб'єктом права, власником майна, переданого йому засновниками (учасниками). Ці риси є спільними для всіх видів господарських об'єднань.

Ризик між ними можливо прослідкувати на основі різних ознак: цілі діяльності, обсяги і сфери регулювання, коло учасників, особливості формування. Наприклад, холдингова компанія — це господарське об'єднання, що володіє контрольним пакетом акцій одного чи кількох господарських суб'єктів. Ця доля акцій у статутному фонді дає змогу фактично контролювати господарську діяльність об'єднання. Процес формування і створення такого типу об'єднання передбачає поглинання його учасників і виявлення відносин підпорядкування і підлеглості між керівництвом холдингу та його учасниками. Об'єднання тим самим стає вищевстановленим органом управління і юридично пануючим суб'єктом по відношенню до вхідних у нього співвласників.

Суттєвою відмінністю в функціонуванні деяких типів господарських об'єднань є порядок відповідальності за зобов'язаннями. Згідно із Законом України «Про підприємства в Україні» існує норма, за якої об'єднання не відповідає за зобов'язаннями підприємств, що входять до його складу, а підприємства не відповідають за зобов'язаннями об'єднань, якщо це не передбачено засновницьким договором (статутом). Слід зазначити, що ця норма має диспозитивний характер, передбачаючи можливість іншого рішення. Отже, як виняток із загального порядку в засновницькому договорі (статуті) може бути передбачено умови і порядок майнової відповідальності учасників за зобов'язаннями об'єднання. Це найбільшою мірою можливо в концерні, де існує тісний зв'язок між учасниками і високий рівень централізації управління робить доцільним встановлення додаткової (субсидіарної) наявної відповідальності учасників по боргах об'єднання і навпаки.

У практиці діяльності інтеграційних структур створюються також відокремлені підрозділи юридичних осіб. Право на відкриття філій, представництв та інших відокремлених підрозділів є одним із важливих прав, дозволених законодавством.

Чинне законодавство не дає визначення поняття відокремлених підрозділів юридичних осіб, у тому числі представництв і філій. Це приводить до різниці в їх тлумаченні. На практиці бувають випадки, коли підприємці укладають контракти з філіями чи представництвом, а при невиконанні зобов'язань за контрактом не можуть притягнути до відповідальності винних контрагентів, тому що вони не були уповноважені укладати договір. Щоб запобігти подібних помилок, які ведуть до значних матеріальних втрат, необхідно правильно визначити правовий статут відокремленого підрозділу юридичної особи.

Філія — це відокремлений підрозділ юридичної особи, розташований за місцем його знаходження і виконуючий всі або частину його функцій.

Представництво — це відокремлений підрозділ юридичної особи, розташований поза місцем його знаходження і виконуючий захист і представництво інтересів юридичної особи, заклю-чаючи від його імені угоди і виконуючи інші правові дії.

З огляду на це можна виявити спільні риси, а також різницю між філіями і представництвами. Спільність полягає в тому, що вони розташовані за межами знаходження керуючих організацій, являють собою їх відокремлені підрозділи і не мають повного права юридичної особи. Отже, вони не в змозі самостійно виконувати ті чи інші дії, а можуть це робити тільки від імені юридичної особи, що їх створила. Крім цього, філії і представництва не мають необхідного для юридичних осіб ступеня майнового відокремлення, вони не наділяються необхідним майном для своєї діяльності, яке враховується на самостійному балансі. Слід додати, що філії і представництва повинні бути вказані в статуті юридичної особи, яка їх створює, і діяти на основі Положення про них.

Однак філії і представництва мають суттєву різницю дій і функцій, що виконуються. Філії мають право виконувати дії (чи частину з них) у відповідності до законодавчих документів юридичної особи, що їх створила. Наприклад, філії торгово-промислових об'єднань, банків в змозі виконувати банківські операції, вказані в Положенні про філію. Перелік таких дій окремо визначається в Положенні про філію. Для діяльності керівництву філії видається генеральне доручення, яке надає право складати угоди від імені відповідної юридичної особи в межах наданих повноважень.

Сказане щойно про правовий статус філій і представництв стосується і відокремлених підрозділів іноземних фірм-нерезидентів, що створюються на території України. Зокрема, представництво іноземного суб'єкта господарської діяльності в Україні не є юридичною особою і не займається самостійною комерційною діяльністю, в усіх випадках воно діє від імені і за дорученням іноземного суб'єкта господарської діяльності і виконує свої функції у відповідності до законодавства України. Наприклад, представництво іноземного суб'єкта господарської діяльності в Україні може виконувати функції, пов'язані з наданням представницьких послуг в інтересах іноземного суб'єкта, вказаних в Свідоцтві про реєстрацію.

Часто в практичній діяльності змішують поняття відокремленого підрозділу юридичної особи та дочірнього підприємства. Це можливо пояснити тим, що якщо діяльність філій, представництв й інших відокремлених підрозділів юридичних осіб в деякій мірі врегульовано законодавством, то функціонування дочірніх підприємств врегульовано недостатньо. В законодавстві України вказується, що, на відміну від відокремлених підрозділів юридичної особи, дочірнє підприємство є юридичною особою, тобто самостійним господарським суб'єктом підприємницької діяльності.

У Положенні про холдингові компанії згадується про дочірні підприємства як господарські суб'єкти, контрольним пакетом яких володіє холдингова компанія. В цьому документі наведено спеціальні вимоги: дочірні підприємства не можуть володіти паями, акціями, іншими цінними паперами холдингової компанії.

Крім цього, обмеження в створенні і діяльності холдингової компанії, обумовлені антимонопольним законодавством, також пов'язані з діяльністю дочірніх підприємств. Так, не дозволяється утворення холдингової компанії, якщо вона та її дочірні підприємства реалізують взаємозамінюючий товар (роботи, послуги) і їх сукупна частка на відповідному загальнодержавному чи регіональному ринку перевищує 35 %.

Недостатність нормативних актів про створення і діяльність дочірніх підприємств не дає відповіді на практичні запитання, пов'язані з поняттям дочірнього підприємства, його відповідальністю за боргами основного товариства, ступенем відповідальності за зобов'язаннями, можливостями і умовами, визначенням статусу юридичної особи та інше.

Слід зазначити, що наявність існуючих законодавчих актів явно не в змозі врегулювати весь складний комплекс відносин, що виникають при створенні і діяльності господарських об'єднань.

Відсутність у законодавстві України колективної правової регламентації господарських об'єднань, недостатньо чіткі критерії їх класифікації стримують і ускладнюють подальший розвиток підприємницької діяльності. Вирішення цих питань дозволить уникнути багатьох конфліктів і ускладнень, які виникають в діяльності об'єднань при відсутності чіткого законодавчого врегулювання.