Політична економія (1999)

Підприємство виступає у ролі товаровиробника, оскільки вироблений ним продукт, перед тим я к бути використаним для задоволення Суспільних потреб, проходить стадію обміну, купівлі-продажу. Тобто реалізації споживної вартості товару передує реалізація його вартості.

Вироблена підприємством продукція виступає у двох формах: у натурально-речовій та у вартісній (грошовій). За натурально-речовою формою вона включає в себе різноманітні засоби виробництва і предмети споживання. За вартісною формою вироблену на підприємстві продукцію поділяють на фонд заміщення (ФЗ), необхідний продукт (НП) і додатковий продукт (ДП). Тобто вартість виробленої продукції (В) = ФЗ+НП+ДП.

Цю структуру вартості можна розглядати з двох точок зору. З точки зору створення вартості, можна говорити, що вартість виробленої продукції включає в себе стару вартість (ФЗ) і новостворену вартість (НП+ДП), тобто валову додав? вартість, яка включає в себе відтворену вартість необхідного продукту (заробітну плату) і вартість додаткового продукту (додаткову вартість). За таких умов вартість виробленого продукту можна виразити такою формулою:

В = ФЗ + (НП + ДП)

Структуру вартості виробленого продукту можна розглядати і з точки зору зростання старої вартості, зростання капітал)'. За таких умов прийнято говорити про авансований капітал, тобто витрати виробництва (собівартість продукції) і чисту додану вартість, тобто додатковий продукт. В цьому випадку вартість виробленого продукту можна виразити формулою:

В = (ФЗ + НП) + ДП

Таким чином, повна вартість товару включає в себе вартість спожитих засобів виробництва (вартість амортизаційних відрахувань із засобів праці та вартість сировини, матеріалів, палива), вартість необхідного продукту (заробітну плату) і вартість додаткового продукту (додаткову вартість).

Валова додана вартість - це вартість необхідного і додаткового продукту. Це фактично валовий (національний) доход, що створений на підприємстві.

Чиста додана вартість - це вартість додаткового продукту (додаткової вартості). Чисту додану вартість ще називають чистим доходом підприємства.

В умовах панування суспільної власності підприємство зацікавлене у зростанні обсягів валової доданої вартості і чистої доданої вартості. Заінтересованість у зростанні валової доданої вартості обумовлене тим, що валова додана вартість є джерелом доходів працівників виробничої і невиробничої сфери та джерелом задоволення загальносуспільних потреб.

В умовах капіталізму підприємець зацікавлений тільки у зростанні обсягу чистої доданої вартості (додаткової вартості), яка набирає форми прибутку.

Однак в будь-якому суспільстві підприємство зацікавлене у зменшенні витрат виробництва, які на рівні підприємства набувають форми собівартості.

Собівартість - це частина вартості, яка включає в себе лише фактичні витрати підприємства на виробництво продукції, які складаються з вартості спожитих засобів виробництва і вартості тієї частини необхідного продукту, яку одержують працівники у вигляді заробітної плати. Розрізняють такі види собівартості: індивідуальну і середньосуспільну, фабрично-заводську (виробничу) і повну (комерційну), планову і фактичну.

Фабрично-заводська собівартість включає в себе затрати лише на виробництво продукції. Повна, крім витрат на виробництво включає витрати на реалізацію, наукову роботу, відрахування на утримання вищестоячих ланок управління, підготовку кадрів тощо.

Показниками собівартості є: затрати на одну грошову одиницю товарної (реалізованої) продукції; собівартість окремих видів виробів і послуг; кошторис витрат на виробництво в цілому по підприємству.

Собівартість за своєю структурою (складовими елементами) у найбільш загальній формі складається із вартості спожитих засобів виробництва і з суми, що використана на оплату праці. Проте собівартість слід розглядати у більш конкретній структурі, зокрема за економічними елементами. За ними собівартість включає:

витрати сировини матеріалів, палива, електроенергії, тобто оборотних фондів;

вартість спожитих основних виробничих фондів у вигляді амортизаційних відрахувань;

заробітну плату і відрахування на соціальне страхування;

адміністративно-управлінські витрати.

Всі ці витрати становлять собою фабрично-заводську собівартість. Якщо до них додати витрати на реалізацію, підготовку кадрів, наукову роботу, то матимемо повну собівартість.

Підприємство і суспільство зацікавлені в зниженні собівартості.

Шляхи зниження собівартості такі:

підвищення продуктивності праці;

економне витрачання сировини, палива, електроенергії, заміна дорогих видів сировини більш дешевими, але якісними;

спеціалізація виробництва;

повне раціональне використання виробничих фондів, виробничих площ і потужностей;

удосконалення системи управління;

поліпшення системи постачання і збуту продукції.

Значення кожного із шляхів різне в різних підприємствах і галузях.

Тому треба вивчати їх в кожному випадку окремо.