Політична економія (1999)

Проблеми заробітної плати завжди перебували в центрі уваги представників усіх шкіл і течій економічної думки. Причому в минулому і сьогодні багато представників немарксистської політекономії визначають суть заробітної плати як ціну праці. Такої думки у свій час дотримувалися фізіократи і в певній мірі А. Сміт. Сьогодні її поділяють такі відомі економісти, як С Брю, К. Макконнелл, В.Нордхау з, П. Самуельсон та ін. Вони вважають, що заробітна плата становить собою ціну, яку платить підприємець робітникові за використання його праці.

Але ж щоб можна було продати працю і одержати за неї плату у формі заробітної плати, праця повинна б існувати до моменту купівлі-продажу. Проте на ринку праці робітник виступає лише власником робочої сили, яку капіталіст починає використовувати після її купівлі. Тобто погляд на заробітну плату як ціну праці неминуче наштовхує на думку, що якби самостійно існувала праця як товар, то це означало б, що робітник не є найманим працівником, а виступає дрібним приватним виробником, який продає не саму працю, а її продукт - товар.

К. Маркс дійшов висновку, що робітник продає капіталістові робочу силу, а не працю чи її продукт, які на момент купівлі-продажу не існують.

Найбільшу різноманітність поглядів економісти виявляють при поясненні рівня заробітної плати. Так, в другій половині XIX століття Дж. Мілль, Мак-Куллох та деякі інші економісти виходили з того, що1 рівень заробітної плати залежить від чисельності робітників та якогось "фонду заробітної плати", величина якого є незмінною і постійною. На їх думку, якщо частина робітників доб'ється підвищення заробітної плати, то інша частина буде мати меншу заробітну плату або зовсім залишиться без роботи, оскільки не буде коштів для виплати заробітної плати. Ця теорія базується на висновку, що нібито суспільний капітал є постійною величиною, а маса життєвих засобів, в яку втілюється змінний капітал, являє собою відособлену частину суспільного багатства, визначену силами природи.

Популярною в західних країнах є теорія граничної продуктивності", яку в XIX столітті висунули англійський економіст А. Маршалл і американський економіст Дж. Кларк. На їх думку, в кожному суспільстві діє закон "спадної продуктивності", згідно з яким збільшення чисельності робітників при незмінному обсягу капіталу з якогось моменту дає більш низьку продуктивність в порівнянні з попереднім збільшенням. Тому рівень заробітної плати визначається продуктом найменш продуктивного прирощення праці. При наймі додаткових робітників (понад "граничну" їх чисельність) вироблена ними вартість буде менше витрат на оплату їх праці. Але ж такий підхід не бере до уваги розвиток науково-технічного прогресу, в результаті якого продуктивність праці постійно зростає.

В сучасних умовах широкого розповсюдження набула теорія регульованої заробітної плати", автором якої був англійський економіст Дж. Кейнс. Він і його послідовники вважають, що уряд через законодавство, а профспілки через відповідні договори з підприємцями повинні регулювати заробітну плату з врахуванням обсягу виробництва і рівня зайнятості. На його думку, це необхідно робити тому, що зростання - зайнятості без збільшення кількості машин та обладнання приводить до зниження продуктивності праці "граничного робітника", а звідси - і до зниження реальної заробітної плати. Тому кейнсіанці вважають зменшення реальної заробітної плати шляхом поміркованої інфляції одним із засобів, що забезпечує зростання зайнятості.

Чимало прихильників має теорія "інфляційної спіралі заробітної плати і цін". її прихильники вважають, що підвищення заробітної плати неминуче веде до зростання цін на товари народного споживання, а зростання цін в свою чергу веде до підвищення заробітної плати. Але ціни визнаються і регулюються не заробітною платою, а дією закону вартості. Та й підвищення заробітної плати впливає не на рівень цін, а на рівень прибутків.

Можна було б назвати й інші теорії заробітної плати, які сьогодні поширюються різноманітними школами і течіями економічної думки.

Проте найбільш повно проблеми заробітної плати дослідив К. Маркс в "Капіталі". Він доказав, що заробітна плата в умовах капіталізму становить собою перетворену форму вартості і відповідно піни товару робоча сила. її речовим і матеріальним змістом виступає кількість Життєвих благ, необхідних для відтворення робочої сили найманого робітника і членів його сім'ї. Заробітна плата є перетвореною формою вартості і ціни товару робоча сила тому, що на поверхні суспільства вона сприймається як ціна праці. Продаж робочої сили сприймається як продаж праці в результаті того, що робітник одержує заробітну плату після завершення процесу праці, що величина заробітної плати змінюється залежно від тривалості робочого дня, а індивідуальні відмінності у заробітній платі обумовлені неоднаковою інтенсивністю праці робітників.

Праця не може ні продаватися, ні бути товаром хоча б тому, що в момент акту купівлі-продажу вона відсутня. Для уточнення наведемо такий приклад. Припустимо, щ0 робітник пропрацював 8 годин і одержав у вигляді заробітної плати 8 дол. На поверхні суспільства ці 8 дол. сприймаються не ціною робочої сили, а вартістю і ціною праці робітника. Виникає враження, що капіталіст нібито оплатив працю робітника протягом всього робочого дня. Таким чином зникає поділ робочого дня на необхідний та додатковий і відповідно праці - на необхідну і додаткову, оплачену і неоплачену. Складається видимість, що вся праця найманого робітника є оплаченою. Саме в цьому полягає одна із особливостей капіталістичної форми експлуатації. У рабовласницькому суспільстві навіть необхідна праця раба здавалася йому неоплаченою, працею на рабовласника. При феодалізмі необхідна й додаткова праця чітко розмежовані.