Політична економія (1999)

Виходячи із своєї суті, заробітна плата в кожному суспільстві повинна виконувати три основні функції: виступати засобом відтворення робочої сили, формувати платоспроможний попит населення, стимулювати працівників за більш продуктивну працю.

Відтворювальну функцію заробітна плата виконує тому, що вона є грошовим виразом вартості і ціни робочої сили, а речовим змістом її виступає кількість життєвих благ, необхідних для відтворення робочої сили найманого робітника і членів його сім'ї. Зрозуміло, що цю функцію заробітна плата виконує в повному обсягу тільки тоді, коли її рівень відповідає вартості і ціні товару робоча сила. Якщо заробітна плата нижче вартості робочої сили, то остання перебуватиме у стані занепаду Робітник буде втрачати працездатність і не зможе утримувати Й виховувати дітей, які повинні у майбутньому його замінити.

Заробітна плата є основним засобом формування платоспроможного попиту населення. Переважна частина людей одержує свої доходи у формі заробітної плати. Якщо врахувати той факт, що виробництво в кінцевому плані повинне орієнтуватися на потреби споживачів, то є всі підстави говорити, що заробітна плата через механізм попиту на товари і послуги робить вплив на їх виробництво.

Функцію засобу стимулювання праці заробітна плата виконує в результаті залежності її рівня від продуктивності та інтенсивності праці. При цьому необхідно мати на увазі, що зростання заробітної плати відбувається не в тій пропорції, в якій зростає продуктивність праці. Закон зростання продуктивності праці вимагає, щоб продуктивність праці зростала вищими темпами, ніж зарплата. Випереджаюче зростання продуктивності праці економічно обумовлене тим, що:

для зростання продуктивності праці суспільство робить великі витрати на технічне озброєння праці кожного робітника;

за рахунок зростання продуктивності праці збільшується не тільки заробітна плата, а й виплати і пільги із суспільних фондів споживання, які складають значну частину реальних доходів робітників та членів їх сімей,

більш швидке зростання продуктивності праці забезпечує зниження собівартості продукції і збільшення прибутку підприємства.

Всі названі функції заробітна плата може виконувати лише тоді, коли її рівень в умовах капіталізму відповідає вартості і ціні робочої сили, а в умовах соціалізму - кількості та якості затраченої праці. Про існуючий рівень заробітної плати, а отже, і про соціально-економічні можливості відтворення робочої сили певну уяву дають такі її різновиди, як номінальна та реальна заробітна плата.

Номінальна заробітна плата при капіталізмі - це сума грошей, яку одержує робітник за, продану робочу силу. В умовах соціалізму - це сума грошей, яку одержує робітник в залежності від кількості і якості затраченої праці.

Реальна заробітна плата - це кількість матеріальних благ і послуг, яку робітник може фактично купити за свою грошову заробітну плату.

Виходить, що рівень реальної заробітної плати залежить:

від величини номінальної, тобто грошової заробітної плати. Чим більша номінальна заробітна плата при сталих цінах на засоби споживання, тим більша реальна заробітна плата;

від рівня цін на необхідні засоби існування робітника. Якщо Ціни зростатимуть, а номінальна заробітна плата залишиться незмінною, ю реальна заробітна плата зменшиться. Якщо ціни зростатимуть більш Швидко ніж зростатиме номінальна заробітна плата, то реальна заробітна Плата знову ж таки впаде.

На рівень реальної заробітної плати впливають також і такі фактори, як рівень безробіття, рівень податків, рівень плати за житло, медичне обслуговування та навчання, склад робочого класу за кваліфікацією, статтю, національними ознаками, зміни вартості робочої сили тощо. Всі ці фактори не завжди діють в одному напрямі, а тому й реальна заробітна плата в окремі періоди змінюється по-різному.

В Україні з початком ринкової трансформації економіки реальна] заробітна плата постійно знижується.

Об'єктивною характеристикою життєвого рівня населення служить не тільки рівень реальної зарплати, а й питома вага зарплати у структурі ВВП. За даними Міністерства статистики України, в нашій державі частка зарплати у ВВП становила в 1991 році 58%, в 1994 році-31%. В кінці 90-х років цей показник був ще менший.

При вирішенні проблем заробітної плати важливо правильно встановити вихідний пункт - розмір мінімальної заробітної плати. Мінімальна заробітна плата - це офіційно затверджений рівень зарплати, який є не нижче фізіологічного прожиткового мінімуму і не перевищує вартісну величину мінімального споживчого бюджету. В Україні мінімальна зарплата і мінімальна пенсія до початку ринкових перетворень становили 70 радянських карбованців, що дорівнювало 116 дол. У 1996 році мінімальна заробітна плата була встановлена на рівні 15 грн., в той час як офіційно визнаний фізіологічний прожитковий мінімум становив понад 70 грн. А за підрахунками профспілок, він дорівнював 94 грн. Закон України «Про оплату праці» встановив, що мінімальна заробітна плата повинна дорівнювати межі малозабезпеченості, тобто фізіологічному прожитковому мінімуму, проте ця вимога закону не діє. Уряд України вважає, що такий крок призведе до значного збільшення дефіциту державного бюджету.

Низький рівень заробітної плати негативно позначається на процесі відтворення робочої сили.