Політична економія (1999)

Існує багато концепцій витрат виробництва. А. Сміт і Д. Рікардо під витратами розуміли суспільні середні витрати на одиницю продукції. Крім того, витрати визначалися як ціна виробництва з урахуванням рентних платежів.

У маржиналістів витрати виглядають як явище, що базується на граничній корисності. На думку Менгера, Візера та інших маржиналістів, сума, яку фірма виплачує за фактори виробництва, визначається граничною корисністю, яку вони мають з точки зору продавця.

Прихильники інституціоналізму вважають, що витрати вимірюються якістю і характером трудових зусиль, здібностей людей, які роблять ці зусилля.

Неокласичні концепції розглядають витрати виробництва як суму витрат на придбання факторів виробництва.

Згідно з марксистською концепцією витрати виробництва - це те, що коштує товар капіталісту, тобто сума його витрат на придбання засобів виробництва і робочої сили. Від специфічних капіталістичних витрат К. Маркс відрізняє суспільні витрати виробництва, які визначають вартість товару.

Як було з'ясовано у попередніх темах, К. Маркс довів, що вартість будь-якого капіталістично виробленого товару визначається за формул010 w =c+v+m

До вартості капіталістично виробленого товару можна підходите з двох точок зору.

По-перше, з точки зору створення вартості, внаслідок чого можна перетворити формулу w = c+v+m у формулу w = c+(v+m) яка показує, що вартість товару складається із старої (с) і нової вартості (v+m)

По-друге, з точки зору зростання капіталу. При цьому формуй w = c+v+m можна перетворити у формулу w = (c+v)+m. Ця формула показує, що у вартості товару складові (c+v) становлять авансований капітал, тобто капітал, яким володів капіталіст ще до початку процесу виробництва.

Це те, чого коштує товар капіталістові. Це - капіталістичні витрати виробництва. Відповідно m виступає як приріст капіталу, як лишок над капіталістичними витратами виробництва.

Отже, вказував Маркс, те, в що обходиться товар капіталістам, вимірюється затратами капіталу; те, чого товар дійсно коштує, вимірюється затратами праці.

Витрати виробництва стирають межі між постійним і змінним капіталом і цим самим приховують той факт, що єдиним джерелом вартості і додаткової вартості є праця.

Отже, якщо підходити до витрат виробництва з позиції соціально-економічних відносин, то їх слід поділяти на витрати суспільства і витрати підприємства. Витрати суспільства виступають у формі вартості, тобто вони включають всі витрати живої та уречевленої праці. Витрати підприємства виступають у формі собівартості, тобто вони включають в себе лише затрати на купівлю засобів виробництва і робочої сили.

Прийнято розрізняти постійні і змінні витрати виробництва.

Постійні витрати це витрати, на загальну величину яких не впливають обсяги виробництва. До них відносяться плата за оренду засобів праці, сплата процентів за кредити, витати заробітної плати службовцям тощо.

Змінні витрати прямо залежать від обсягів виробництва. Це витрати на сировину, матеріали, тару, електроенергію, заробітну плату робітників.

Розрізняють також валові, середні й граничні витрати. ^Валові витрата підприємства - це загальна сума постійних та змінних витрат. Середні витрати - це витрати в розрахунку на одиницю продукції. Граничні витрати - це додаткові витрати, необхідні для виробництва Додаткової одиниці продукції. Підприємство буде розширювати виробництво, якщо додаткова одиниця продукції коштуватиме йому Дешевше, ніж продажна ціна.

Як вже зазначалося, витрати підприємства на виробництво продукції становлять собою собівартість. За економічним змістом ці витрати можна згрупувати таким чином: матеріальні витрати, витрати на купівлю робочої сили (оплату праці), відрахування на соціальне відрахування, відрахування на обов'язкове медичне страхування, амортизація основних фондів, інші витрати.

На практиці розрізняють: 1) цехову собівартість - всі затрати на виробництво, за виключенням загальнозаводських; 2) виробничу фабрично-заводську) - всі затрати на виробництво, за виключенням виробничих; 3) повну собівартість - всі затрати, пов'язані з виробництвом продукції та послуг, і плюс позавиробничі затрати (затрати на тару, упаковку, доставку продукції тощо).

При калькуляції продукції розрізняють прямі витрати, тобто пов'язані з процесом виробництва (затрати на сировину, зарплата основних виробничих працівників тощо), і непрямі, тобто пов'язані з роботою підприємства в цілому.

За економічним змістом затрати діляться на основні і накладні. Основні - це витрати, пов'язані безпосередньо з виробництвом"'1 продукції. Накладні - витрати на організацію, управління, технічну підготовку й обслуговування виробництва, проценти за кредит, витрати на охорону праці, оплату праці управлінського апарату, канцелярські витрати тощо.

Кожне підприємство зацікавлене у зниженні собівартості. Основними шляхами зниження собівартості є: 1) скорочення витрат, пов'язаних з використанням предметів праці; 2) зменшення витрат, пов'язаних з використанням засобів праці; 3) зменшення витрат на виплату заробітної плати, яке може мати місце якщо продуктивність праці буде зростати більш швидко, ніж зростатиме зарплата; 4) зменшення інших витрат (сплата проценту за позики, штрафи, відшкодування збитків тощо).