Політична економія (1999)

З попередніх тем нам відомо, що головною перевагою ринкової економіки є вільна конкуренція. Вона забезпечує формування попиту, пропозиції, цін і з точки зору ринкового господарства є найкращим механізмом розподілу прибутків між суб'єктами господарювання. Через механізм конкуренції, попиту, пропозиції та ринкових цін ринок забезпечує саморегулювання економіки. Через конкуренцію ринкові відносини активно впливають на рівень витрат на виробництво товару, науково-технічний прогрес, на задоволення платоспроможного попиту населення. Внаслідок дії закону вартості, попиту та пропозиції, інших законів ринкової економіки індивідуальна праця зводиться до суспільно-необхідної та визначення вартості і ціни товару. Механізм міжгалузевої конкуренції сприяє вирівнюванню прибутків підприємців різних галузей виробництва, тобто утворенню середньої норми прибуткую І Орієнтуючись на ринкові ціни і намагаючись одержати максимальний прибуток, підприємці направляють свої кошти на випуск тих товарів які користуються} попитом. В результаті досягається відповідність між1 обсягом виробництва і суспільними потребами, формуються необхідні економічні пропорції.

Саморегулювання ринок здійснює і тоді, коли за допомогою конкуренції, очищує суспільне виробництво від економічно слабких, нежиттєздатних господарських одиниць і, навпаки, сприяє найбільш ефективним. (В результаті такого відбору неперервно підвищується: середній рівень ефективності народного господарства.

Проте ринок - не всемогутній. Він вирішує далеко не всі проблеми економічного життя суспільства. Тому важливу роль відіграє регулювання ринкової економіки її суб'єктами. Незалежно від форми підприємництва (одноосібне володіння, товариство, корпорація) економічні суб'єкти прагнуть пристосуватися до ринкових відносин і в певній мірі впливати на них. На рівні малих та середніх підприємств таке пристосування проявляється у швидкому реагуванні на зміни попиту і пропозиції, в активній інноваційній політиці, у скороченні управлінських витрат тощо.

На відміну від малого та середнього бізнесу, який пристосовується до ринкової стихії, великі монополістичні підприємства активно діють в напрямі обмеження ринково-конкурентної стихії. Вони спрямовують свою діяльність на впорядкування господарської системи, захищають і стабілізують її з метою забезпечення економічних переваг високо-концентрованим господарським одиницям. Тобто олігополія та монополія вносять елемент свідомого регулювання ринкових відносин.

Важливим інструментом регулювання ринкової економіки є контракт, що його заключають між собою господарюючі суб’єкти . Контракт являє собою форму договору між підприємством-виробником та підприємством-споживачем (або підприємством-посередником) про виробництво певного обсягу продукції певної якості, ціни на неї, строки та форми поставки. Великого поширення контрактна система набула у стосунках між сільськогосподарськими підприємствами, з одного боку, та переробними і посередницькими фірмами - з іншого. Контрактна система дозволяє виробникам одержати гарантований ринок збуту товарів і в певній мірі обмежує ринково-конкурентну стихію.

Помітну роль в регулюванні виробництва відіграє ринкова інфраструктура, тобто система державних, приватних і громадських організацій й установ, що обслуговують інтереси суб'єктів ринкових відносин і забезпечують їхню ефективну взаємодію. Скажімо, фінансово-кредитна інфраструктура ринку, яку утворюють банки, фондові та валютні біржі, страхові та інвестиційні компанії, фонди профспілок та інших громадських організацій, займаючись мобілізацією тимчасово вільних коштів та перетворенням їх у кредити і капіталовкладення, істотно впливає на попит і пропозицію товарів і послуг

Організаційно-технічна інфраструктура, яка включає в себе товарні біржі й аукціони, торгові доми і торгові палати, інформаційні Центри та ярмарки, асоціації підприємців та споживачів, транспортні Комунікації і засоби оперативного зв'язку, сприяє встановленню ділових Контактів між підприємцями, прискоренню обороту капіталу, а отже і розвитку виробництва.

Помітний вплив на виробництво робить науково-дослідницька інфраструктура, до складу якої входять наукові центри з вивчення ринкових проблем, інформаційно-консультативні фірми, аудиторські організації та навчальні заклади.

Вивчаючи динаміку ринкової ситуації , займаючись розробкою стратегії і тактики підприємств на ринку, готуючи кадри економістів та менеджерів, названі організації й установи сприяють піднесенню наукового рівня управління виробництвом, що вкрай важливо для піднесення ефективності виробництва.