Політична економія (1999)

З розвитком ДМК неминуче постало питання про його історичні перспективи, тобто його відношення до капіталізму і соціалізму. Визначаючи їх, багато хто з економістів у минулому й тепер намагався і намагається конструювати концепції, за якими державно-монополістичний капіталізм нібито вже не є капіталізмом у повному розумінні слова. Дж. Кейнс називає його "регульованим капіталізмом", Хансен і Самуельсон - "змішаною економікою", Кросленд і Гелбрейт - державою загального добробуту" і т.п.

При цьому всі вони виходять з дедалі активнішого втручання державну процес капіталістичного відтворення, поширення державного підприємництва і державного регулювання економіки. Однак економічні заходи держави, по-перше, не міняють економічну основу капіталістичних країн - приватну власність на засоби виробництва. Державний сектор капіталістичної економіки виступає як загальномонополістичний сектор, а державна власність на засоби виробництва разом з монополістичною власністю корпорацій становить собою економічну базу панування фінансової олігархії. По-друге, економічні заходи держави не усувають невідповідності між зростаючими елементами планомірного регулювання виробництва і загальною обстановкою стихійності та ринкової конкуренції. По-третє, економічні заходи держави не розв'язують соціальні проблеми капіталізму і передусім проблему безробіття.

З огляду на сказане, можна зробити висновок, що державно-монополістичний капіталізм це не новий спосіб виробництва, не новий економічний лад. Це той же капіталізм тільки в умовах злиття та зрощення сили монополій з силою держави. З розвитком ДМК не тільки не були розв'язані основні суперечності капіталізму, але й відбулося їх загострення. Передусім загострилась основна суперечність, оскільки в умовах ДМК виробництво стає все більш суспільним за своїм характером, а присвоєння - все більш приватним.

Сьогодні стала більш очевидною протиприродність такого стану, при якому виробничі комплекси, які обслуговують інколи не одну країну, залишаються приватною власністю невеликої горстки мільйонерів та мільярдерів.

З розвитком ДМК загострюються суперечності між працею і капіталом, між інтересами монополій і всієї нації, між розвинутими капіталістичними державами та країнами, що розвиваються, між самими імперіалістичними державами та соціалістичними країнами.

Крім того, з розвитком ДМК виникає суперечність між суспільним характером виробництва і державно-монополістичним способом його регулювання.

Як бачимо, розвиток ДМК не тільки не усуває суперечності капіталістичної системи, а й загострює окремі з них і породжує нові. Крім того, розвиток ДМК вносить такі зміни у процес суспільного відтворення, які дали підстави В.І.Леніну писати про те, що державно-монополістичний капіталізм є цілковита матеріальна підготовка соціалізму.

Конкретно це проявляється в тому, що, по-перше, розвиток державної власності, відхід великих власників засобів виробництва від безпосередньої участі в управлінні виробництвом і зростання економічної ролі держави в регулюванні економіки свідчить про неспроможність самого принципу приватної власності та його несумісність з потребами розвитку сучасних продуктивних сил. По-друге, ДМК створює апарат для управління державною власністю і регулювання капіталістичної економіки. Причому цей апарат дедалі більше формується за рахунок представників трудящих.

- Все це дає підстави твердити, що сам, державно-монополістичний капіталізм свідчить про минущий характер капіталізму як економічної системи і заміну його іншим суспільно-економічним ладом.