Політична економія (1999)

Однією із загальних економічних закономірностей соціалістичного будівництва є планомірний розвиток народного господарства. Планомірність - це постійна, свідомо підтримувана пропорційність в масштабах всього суспільства між величиною суспільної праці і суспільними потребами.

Пропорціональність в народному господарстві означає такий стан економіки, при якому кожна її галузь створює стільки матеріальних 5лаг і послуг певної якості, скільки необхідно для повного задоволення ними нормальних для даного етапу розвитку виробничих та особистих потреб.

Пропорції в народному господарстві постійно змінюються під впливом науково-технічного прогресу, зростання продуктивності праці, розвитку особистих потреб, зміну міжнародній обстановці, прорахунків у плануванні та природних факторів. Проте завдяки планомірності є можливість ліквідовувати диспропорційність.

Для задоволення суспільних та особистих потреб підтримуються такі основні групи пропорцій:

загальноекономічні пропорції, які охоплюють народне господарство в цілому (певні співвідношення між виробництвом і споживанням, фондом заміщення і національним доходом, споживанням і нагромадженням, першим і другим підрозділами, промисловістю і сільським господарством і т. п.);

міжгалузеві пропорції, тобто певні співвідношення між галузями в самій промисловості та сільському господарстві;

внутрігалузеві пропорції, тобто певні співвідношення всередині даної галузі;

внутрівиробничі пропорції, тобто певні співвідношення між виробничими підрозділами підприємства;

територіальні пропорції, тобто співвідношення в розвитку господарства економічних районів та адміністративно-територіальних одиниць країни;

міждержавні пропорції, які становлять собою принципово новий вид пропорцій, що виникають в процесі міжнародного поділу праці.

Формою практичної діяльності по використанню дії закону планомірного, пропорційного розвитку економіки є планування. Співвідношення між планомірністю і плануванням таке, як між змістом та формою. Планомірність - зміст, планування - суб'єктивна форма об'єктивного змісту.

Планування включає в себе складання планів, доведення планів до виконавців та контроль за виконанням планів і таке інше. При складанні планів повинні враховуватися вся система економічних законі в соціалізму, закони природничих і технічних наук, економічні інтереси соціальних груп, класів і суспільства в цілому.

Практика соціалістичного будівництва виробила такі принципи планування:

наукова обґрунтованість планів на основі свідомого використання економічних законів соціалізму та законів природничих і технічних наук;

єдність політичного та економічного підходу до розв'язання народногосподарських питань, тобто плани розвитку економіки повинні бути спрямовані на вирішення певних політичних завдань, а політика в свою чергу має бути спрямована на забезпечення сприятливих умов для здійснення планів розвитку економіки;

демократичний централізм, який передбачає органічне поєднання централізованого планового керівництва економікою в масштабі країни з широкою ініціативою і творчістю місцевих органів влади, підприємств та широких верств населення;

директивний (обов'язковий) характер планів;

поєднання перспективних планів з поточними;

оптимальне поєднання галузевого і територіального аспектів у плануванні;

повсякденний облік та контроль за виконанням планів.

Ігнорування зазначених принципів планування неминуче призводить до негативних соціально - економічних наслідків. Тому соціалістичне суспільство повинне постійно дбати про їх дотримання. Коли йдеться про вдосконалення планування, то мається на увазі передусім дотримання принципів планування.

Планомірний розвиток економіки, що має місце в умовах соціалізму, не виключає існування й використання товарно-грошових відносин. Необхідність збереження товарно-грошових відносин при соціалізмі обумовлена цілим рядом об'єктивних причин, серед яких найважливішими є такі:

суспільний поділ праці і спеціалізація виробництва як загальна основа будь-яких товарно-грошових відносин;

відносна економічна відособленість соціалістичних підприємств, яка проявляється в тому, що підприємства відособлені одне від одного і по відношенню до суспільства (держави) в цілому;

соціально-економічна неоднорідність праці, яка вимагає вартісної форми її обліку і передбачає використання категорії абстрактної праці;

наявність системи зовнішньоекономічних зв'язків у товарній формі.

Існування при соціалізмі товарного виробництва породжує дію всіх економічних законів та категорій товарного виробництва, зокрема законів вартості, попиту і пропозиції, грошового обігу та категорій таких як товар, вартість, ціна, гроші, прибуток і таке інше.

Товарно-грошові відносини в умовах соціалізму виражають принципово нові за змістом і формою економічні зв'язки між людьми і тому докорінно відрізняються від товарно-грошових відносин на попередніх ступенях історії суспільства. Ці відмінності такі:

товарно-грошові відносини базуються на суспільній власності на засоби виробництва і виключають можливість експлуатації людини людиною і привласнення чужої неоплаченої праці;

товарно-грошові відносини розвиваються на основі дії всієї системи економічних законів соціалізму, носять планомірний характер, виключають стихію і конкуренцію, розорення одних і збагачення інших;

сфера товарно-грошових відносин має обмежений характер, оскільки не купуються і не продаються засоби виробництва й робоча сила і гроші не можуть перетворитися у капітал.

Оскільки товарно-грошові відносини в умовах соціалізму мають певні відмінності від товарно-грошових відносин попередніх способів виробництва, то і дія економічних законів, в тому числі і закону вартості, має певні особливості. При соціалізмі закон вартості використовується свідомо суспільством і державою у тісному зв'язку з іншими економічними законами (основним економічним законом, законом планомірного розвило/, законом розподілу за працею і інше). В результаті цього дія закону вартості не супроводжується руйнівними наслідками, не веде до розшарування виробників: розорення одних і збагачення інших.

Закон вартості проявляється в багатьох категоріях, найбільше свій прояв він знаходить в ціні. Ціна являє собою грошовий вираз вартості товару, встановлюваний державою свідомо і в плановому порядку. Науковою основою ціноутворення є використання всієї системи економічних законів соціалізму, в тому числі і закону вартості, попиту і пропозиції. Об'єктивні тенденції ціноутворення вимагають, щоб цінну все більшій мірі відображали суспільно необхідні затрати праці, забезпечували заміщення витрат виробництва та обігу й середній прибуток нормально працюючим підприємствам, а також враховували споживну вартість товару.

В умовах соціалізму здійснюється єдина державна політика цін, яка досягається тим, що:

вищі господарські органи визначають загальний рівень цін;

існує єдина методологія ціноутворення;

вищі органи управління встановлюють конкретні ціни на найважливіші товари народного споживання і засоби виробництва.

Єдина державна політика цін дає можливість цінам краще виконувати їх основні функції - планово-облікову, розподільчу і стимулюючу. В умовах соціалізму облік здійснюється не тільки в натуральній, а й у вартісній формах (валового внутрішнього продукту, національного доходу, бюджету і таке інше). За допомогою цін держава здійснює розподіл і перерозподіл національного доходу між галузями, економічними районами, підприємствами і таке інше. За допомогою ціни стимулюється освоєння нових видів продукції, впровадження нової техніки, підвищення якості продукції, прискорений розвиток окремих галузей народного господарства, а також прискорення або обмеження споживання певних видів продукції.

Необхідно пам'ятати, що планове ведення народного господарства не має нічого спільного із надмірною зарегульованістю економіки, яка виникає в результаті ігнорування дії економічних законів соціалізму та принципів і методів соціалістичного господарювання. Надмірна зарегульованість може призвести до суб'єктивізму та волюнтаризму і викликати негативні явища в економіці: зростання витрат виробництва, дефіцит одних товарів і надлишок інших, зниження матеріальної зацікавленості в результатах праці, зниження добробуту населення.