Управління персоналом фірми (2003)

Людський фактор — це поняття, що означає функцію людини в суспільстві і досліджується різними суспільними науками. Деякі пропагандисти трактують дане поняття широко, включаючи в нього всі соціально-економічні і політичні аспекти суспільного виробництва, інші прагнуть звузити його трактування. Людський фактор - - це люди, трудівники підприємств і установ, об'єднані для спільної діяльності, у структурному плані — це в першу чергу особистість, робоча група, трудовий колектив.

Психологічний аспект людського фактору включає внутрішні сили поведінки, які спонукають людей до високої активності, приводять у рух їхні творчі потенціали. Управління людським фактором вимагає узгодження управлінських впливів із психологічними закономірностями поведінки людей.

Психологічний рівень управління має відношення до таких компонентів людського фактору, як особистість, робоча група, трудовий колектив. У даному випадку розглядається психологічний рівень управління. Керівник перебуває в психологічній реальності трудового колективу і керує працівниками з урахуванням психологічних закономірностей поведінки людей. Нехтування зазначеними закономірностями призводить до виникнення психологічних конфліктів, що викликають плинність кадрів, порушення трудової дисципліни, зниження продуктивності праці і якості продукції, що випускається.

Управління трудовим колективом на психологічному рівні дає керівникові могутні важелі спонукання людей до активної трудової діяльності, дозволяє йому повніше використовувати приховані резерви колективу.

Почнемо аналіз розглянутої проблеми, що розглядається, з головного елемента об'єкта управління — особистості.

Особистість як об'єкт управління. Візьміть газету чи ілюстрований журнал. Подивіться уважно на який-небудь портрет. Дайте оцінку особистості людини, що привернула Вашу увагу. При цьому користуйтеся такою схемою:

а) Особа викликає симпатію чи антипатію? Висловіть своє ставлення штампами: "мужній погляд", "нерішучість", "скритність" і т.д.;

б) визначте рівень освіти і професію досліджуваної особи;

в) дайте висновок про її ставлення до людей, справи, себе, речей.

Висловіть свою думку про вольовий бік, про вияву емоцій і почуттів;

г) узяли б ви таку людини собі в помічники?

Завдання:

Подумайте, чому саме так Ви оцінюєте дану людини. На чому базуються Ваші висновки? Чи можете Ви помилятися?

Чи замислювалися Ви коли-небудь над такими поняттями, як "людина", "індивід", "індивідуальність", "особистість"?

Як ми звичайно вживаємо такі слова в мові?

Властивість бути особистістю притаманна людині як соціальній істоті. Ознаки особистості виявляються не тільки при порівнянні понять "особистість" і "людина". У цей процес обов'язково включаються ще поняття "індивід" та "індивідуальність". У повсякденній мові всі ці чотири поняття нерідко вживаються як синоніми. У психології ними позначаються різні речі і феномени.

Поняття "людина" вживається для підкреслення суб'єкта діяльності. Людина розуміється як жива істота, що володіє виразною мовою і свідомістю, здатна створювати знаряддя і користуватися ними в процесі суспільної праці. Це родове поняття. Конкретна людина як представник певної групи людей позначається видовим поняттям "індивід". Коли ж характеризується неповторність істотних ознак індивіда, то вживається слово "індивідуальність".

Індивідуальність — це сукупність особливостей, що відрізняють одну людину від іншої. Ці особливості обумовлені особливостями обставин життя і діяльності людини. Індивідуальність також включає тілесні (соматичні) і психологічні особливості, як успадковані, так і вироблені в процесі онтогенезу.

Усе це є передумовою виділення в особистості три основних структурних компоненти і уявляти її як єдність: а) соціальних утворень, рис і якостей, вихованих у взаємодії з іншими людьми;

індивідуально-психологічних особливостей і властивостей;

біологічних структур.

Особистість — явище соціальне. її соціальність полягає в тому, що вона є продукт спілкування людей.

Щоб зрозуміти людину як особистість, а отже, і керувати нею, потрібно уявити картину її особливого погляду на світ. Така картина формується в еталонній групі: у родині, серед колег по роботі і навчанню, у дружньому колі, під впливом родичів і навіть товаришів по захопленнях. У кожної людини є 5-6 еталонних груп, що здійснюють великий вплив на її поведінку. Людина формує свою картину світу в спілкуванні з іншими.

Поняття "особистість" увібрало в себе чотири основних компоненти: "маску", соціальну роль, соціальний статус та самого суб'єкта діяльності і самопізнання (людське "Я").

Отже, особистість — це конкретна людина, носій свідомості і самосвідомості, володар певного статусу і ролей. Зміст особистості людини приховано "маскою", яку вона надягає на себе щоразу, коли вступає в соціальні контакти. Зрозуміти особистість можна лише через розкриття її ролей.

Соціальна роль — це шаблон поведінки, що очікується від людини в конкретній ситуації. Розрізняють очікування, звернені до суб'єкта, і обов'язки та очікування, звернені до інших, — права. Таким чином, рольова функція особистості припускає користування правами і виконання обов'язків. При цьому розрізняються два різновиди ролей: конвенціальні і міжособистісні.

Конвенціальні ролі являють собою стандартизовані права й обов'язки, наприклад батька, сина, працівника певної служби і т.п. Відносини між людьми, які містяться в цих ролях, лежать на поверхні: батько сприймається як глава родини, що виявляє турботу про своїх домочадців, син — як активна ланка в системі "батько — син", працівник — як виконавець запропонованих йому завдань і вказівок начальника. Однак це далеко не завжди так. Незважаючи на своє "офіційне" становище, батько може не бути в родині главою, як це очікується; син може не поважати своїх батьків, а працівник може бути не стараннішим. У даному випадку ми зіштовхуємося з міжособистісними ролями.

На відміну від конвенціальних, міжособистісні ролі викупають у вигляді прав і обов'язків, що залежать від індивідуальних особливостей членів еталонних груп. Від того, як граються міжособистісні ролі, формуються відповідні міжособистісні відносини і соціальні утворення. Одні люди стають "зірками", вони здобувають популярність, авторитет, визнання і повагу. Інші виявляються "відкинутими", до них не тягнуться, нерідко на них навіть не звертають уваги. Між цими полярностями містяться середнячки. Частина з них різною мірою тяжіє до "зірок", частина —до "відкинутих". Отже, за кожною людиною закріплюється певний соціальний статус.

Хоча особистість і її соціальний статус — це єдине ціле, проте виділяється і те, й інше. Коли ми говоримо про особистість, то у першу чергу запитуємо себе: що вона собою являє? Якщо ж мова йде про статус працівника, то переслідується мета визначити цінність цієї особистості через думку інших. У зв'язку з цим соціальний статус органічно вплетений у систему суспільних відносин. Він забезпечує працівникові повагу, престиж, репутацію. Усе це впливає на формування в працівника його особистої визначеності, складання "Я.— концепція".

Дане питання надзвичайно важливе. Справа полягає в тому, що "Я— концепція" концентрує в собі компоненти двох "Я": а) "Я." як діяч і б) "Я" як об'єкт відносин з боку членів еталонної групи. У першому випадку, як відзначав відомий вітчизняний психолог С.Л. Рубінштейн, ми зіштовхуємося з діяльністю "Я.", що опосередковане "моїм ставленням до іншого", а в другому — "моє ставлення до самого себе опосередковано ставленням до мене іншого". У соціальній психології це явище одержало назву "дзеркальне Я", що є ніби сполучною ланкою між соціальними і внутрішніми психологічними структурами особистості. У першу чергу варто назвати мотиваційну систему, оскільки вона пронизує всі структурні утворення особистості. Ця система включає різні види спонукань: потреби, інтереси, ідеали, установки. Головними тут виступають потреби.

Людині властиве велике різноманіття потреб. Звичайно розрізняють матеріальні і духовні потреби. До матеріальних відносять потребу в їжі, сні, одязі і т.д., до духовних — потребу в пізнанні, суспільній діяльності, праці, спілкуванні, творчості. Іноді виділяють соціальні потреби (суспільна діяльність, спілкування). Подібний розподіл, звичайно, умовний. Насправді в людини немає жодної потреби, яка б не мала соціального характеру. Так звані матеріальні потреби, пов'язані, здавалося б, тільки з біологічними функціями організму людини, насправді носять соціальний характер. У процесі цілеспрямованого управлінського впливу цілком можливо вплинути на всю систему потреб особистості, а через потреби — на її інтереси, ідеали, установки і, звичайно, на характер.

Залежність темпераменту від типу вищої нервової діяльності та особливостей нервової системи

Характер — одна з найголовніших психологічних рис особистості. Це сукупність стійких психологічних властивостей, що визначають лінію поведінки людини, її ставлення до справи, речей, інших людей і самої себе. Таким чином, вплив на характер підлеглого виражається в упорядкуванні його відносин і впливів на ні відносини. При цьому варто мати на увазі полярність характерологічних відносин: принциповість — безпринципність»; тактовність — безтактність; організованість — неорганізованість; працьовитість — лінощі; впевненість — невпевненість, переоцінка своїх сил — недооцінка своїх сил; самокритичність —- несамокритичність; вимогливість до себе — невимогливість до себе; акуратність — неохайність; дбайливість — недбалість; жадібність — марнотратність.

Керівник, виокремлюючи риси характеру підлеглого, може зробити для себе чимало корисних висновків. Адже ці риси не випадкові. Вони випливають з конкретних умов, а тому досить повно характеризують особистість, яка цікавить керівника. Певному типу характеру часто відповідає певний темперамент.

Термін "темперамент" був уведений ще у Давній Греції Гіппократом для розрізнення .людей одне від одного. З тих пір людство має справу з чотирма типами темпераменту, вони покладені в основу типології людей. Вірогідність цієї типології була підтверджена масовими експериментами І.П. Павлова, що виділяв чотири основних типи вищої нервової діяльності людини.

Відповідно до вчення І.П. Павлова, темперамент залежить від особливостей вищої нервової діяльності людини, основних нервових процесів — збудження і гальмування і від їхнього співвідношення. Він довів, що процеси збудження і гальмування в різних людей можуть відрізнятися по силі, рухливості й урівноваженості. Поєднання цих процесів регулюється в тому чи іншому темпераменті.

Історія світової і вітчизняної психології свідчить про те, що оцінка людей за властивостями темпераменту дає керівникові надійну методику вивчення підлеглих і підвищення ефективності управлінської діяльності. При цьому варто спиратися на позитивні риси темпераменту і переборювати негативні. Так, на поривчастість холерика потрібно реагувати тактовністю і стриманістю; інертності флегматика найкраще протиставляти активність, а емоційність і засмученість меланхоліка можна нейтралізувати непідробною оптимістичністю.

Психологами помічено, що меланхоліки, коли їм потрібно підготувати які-небудь довідки, витрачають багато часу на складання чернеток, їхню перевірку і виправлення: сангвініки, навпаки, пишуть часто чернетки скорочено чи зовсім їх не пишуть; холерики нерідко через неуважність роблять елементарні помилки; флегматики можуть не помітити плину часу і запізнитися з завершенням завдання і т.д. Усе це націлює керівника на облік індивідуально-психологічних особливостей своїх підлеглих, тобто на індивідуальний підхід.

Необхідність цього диктується також тим, що через спадкову схильність, розвиток і виховання всі люди мають певний набір загальних і спеціальних здібностей.

Здібності — це психофізіологічні властивості особистості, від яких залежать динаміка набуття знань, умінь і навичок, успішність виконання певної діяльності. Звичайно в системі набуття досвіду будь-яка людина може опанувати необхідний мінімум знань, умінь і навичок. Однак при рівних зовнішніх умовах різні люди будуть опановувати ними в різному темпі. Там, де один "усе схоплює на льоту", інший витрачає багато сил. Один досягає вищого рівня майстерності, а інший ледь дотягує до рівня середнячка. Є окремі види діяльності, у яких успіху може досягти тільки людина з певним набором даних. Співати можуть усі, але добре співати — тільки люди з музичними даними. Багато хто грає у футбол, але майстрами стають одиниці. У цьому виявляється біосоціальна єдність особистості.

Будучи членом суспільства, людина виступає як особистість, будучи природною істотою, - як живий організм. Марксистська психологія вважає, що біологічна сторона невід'ємний елемент особистості, тому вона повинна братися в розрахунок у системі управління. Людина, на думку К. Маркса, наділена природними життєвими силами. Цими силами є статура, ріст, мускульна сила, обсяг м'язів та інші фактори. Ними обумовлюються фізичні навантаження, витривалість, а отже, і успіх у різних аспектах діяльності. Усе це впливає на психічні стани людини, а через них — на всі структури особистості. Облік біологічного компонент допомагає краще зрозуміти як окремі вчинки, так і поведінку особистості в цілому.