library.if.ua

Фінансовий механізм зовнішньоекономічної діяльності

3.2. Механізм валютного регулювання

3.2.1. Рівні валютного регулювання

Сучасний валютний ринок - це інституційно - регульований ринок. Валютне регулювання здійснюється на двох рівнях:

• міжнародному - через систему міжнародних валютних організацій, союзів і угод, що діють на міждержавній і транснаціональній основі та служать засобом реалізації взаємного інтересу контрагентів і забезпечення конструктивної конкуренції. Функції регулювання міжнародних валютних відносин покладені світовою співдружністю на Міжнародний валютний фонд (МВФ), який керується у своїй діяльності статутом Фонду і спільно прийнятими країнами-учасницями постановами та домовленостями;

• національному - шляхом використання таких інструментів валютного регулювання, як девальвація та ревальвація, валютна інтервенція, валютні обмеження, механізм регулювання платіжного балансу країни, а також через політику підтримки конвертованості національної валюти. Механізм регулювання на національному рівні, його інституційні структури, принципи та нормативні параметри визначаються законодавчими актами кожної країни.

Третім учасником валютного регулювання є сам ринок. Саме його здатність до саморегулювання дає змогу вживати всіх тих заходів щодо валютного регулювання, які здійснюються на міжнародному та національному рівнях.

3.2.2. Національний рівень валютного регулювання

Валютне регулювання на національному рівні здійснюється на основі принципів і методів, що визначаються МВФ і регіональними союзами, в які входять окремі країни. У своєму практичному втіленні воно охоплює широкі аспекти зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів валютного ринку.

Зміст валютного регулювання конституюється діючим законодавством і правовими нормами окремих держав. У такому законодавстві визначаються загальні принципи здійснення валютних операцій у внутрішньогосподарському обігу та міжгосподарських розрахунках, функції державних органів у валютному регулюванні й управлінні валютними ресурсами, права й обов'язки громадян і юридичних осіб у питаннях володіння, користування та розпорядження валютними цінностями, напрямки валютного контролю та відповідальності за порушення валютного законодавства тощо.

Механізм валютного регулювання на національному рівні являє собою систему контролю за припливом і відпливом іноземної валюти з країни в країну. З цією метою урядом приймаються постанови щодо валютного регулювання з різноманітними обмеженнями. Як правило, це постанови, які:

а) вимагають від окремих осіб чи фірм, що отримують іноземну валюту, передати або продати її урядові;

б) нормують запаси іноземної валюти.

Підприємець, який бажає здійснити платежі за кордон в іноземній валюті, може потрапити під обмеження обсягу валюти, що не дозволить йому купити за кордоном стільки товарів, скільки він би хотів. Тому українська фірма, яка бажає експортувати свої товари за кордон, повинна знати про всі діючі постанови щодо валютного регулювання в Україні і в інших країнах, тому що вони можуть відігравати на її спроможності поставляти товари чи отримувати платежі з цих країн.

3.2.3. МВФ та Світовий банк у валютному регулюванні.

У 1992 р. у члени МВФ були прийняті країни колишнього СРСР, у т.ч. й Україна. Завдяки цьому фактично завершено процес глобалізації економічного простору валютного регулювання, яке ведеться цією важливою міжнародною організацією. Сьогодні її членами є практично всі (за невеликим винятком) країни світу.

Статутом МВФ визначено, що метою цієї організації є забезпечення співробітництва у міжнародних валютних проблемах, сприяння стабілізації валют, створення, багатосторонньої системи платежів і розрахунків, досягнення рівноваги в платіжних балансах країн-учасниць.

У статті IV Статуту МВФ зазначено: «Фонд повинен слідкувати за розвитком міжнародної валютної системи і забезпечувати її ефективне функціонування»,

МВФ також має здійснювати аналіз виконання кожною країною-членом загальних зобов'язань. Статутом передбачено, що країни-учасниці, вступаючи у Фонд, добровільно зобов'язуються співпрацювати з Фондом і між собою у питаннях стабілізації валютних відносин.

У розв'язанні комплексу завдань першочергова увага приділяється системі заходів щодо регулювання валютних курсів, які забезпечують найсприятливіші умови розвитку зовнішньоекономічної діяльності країн-учасниць, щодо зниження валютного ризику, кон'юнктурної невизначеності та ін. У Статуті МВФ указується, що «...Фонд буде слідкувати за політикою країн-учасниць у сфері валютних курсів».

У квітні 1977 р. директорат МВФ у межах своїх повноважень щодо спостереження за політикою у сфері валютних курсів визначив три основні принципи, якими мусять керуватися країни-учасниці Фонду.

По-перше, кожна країна-член Фонду повинна не допускати такої маніпуляції валютними курсами, яка б дала їй змогу отримати несправедливі конкурентні переваги над іншими країнами.

По-друге, обов'язком кожної країни є здійснення валютного регулювання, спрямованого на уникнення руйнівних наслідків, які викликані короткостроковими коливаннями обмінних курсів.

По-третє, при проведенні політики регулювання валютного курсу мають враховуватися інтереси інших членів Фонду, включаючи інтереси тих країн, у валютах яких здійснюється інтервенція.

МВФ має змогу активно впливати на країни-учасниці у питаннях виконання ними відповідних вимог валютного регулювання. Для цього використовуються стабілізаційні програми та механізм взаємних консультацій.

Стабілізаційні програми пов'язані з наданням кредитів на фінансування тимчасових дефіцитів платіжних балансів окремих країн. У встановленому порядку кредит надається в іноземній валюті строком на 3—5 років в обсязі 25% квоти автоматично. Понад цей ліміт надання кредитів супроводжується вивченням Фондом економічної ситуації у країні і вимогами проведення жорстких заходів стабілізаційного характеру.

Відмова країни, яка хоче отримати кредит, виконувати рекомендації Фонду фактично закриває їй допуск до світового ринку капіталів. Нині 55 країн-учасниць Фонду беруть участь у здійсненні такого типу стабілізаційних програм.

Важливою ланкою у системі валютних відносин є Світовий банк - міжнародний інвестиційний інститут, заснований одночасно з МВФ у Бреттон-Вудсі (США, штат Нью-Гемпшір) у 1944 р. (попередня назва Світового банку - Міжнародний банк реконструкції та розвитку).

Вступивши у члени МВФ, Україна одночасно ввійшла у структуру Світового банку. Їй було виділено квоту в 10 678 акцій на загальну суму 1,3 млрд. дол. Валютну готівку за членство України в банку в сумі 7,9 млн. дол. внесла Голландія, котра є країною-опікуном нашої країни у названій банківській структурі.

Вступ України до МВФ і Світового банку надає їй можливість отримувати достатньо вагомі кредити для структурної перебудови економіки, стабілізації власної валюти, відкриває шлях для залучення іноземних інвестицій.