library.if.ua

Фінансовий механізм зовнішньоекономічної діяльності

6.11. Умови контракту: арбітраж

У процесі виконання контракту між сторонами можуть виникнути суперечки й розбіжності, що не удається вирішити шляхом переговорів. Ці суперечки можуть виникнути у зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням сторонами своїх зобов'язань за контрактом чи з різним тлумаченням сторонами умов контракту при його виконанні. У більшості країн суперечки, що виникають у ході виконання зовнішньоторговельних контрактів, розглядаються в арбітражному порядку в міжнародних комерційних арбітражних судах. Основні відмінності арбітражних судів від державних, які роблять перших більш привабливими для учасників зовнішньої торгівлі, полягають у наступному:

- сторони, що беруть участь у суперечці, можуть обрати за взаємною домовленістю будь-який арбітраж і тих арбітрів, яких вони вважають найбільш придатними для розгляду даної суперечки, тоді як державний суд розглядає справи в межах своєї компетенції по звертанням зацікавлених осіб, незалежно від того, чи домовилися сторони про звертання в суд чи ні; у державному суді судді призначаються, а не вибираються сторонами;

- арбітражний розгляд відбувається в елементарній процесуальній формі в короткий термін (іноді сторони можуть навіть визначити в контракті терміни винесення арбітражного рішення), тоді як судовий розгляд супроводжуються багатьма формальностями і може продовжуватися дуже довго;

- витрати на арбітраж набагато менше витрат на судовий розгляд;

- арбітраж розглядає суперечки на закритих засіданнях, що перешкоджає витоку секретної комерційної й виробничої інформації сторін, що беруть участь у суперечці;

- державний суд застосовує матеріальне право своєї країни (громадсько - процесуальний кодекс), арбітраж же використовує правила розгляду суперечок (регламент), затверджені інститутом, при якому він діє, і матеріальне право, про яке домовилися сторони;

- арбітражне рішення остаточне, оскарженню не підлягає й обов'язково для обох сторін.

Міжнародний комерційний арбітраж регулюється не тільки національним законодавством, але і міжнародними двосторонніми й багатосторонніми угодами. Одними з найбільш важливих багатобічних договорів з питань арбітражу є Конвенція про визнання і приведення у виконання іноземних арбітражних рішень, підписана більш ніж 80 країнами в 1958 РОЦІ в Нью-Йорку, і Європейська Конвенція про зовнішньоторговельний арбітраж від 1961 року.

Міжнародний комерційний арбітраж існує у двох формах: постійно діючий арбітраж (інституційний), що включає арбітражні суди, колегії арбітрів, арбітражні комісії, що функціонують при торговельних палатах, асоціаціях, біржах, і арбітраж, спеціально утворений для розгляду окремих суперечок - арбітраж аd hос (ізольований, випадковий).

Міжнародний комерційний арбітраж, у залежності від характеру спору, поділяється на загальний арбітраж, що розглядає усі суперечки по зовнішньоекономічних угодах, і спеціалізований арбітраж. До спеціалізованого арбітражу відносяться арбітражі, що розглядають морські суперечки (арбітраж при комітеті Ллойда в Лондоні, Морська арбітражна палата в Парижеві, Японський морський арбітраж у Токіо, Морський третейський суд у Гамбурзі), а також арбітражі, що розглядають суперечки, пов'язані з торгівлею конкретними товарами (арбітраж Лондонської асоціації з торгівлі зерновими, арбітражний суд при Федерації по торгівлі вовною в Гдині, арбітраж при Комітеті торгівлі зерновими в Роттердамі, арбітраж при Біржі по торгівлі шкірою і шкіряними виробами в Генуї, арбітраж при Нідерландській асоціації з торгівлі кава).

Міжнародні комерційні арбітражні суди здобувають компетенцію на розгляд суперечок тільки на підставі письмової угоди сторін, що сперечаються. Арбітражна угода може відноситися до вже виниклої суперечки, у цьому випадку така угода називається третейським записом. Угода у відношенні спорів, що можуть виникнути в майбутньому, називається арбітражним застереженням.

В арбітражній угоді сторони повинні домовитися про наступне:

- які предмети суперечки виносяться на розгляд арбітражу;

- у якому арбітражі буде розглядатися суперечка і чи буде використовуватися регламент цього суду;

- матеріальне право якої країни буде використано;

- у якому місці і на якій мові буде розглядатися суперечка;

- кількість арбітрів і порядок їх вибору.

Якщо одна зі сторін вважає, що її права порушені, вона заявляє претензію винній стороні. У випадку незадоволення претензії й виникнення суперечки між сторонами, сторона, що бажає врегулювання суперечки, може подати в обраний сторонами арбітражний суд заявку на примирення. Примирення виробляється мировим посередником, який призначується арбітражним судом. Якщо процес примирення не приводить до угоди між сторонами, сторона, права якої порушені, подає в арбітражний суд позовну заява. У позовній заяві вказуються ціна позову, вимоги позивача, викладаються обставини, що лежать в основі позовних вимог, надаються документи, що підтверджують обґрунтованість позову й сум, що заперечуються.

Відповідальний секретар суду повідомляє позивачу суму арбітражного збору, направляє йому регламент суду і рекомендаційний список арбітрів, з яких позивач повинний вибрати одного арбітра. Одночасно про позов повідомляється відповідачу, йому надаються копії позовних документів, регламент і список арбітрів, з якого відповідач також вибирає одного арбітра.

Якщо сторони встановили в арбітражній угоді, що суперечка розглядається трьома арбітрами, то арбітри, обрані сторонами повинні обрати третього арбітра - голову даного складу суду. Якщо за арбітражною згодою спор розглядається одним арбітром, сторони повинні домовитися, кого з наданого списку арбітрів вони обирають. Арбітрів може призначити і керівництво суду, якщо сторони добровільно передадуть йому це право, чи в тому випадку, коли сторони не визначили арбітрів протягом установленого регламентом суду терміну.

Після одержання позовних документів відповідач повинний направити в арбітраж свої пояснення (відкликання на позовну заяву) чи надати зустрічний позов. Якщо відповідач не надає арбітражному суду свої заперечення, не з’являється на засідання суду, не подає документальних доказів, суд усе рівно продовжує розгляд справи і виносить своє рішення.

Арбітражний суд вирішує суперечку на підставі норм права, зазначеного сторонами в арбітражній угоді. Якщо така вказівка відсутня, суд сам на підставі колізійних норм обирає застосовне право.

Про винесене рішення арбітраж повідомляє сторонам у письмовому виді. Рішення арбітражу є остаточним і не може бути оскаржене. Сторони зобов'язані підкоритися винесеному рішенню. Якщо рішення арбітражу не виповнюється добровільно, воно може бути приведене у виконання в примусовому порядку.

Держави, що підписали Нью-Йоркську Конвенцію, зобов'язані здійснювати іноземні арбітражні рішення відповідно до норм тієї країни, де повинно бути виконано рішення арбітражу. Рішення арбітражу приводяться у виконання на підставі экзекватури - наказу місцевого суду про виконання.

Конвенція передбачає також ряд основ, при наявності яких у виконанні рішення може бути відмовлено, зокрема, якщо компетентні органи місця виконання знайдуть, що предмет суперечки не може бути розглянутий в арбітражі, чи приведення рішення у виконання суперечить публічному порядку даної країни. У виконанні арбітражного рішення може бути відмовлено у випадку, якщо сторона, проти якої прийняте рішення, доведе, що розгляд в арбітражі проходив з порушенням процедури (неналежне повідомлення сторін і ін.) чи арбітражна угода недійсна, чи було відсутня взагалі.

Крім багатобічних конвенцій виконання рішень арбітражу регулюється взаємними умовами, що теж можуть передбачати підстави для відмовлення у виконанні арбітражних рішень. Якщо країни, контрагенти з яких змушені були звернутися в арбітраж, мають взаємну умову, що передбачає більше обґрунтувань для відмовлення у виконанні рішень арбітражу, чим, наприклад, Нью-йоркська Конвенція, то сторона, проти якої прийнято арбітражне рішення, буде домагатися одержання экзекватури відповідно до взаємної умови, що надає їй більше пільг. У країнах, що не беруть участь у Нью-Йоркській Конвенції, одержання экзекватури здійснюється відповідно до взаємних умов, а при відсутності таких, відповідно до національного законодавства.