Основи економічної праці (2000)

Освіта та професійна підготовка є фундаментом людського розвитку та прогресу суспільства. Вони також виступають гарантом індивідуального розвитку, плекають інтелектуальний, духовний та виробничий потенціал суспільства. Розпиток держави, структурні перетворення на мікро- і макроекономічному рівнях повинні гармонічно поєднуватися з реформою освіти та професійної підготовки для того, щоб задовольнити потреби і прагнення людей, особливо молоді, встановити нову систему цінностей, відповідати запитам людства щодо змін у сфері роботи як в громадському, так і у приватному секторах. Надважливе значення освіти та професійної підготовки у розвитку людських ресурсів, визнання їх високими цінностями людини та суспільства обумовило прийняття Міжнародною організацією праці у 1975 р. Конвенції про розвиток людських ресурсів (див. додаток 5.1).

Формування ринкових відносин, становлення в Україні демократичної держави зумовлюють зміну цільових настанов професійної освіти: не забезпечення потреб держави у спеціалістах різних професій і рівнів кваліфікації, а задоволення різноманітних освітніх потреб особистості заради її розвитку і самореалізації, а також для забезпечення її конкурентоспроможності на ринку праці.

Згідно із Законом України "Про освіту" метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими працівниками. Основними принципами освіти в Україні є: доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою; рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей, таланту, всебічного розвитку; гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей; органічний зв'язок зі світовою та національною історією, культурою, традиціями; незалежність освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій; науковий, світський характер освіти; інтеграція з наукою і виробництвом;

взаємозв'язок з освітою інших країн; гнучкість і прогностичність системи освіти; єдність і наступність системи освіти; безперервність і різноманітність освіти; поєднання державного управління і громадського самоврядування в освіті.

Освіта сьогодні розглядається як одна з основних цінностей, без яких неможливий подальший розвиток суспільства. Освіта — це цілеспрямований процес виховання і навчання в інтересах людини, суспільства, держави, що супроводжується констатацією досягнення громадянином встановлених державою освітньо-кваліфікаційних рівнів.

Освіта являє собою багатофункціональну систему зі складною структурою. Вплив системи освіти на життя суспільства доволі широкий — в дошкільних закладах і загальноосвітній школі починається процес формування особи, індивідуальної і суспільної свідомості людей, що продовжується і в системі професійної освіти. В наш час зростає роль системи освіти як інституту духовного виховання особи, збагачення її людського капіталу, покращання її якостей як суб'єкта виробничих відносин. Ця діяльність освітніх закладів, виступаючи свого роду реалізацією потреби держави і громадян у освітніх послугах, потребує особливої підтримки держави.

Система освіти як інститут духовного виробництва та інтелектуального розвитку особи, нарощення її творчого потенціалу повинна формувати таку сукупність знань і навичок членів суспільства, які могли б забезпечити можливість їх доцільної діяльності в системі суспільного поділу праці. Система освіти складається із закладів освіти, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти, а також системи послідовних освітніх програм і державних освітніх стандартів різних рівнів і спрямованості. Структура освіти включає: дошкільну освіту; загальну середню освіту; позашкільну освіту; професійно-технічну освіту; вищу освіту; післядипломну освіту; аспірантуру; докторантуру; самоосвіту.

З позицій формування і розвитку в людини здібностей до праці безперервний для суспільства в цілому процес освіти для окремого його члена є дискретним, таким, що складається з послідовних етапів, які характеризуються самостійними, але взаємопов'язаними цілями і засобами їх досягнення.

Перший етап — формування у кожного члена суспільна системи загальноосвітніх знань, трудових умінь, прийомів творчої діяльності. На цьому етапі даються фундаментальні,! найстабільніші знання.

Другий етап — формування у кожного члена суспільства системи професійних знань і вмінь, досвіду творчої діяльності, тобто здобуття спеціальних, конкретних знань.

Третій етап — періодичне оновлення, поглиблення, розширення професійно значимих знань, умінь, навичок, що забезпечують підвищення ефективності праці згідно з вимогами ринкових відносин і змінної техніки, технології та організації виробництва.

Четвертий етап є дещо умовним, оскільки його завдання вирішуються паралельно з завданнями трьох попередніх етапів. Мета ж даного етапу полягає у формуванні в членів суспільства знань і вмінь, не пов'язаних з професійною діяльністю (майбутньою чи реальною), а таких, що забезпечують задоволення різноманітних інтелектуальних, громадянських! і соціальних потреб людини, всебічний розвиток її особи, самореалізацію в інших (крім професійної) сферах життя.

Зазначеним етапам в наш час відповідає реалізація освітніх програм, які поділяються на:

загальноосвітні (основні і додаткові);

професійні (основні і додаткові). Мета загальноосвітніх програм — формування загальної

культури особи, її адаптація до життя в суспільстві, створення основи для свідомого вибору і освоєння професійних освітніх програм. Професійні програми мають на меті послідовне підвищення професійного і загальноосвітнього рівня, підготовку спеціалістів відповідної кваліфікації.

У зв'язку з наявністю відповідних освітніх програм в Україні виділяються такі освітні рівні:

початкова загальна освіта;

базова загальна середня освіта;

повна загальна середня освіта;

професійно-технічна освіта;

базова вища освіта;

повна вища освіта.

У системі професійно-технічної та вищої освіти підготовка кваліфікованих робітників та фахівців з вищою освітою здійснюється за освітньо-кваліфікаційними рівнями (ступеневою освітою) згідно з відповідними освітньо-професійними програмами. Освітньо-професійні програми підготовки кваліфікованих робітників та фахівців з вищою освітою відповідних освітньо-кваліфікаційних рівнів — це державні документи, які визначають зміст та нормативний термін навчання і передбачають відповідні форми контролю та державної атестації. В Україні встановлені такі освітньо-кваліфікаційні рівні:

кваліфікований робітник;

молодший спеціаліст;

бакалавр;

спеціаліст;

магістр.

Положення про освітні та освітньо-кваліфікаційні рівні (ступеневу освіту) України.

Система освіти, працюючи на реформу суспільства, повинна ставити за мету повніше задоволення потреб у освітніх послугах з боку як окремої особи, так і суспільства в цілому. Поява широкого спектру послуг освіти, а також наявність навчальних закладів різних форм власності створює конкуренцію між ними, сприяючи підвищенню якості освітніх послуг і адресному їх споживанню.

Розглянувши систему освіти, необхідно зупинитися па характеристиці послуги професійної освіти, її особливостях, а також освітити економічні проблеми професійної освіти.

Послуга професійної освіти є товаром особливого роду і зберігає риси суспільного блага. Тому потреба у послугах освіти як суспільного блага виражається через механізм суспільного вибору у вигляді прийняття рішення щодо вступу до того чи іншого навчального закладу, на той чи інший факультет, взагалі обрання відповідного престижного рівня освіти. Така потреба дуже залежить від статусу освіти та висококваліфікованої праці в суспільстві. Вона може стримуватися правилами прийому до навчального закладу, рівнем вимог до якості знань вступників, а також може деформуватися відповідною політикою державної підтримки студентства.

Потреба у вищій освіті набуває особливо вираженого соціального забарвлення, оскільки набуття вищої освіти у багатьох країнах розглядається як символ вищого споживчого стандарту і способу життя середнього класу. У вищій освіті Реалізуються також зростаючі соціальні потреби людей у своєму подальшому духовному та інтелектуальному розвитку.

Особливість послуг освіти полягає в тому, що ефект, який одержують людина і суспільство, важко оцінити кількісно. Невизначеність кінцевих результатів і якісних процесів освіти створює труднощі для студентів — у правильному виборі профілю підготовки і спеціальності, для викладачів — у об ґрунтованому відборі студентів, а для підприємств — у раціональному доборі спеціалістів на роботу. Актуальність цих проблем спричинила бурхливий розвиток теорії людського капіталу (див. главу 4).

Ще однією особливістю послуг освіти є висока еластичність попиту на них. Споживачі послуг освіти можуть свідомо обмежити свої витрати на користь інших статей споживчого бюджету.

Особливість ринку послуг професійної освіти всіх ступенів полягає у його неоднорідності. Він включає багато сегментних, взаємопов'язаних ринків, які формуються під впливом різних обставин: рівня і ступеня освіти, типу навчального закладу, профілю підготовки, характеру спеціальності, статі віку, сімейного стану та інших чинників.

Ринок послуг системи професійної підготовки і підвищення кваліфікації кадрів пов'язаний, з одного боку, з ринком праці, а з іншого — з ринком науково-технічної продукції ринком інвестицій.

Незбалансованість між структурою підготовки і потребами народного господарства у кадрах як робітників, так спеціалістів за умов переходу до ринкових відносин ускладнює працевлаштування випускників навчальних закладів.

У пом'якшенні дисбалансу структури робочої сили робочих місць провідна роль належить мобільності освітньої системи в цілому і особливо системи професійної освіти Досягається це передусім за рахунок фундаменталізації освіти яка забезпечує швидке перенавчання, тобто пристосування працівників до вимог ринку.

Основні напрямки фундаменталізації освіти — це підвищення загальної підготовки учнів і студентів, чітке відслідковування в навчальних планах та програмах найсуттєвіших змін в науці, техніці, технології, організації праці та управління за галузями і сферами діяльності.

Слід мати на увазі, що ринок професійних освітніх послуг відіграє активну роль у формуванні перспективної зайнятості, вирішуючи проблему перенавчання працівників, що залишились без роботи в зв'язку зі структурною перебудовою економіки і науково-технічним прогресом. Оскільки ринок професійних освітніх послуг пов'язаний з ринком науково-технічної продукції та інвестиційним ринком, а також відіграє велику прогностичну роль, він у своєму розвитку повинен випереджати наявний в даний момент ринок праці. Ринок професійних освітніх послуг має тенденцію пристосування до ринку праці, але в цілому професійна освіта практично слабо піддається регулюванню ринком, оскільки ринкові відносини в системі шкільної і професійної підготовки населення мають досить обмежений характер.

Разом а тим питання про ринок висококваліфікованої робочої сили і адекватне реагування на нього системи освіти має свій соціально-економічний зміст. Суспільству і державі не може бути байдужою така ситуація, коли частка спеціалістів серед незайнятого населення зростає швидше, ніж частка інших груп. Велике серед них і так зване "приховане безробіття", коли виявляється надлишковість спеціалістів певних професій у відношенні до оптимальної їх кількості відповідного рівня кваліфікації.

Наявність "резервної армії розумової праці", "зайвих" людей з дипломами, які в умовах переходу до ринку виявляються непотрібними, ставить питання як перед державою про розробку комплексу заходів з їх соціального захисту (передусім — створення нових робочих місць інтелектуальної праці), так і перед системою професійної освіти про зміну форм і методів підготовки.

В умовах перевиробництва спеціалістів в навчальних закладах і падіння престижності професійної, особливо вищої, освіти та інтелектуальних професій повинен бути знайдений оптимум між фундаменталізацією освіти і її професіоналізацією. Перед системою освіти постає проблема досягнення оптимуму в підготовці кадрів — забезпечення їх високого професіоналізму і одночасно такого набору фундаментальних гуманістичних знань, які давали 6 випускнику можливість бути дійсно високоінтелігентною людиною. Це оптимальне поєднання може бути забезпечене лише створенням відповідної освітньої структури.

Таким чином, перехід країни до ринкової економіки обумовлює реформування освіти, яке повною мірою сприяло б формуванню самостійного мислення, посиленню індивідуального підходу до розвитку творчих здібностей, докорінному покращанню професійної і загальноосвітньої підготовки спеціалістів, здатних працювати в умовах ринкової економіки. Від Цього багато в чому залежить, якою мірою майбутні спеціалісти зможуть поєднувати сучасні знання, професіоналізмі із соціальною активністю і високою моральністю.

Політика держави в галузі професійного навчання повинна передбачати: створення умов для підвищення конкурентоздатності людей на ринку праці шляхом зростання якості робочої сили; формування соціального замовлення на професійну освіту і участь у визначенні обсягів та профілів підготовки робітників та спеціалістів у професійних освітніх закладах різного рівня, спеціалізації і типу; надання громадянам широкого переліку послуг в галузі профорієнтації і вибору форм і сучасних програм навчання; пріоритетний І підхід до організації професійного навчання громадян, що 1 особливо погребують соціального захисту; сприяння трудовій активності населення, розвитку підприємництва і різних форм самозайнятості.