Основи економічних знань (2001)

2. Продуктивні сили

Найпростіше визначення продуктивних сил — це сили, які щось продукують, тобто виробляють, створюють. Це єдність людей, що володіють виробничим досвідом, і засобів виробництва, які ці люди приводять у рух.

Багато учених не вживають такої категорії. М. Туган-Барановський замінив поняття "продуктивні сили" поняттям "матеріальні фактори виробництва". Проте людину недоцільно відносити до матеріальних факторів виробництва, хоча до них можуть належати такі елементи матеріальних засобів праці, як приручені свійські тварини. Це зумовлено тим, що праця людини є єдиним джерелом багатства. І хоча працюючу людину ще називають особистісним фактором виробництва, при цьому наголошують, що особистість не можна ототожнювати з матеріальними, в тому числі речовими, факторами виробництва. Крім того, західні вчені, як правило, не розрізняють таких понять, як фактори виробництва матеріальних благ, послуг і джерела таких благ.

До складу продуктивних сил належать також використовувані людьми сили природи: вітер, сонце тощо. Природне середовище визначає кліматичні та ґрунтові умови господарювання, кількість населення, спадковість та ін.

Водночас сама людина є продуктом і частиною природи. Тому в ній виділяють біологічну сутність. Належність людини до природи та її здатність бути основною продуктивною силою означає, що й інші елементи продуктивних сил, створені людиною, теж певною мірою втілюють взаємодію людини з природою. Отже, продуктивні сили відображають ставлення людей, зайнятих індивідуальною, колективною і суспільною працею, до природи.

Як продукт природи, люди рівні між собою, що означає біологічну рівність. За умови рівності кількості та якості праці людини вона є матеріальною основою ідеалу рівності, який в соціальній сфері (в тому числі економічній, правовій, політичній та ін.) повинен втілюватись у принципі соціальної справедливості.

Чому ж людина є основною продуктивною силою? Адже представники інституційного напряму в економічній теорії стверджують, що вирішальними чинниками економічного розвитку є техніка (синонім засобів праці), науково-технічний прогрес. Належність людини до основної продуктивної сили зумовлена тим, що, по-перше, вона — творець усіх інших елементів продуктивних сил; по-друге, без праці людини ці елементи не перетворюються на фактори виробництва (наприклад, найновіша техніка без людини перетворюється на купу металу та електронних компонентів); по-третє, потреби та інтереси людини — основна рушійна сила соціально-економічного прогресу суспільства.

Предмети праці входять до складу продуктивних сил тією мірою, якою вони йдуть на продуктивне споживання і використовуються як джерела енергії.

На початку XX ст. окремим елементом продуктивних сил стають форми і методи організації виробництва і праці. Нині до продуктивних сил зараховують науку (специфічна продуктивна сила) та інформацію. В процесі історичного розвитку продуктивні сили загалом, як і окремі їх елементи, постійно збагачуються, наповнюються якісно новим змістом. Наприклад, до використовуваних сил природи нині належить і ядерна енергія. Інформація стала окремим елементом продуктивних сил в останні півтора-два десятиліття.

Взаємодіючи між собою, елементи продуктивних сил перебувають у єдності, кількісній та якісній функціональній залежності. Так, винахід нової техніки вимагає відповідної зміни якості сировини, перекваліфікації працівників та ін.

Системі продуктивних сил властиві свої внутрішні закони розвитку. Такими, зокрема, є закони переміщення робочих функцій від людини до техніки (засобів праці). Якщо у XIV—XV ст. ремісник використовував простий ручний інструмент, у» XVIIІ—XIX ст. працював на окремому верстаті, то сучасний працівник на автоматизованому виробництві приводить у дію десятки одиниць машин і устаткування. В Японії існують навіть "безлюдні виробництва", на яких 3—4 працівники лише контролюють роботу техніки.

Продуктивні сили — єдність особистісних і матеріально-речових факторів виробництва, які забезпечують перетворення речовини природи відповідно до потреб людей, створюють матеріальні й духовні блага і визначають зростання продуктивності праці.

Щоб краще зрозуміти роль особистісного і речових факторів у розвитку економіки, треба розглянути чинники економічного прогресу.

Чинники економічного прогресу. У західній економічній літературі розглядають декілька чинників економічного прогресу. У другій половині XIX ст. такими чинниками називали капітал, землю і працю (капітал при цьому ототожнювали із засобами виробництва), кожний з яких створює свою частину доходу. В сучасній економічній літературі замість землі окремим чинником розглядають природні ресурси, до яких відносять сільськогосподарські угіддя, ліси, воду, повітря, сировину, що видобувається, та ін. Капітал, згідно з цим поглядом, дає прибуток капіталісту, земля — ренту землевласнику, а праця — заробітну плату робітникові. Звідси випливає, що кожен член суспільства отримує по справедливості, й експлуатації немає.

Відомий англійський економіст А. Маршалл на початку XX ст. крім з названих факторів виділив ще один — діяльність щодо організації виробництва, яка дає керівникові підприємства підприємницький дохід. Після того окремими чинниками прогресу різні автори називали прогрес знання про найефективніше використання факторів виробництва, ресурсів, ризик, час та ін.

Проте серед економістів немає одностайності як щодо кількості чинників, так і щодо їх ролі у розвитку економіки. Це питання дискутується протягом майже двох століть, опоненти залучають з часом все нові аргументи на користь своєї думки.

Логічніше розмежовувати фактори виробництва і джерела багатства, створених товарів і послуг. Єдиним джерелом слід вважати працю у багатьох її різновидах. У цьому разі засоби виробництва (як речові фактори) лише беруть участь у створенні споживної вартості товарів, але вартості (і відповідно додаткової) не створюють. їхня вартість лише переноситься на новостворений продукт конкретною працею робітника. Наприклад, працею токаря на деталь, яку він виготовляє, поступово і частково переноситься вартість токарного верстата. Фізичною продуктивністю, тобто здатністю самим створювати частину доходу, засоби виробництва не володіють. Додатковим свідченням цього є і те, що західна статистична наука до створеного річного валового національного продукту зараховує лише перенесену конкретною працею частку зношених засобів виробництва. Тому американський економіст Ф. Махлуп не вважає землю (безкоштовний дар природи) капіталом. У цьому разі капіталом є витрати на поліпшення якості землі. Ще точніше було б вважати відповідним чинником виробництва працю людей, спрямовану на поліпшення якості землі. Такий підхід є конструктивним і щодо інших речових факторів.

До сучасної системи продуктивних сил, як уже зазначалося, слід відносити форми та методи організації праці, науку та інформацію. Названі чинники не самі по собі є джерелом певної частини національного доходу, а праця відповідної кількості людей у сфері науки, інформаційного забезпечення, зокрема з удосконалення форм і методів організації праці. У процесі взаємодії всіх елементів системи продуктивних сил, факторів зростання продуктивності праці виникає нова продуктивна сила, так званий синергічний ефект. Ця продуктивна сила може розглядатися окремими суб'єктами і тлумачитися багатьма науковцями як фізична продуктивність самих засобів виробництва або як плата за ризик. З ускладненням системи продуктивних сил, появою в ній нових елементів синергічний ефект від їх комплексної взаємодії зростає. Ця об'єктивна закономірність може породжувати нові концепції про дію факторів виробництва, про джерела новоствореної вартості. Насправді єдиним джерелом новоствореної вартості, й прибутку зокрема, є лише праця в її різновидах.

Таке розмежування джерела багатства і факторів його створення має велике значення, оскільки:

возвеличує працю (ще в XVII ст. один з основоположників економічної науки англійський економіст У. Петті (1623—1687) стверджував, що праця є батьком багатства, а природа — його матір'ю);

формує економічне мислення, яке виходить з того, що забезпечення заможного життя (і навіть багатства) кожна людина повинна домагатися власною працею, в тому числі підприємницькою доводить, що власники окремих речових факторів виробництва у справедливому суспільстві не мають права без праці (управлінської тощо) привласнювати значні частки багатства;

запобігає спрощеному тлумаченню цієї проблеми з метою приниження ролі праці.

Вступаючи у відносини з природою у процесі господарської діяльності, люди водночас взаємодіють між собою. При цьому виникають виробничі відносини, сутність яких комплексно розкриває категорія "економічна власність".