library.if.ua

Основи економічних знань (2001)

1. Зміна моделей людини в економічній науці

Кожна людина з її рисами, духовним світом, мотивами діяльності та поведінки, потребами, інтересами і волею тощо є своєрідним всесвітом, космічною істотою. Незважаючи на те що її досліджують різноманітні науки протягом декількох тисячоліть, людина понині залишається найбільш загадковою істотою.

Окремі аспекти людини вивчають природничі та суспільні науки. Існують навіть наукові установи — інститути людини. Із суспільних наук проблемою людини займаються філософія, соціологія, психологія, історія, економічна теорія та ін. Найбільш узагальнюючу характеристику людини дає філософія, але для цього вона використовує результати всіх інших наук. Економічна наука досліджує лише окремі, але визначальні аспекти сутності людини, які в XIV—XIX ст. дістали назву "Homo economicus" — людина економічна, а в XX ст. — людина соціальна. З цією метою, користуючись насамперед методом абстракції, наука

відволікається від різноманітностей людської особистості, мотивів людської поведінки, психологічних характеристик особи тощо і бере до уваги передусім мотиви господарської діяльності, економічні потреби та інтереси в різних економічних системах, закони, які управляють цими процесами. Додатковими параметрами до такої моделі можуть бути певні психологічні характеристики. Простежмо, як світова економічна думка розглядала людину за різних епох.

Перша економічна модель людини була створена класичною школою політичної економії, нині підтримується неокласиками. Зокрема, А. Сміт вважав природною рушійною силою господарського розвитку прагнення індивіда до досягнення своїх економічних, насамперед грошових, інтересів. Головними рисами людини, на його думку, є самолюбство, егоїзм, прагнення отримати максимальний результат за мінімальних витрат. При цьому за панування вільної конкуренції люди, як правило, змушені обирати альтернативні способи використання обмежених економічних благ, тобто поводяться раціонально. Для цього вони повинні мати свободу вибору, бути достатньо поінформовані.

Дбаючи про власні інтереси, така людина примножує свій добробут і багатство суспільства. Якщо окремі індивіди прагнуть безмежного збагачення і підвищуватимуть з цією метою ціни, їх інтереси певною мірою гармонізує конкуренція, яка є регулятором особистого егоїзму, а отже і досягненням економічної рівноваги. Це означає відсутність суперечностей між інтересами індивіда і суспільства. Для найманих працівників властивий найвищий ступінь відчуження праці від власності.

Економічна система за таких умов є простою арифметичною сукупністю господарюючих суб'єктів, в якій відсутнє втручання держави та інших інститутів в економіку. Така І ситуація була властива капіталізму епохи вільної конкуренції (домонополістичний капіталізм).

Друга економічна модель людини розроблена представниками кейнсіанського та інституційного напрямів економічної теорії. В ній людина прагне не лише до привласнення матеріальних благ, а й до збільшення вільного часу, престижної роботи тощо. Економічна модель поведінки людини доповнюється такими психологічними чинниками, як милосердя, альтруїзм (безкорисливе піклування про благо І інших людей), служіння колективу, суспільству тощо. Водночас діям індивідів властива недостатня поінформованість, а отже й обмежена раціональність. Причиною цього є складніша економіко-соціологічна модель поведінки людини, в якій передбачається вплив на економічну поведінку звичаїв, традицій, культурних цінностей, релігійних переконань тощо.

Складнішою є й економічна система. В ній передбачається активний вплив на економічну діяльність держави, профспілок, корпорацій. Замість індивідуальних цінностей починають переважати колективні, між індивідуальними, колективними і суспільними інтересами існують суперечності. Водночас частково долається відчуженість праці від власності. Найбільшою мірою це властиво таким країнам, як Японія, Швеція та інші. Така ситуація притаманна вищій стадії капіталізму. Навіть у США, де найбільшою мірою зберігся індивідуалізм, економіку попереднього періоду (XVI—XIX ст.), в якому переважала перша економічна модель, називають ковбойською. Людина економічна за цих умов доповнюється істотними рисами людини соціальної.

Названі економічні моделі людини властиві для різних стадій капіталістичної економічної системи. Певні моделі можна створити і для попередніх економічних систем — первіснообщинного ладу, рабовласницького устрою і феодалізму. Для основної продуктивної сили в цих системах головною метою було задоволення мінімальних життєвих потреб і навіть просте виживання.

Найскладнішими є моделі людини в посткапіталістичному суспільстві. Вони розроблені значною мірою К. Марксом, видатним українським ученим В. Вернадським і дедалі більше набувають практичного втілення у розвинутих країнах світу.

Так, в економічній моделі людини обґрунтованій К. Марксом, зникає економічний примус до праці, яка стає вільною і творчою. Основними економічними потребами людини є власне вдосконалення, всебічний розвиток своїх здібностей як самомета або абсолютне виявлення творчих обдаровань, максимальне подовження активного життя, всебічний розвиток всіх сутнісних сил людини. Особистість володітиме не лише "безмежністю своїх потреб" (К. Маркс), а й здатністю до їх розширення і задоволення. Важливою рисою економічної системи стане органічне поєднання праці та власності, самоуправління, переважання трудової колективної власності.

В моделі В. Вернадського діяльність людини на Землі пов'язана з космосом, сама людина розглядається як загальнопланетарне явище. Уперше таку ідею ще в XVII ст. висловив голландський учений X. Гюйгенс у праці "Космо-теорос". В. Вернадський розвинув її в концепції ноосфери. Вирішальним фактором перетворення біосфери Землі на ноосферу (якісно новий стан біосфери, зокрема її перебудови, в тому числі навколоземного простору) є перетворююча роль науки і соціально організованої праці людства. Найвищою цінністю стає праця, яка має бути розумною, вільною і добровільною, а людина продукує та реалізує у праці свою думку. Внаслідок взаємодії людської думки, людської природи і людської праці виникає нова могутня продуктивна сила — геологічна, яка акумулює і синтезує енергію цих складових. Домінуючою силою цих трьох складових є, за Вернадським, свідомість, наукова думка. Лише в ноосфері досягає найвищого рівня розвиток особистості, її сутнісних сил (фізичної та розумової енергії, організаторських, творчих та інших здібностей), культури, моралі, психічних якостей тощо. Головним принципом ноосфери є звільнення людини від рутинних технологічних дій, розвиток її творчого наукового потенціалу, максимальне виявлення розуму, свобода наукового пошуку.

§ 2. Сутність людини економічної

Основою більшості моделей людини, які існували протягом людської цивілізації (понад 3 млн. років), була людина економічна. Про деякі аспекти такої людини йшлося при характеристиці двох перших моделей. Проте найглибиннішу сутність економічних явищ і процесів, у тому числі людини економічної, можна розкрити через категорію суперечності. У цьому разі з'ясовується внутрішнє джерело їх розвитку, його рушійна сила.

Дві сторони людини економічної необхідно, у свою чергу, пов'язувати з провідними елементами економічної системи, про які йшлося у попередній темі. Такими елементами є продуктивні сили і виробничі відносини (або відносини економічної власності). Тому двома сторонами людини економічної є її належність до продуктивних сил (людина — головна продуктивна сила як людина-працівник) та до відносин економічної власності (людина-власник).

Закон єдності праці та власності. Праця з фізіологічного погляду є здійсненням певних функцій людського організму, кожна з яких — це затрати мозку, нервів, м'язів, органів чуттів та ін. Єдність таких функцій формує продуктивну силу праці. Юридично вільна людина має виключне право розпоряджатися своєю продуктивною силою, володіти і користуватися нею. Внаслідок цього біологічній природі людини, її індивідуальній праці найбільшою мірою відповідає індивідуальна (в тому числі приватна трудова) власність. Це означає органічну єдність праці та власності й є першим фундаментальним законом господарської діяльності людини.

Закон єдності праці та власності — закон, який виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки між індивідуальною працею людини і приватною трудовою власністю на результати цієї праці.

Першим основну рису цього закону сформулював англійський філософ Дж. Локк: "Праця, що була моєю, — зазначав він, — утверджує власність, яка мусить належати мені. Вона обмежує розміри моєї власності". Якщо людину повністю позбавити власності (наприклад, раб), вона втрачає стимули до праці, що зумовлює занепад економічної системи (перша риса закону). І навпаки, такі стимули зростають тією мірою, якою людина перетворюється на власника результатів своєї праці, що зумовлює стабільність і динамізм економічної системи (друга риса закону).

Цей закон за простого товарного виробництва діє лише тоді, коли індивідуальна праця відповідає вимогам суспільно необхідної праці, тобто є працею середнього ступеня інтенсивності й продуктивності при виробництві переважної кількості продукції певного виду. Про особливості його дій за капіталістичного товарного виробництва або на трудових колективних підприємствах йтиметься далі.

Незважаючи на вимоги закону єдності праці та власності, в експлуататорських формаціях він постійно порушувався, що прискорювало трансформацію однієї економічної системи з вищим ступенем невідповідності цих сторін у систему, в якій ця відмінність не була б такою значною. Важливу роль у посиленні такої невідповідності має суперечність людини-працівника і людини-власника. З'ясуємо сутність кожної з них.

Людина-працівник. У докапіталістичних формаціях найвищого розвитку людина-працівник набула в процесі праці на власній землі, у власній ремісничій майстерні тощо. Така праця вимагала всебічного вміння при виготовленні кінцевого продукту, емпіричних знань із різних галузей науки.

У XIV—XV ст. із зародженням мануфактури відбувається розподіл ремісничої діяльності, або праці ремісника, на різні часткові операції. Тому мануфактура спотворює працівника, культивує в ньому однобічну спеціалізацію, гальмує розвиток сутнісних сил людини.

За машинного виробництва однобічна спеціалізація посилюється, відбувається перетворення людини-працівника на додаток до машин.

Ситуація принципово змінюється за автоматизованого виробництва. Робітник докладає мінімальних фізичних зусиль, виконує переважно розумову працю (що зближує його працю з працею інженера), "веде діалог" з комп'ютером. Його виробнича діяльність дедалі більше ґрунтується не на практичному досвіді, а на наукових знаннях з математики, фізики, хімії, різних технічних дисциплін. За комплексної автоматизації існує тенденція до подолання процесу розподілу праці на елементарні операції, заміни процесу безпосереднього впливу на предмети праці через комп'ютери або диспетчерські пункти. Людина-працівник дедалі більше перетворюється на контролера, регулювальника виробництва тощо.

Але й тут не обходиться без суперечностей. Автоматизація виробництва позбавляє організм необхідного мінімуму фізичного навантаження ("м'язовий голод"), посилює монотонність праці на пульті управління, нервове, емоційне й розумове навантаження та ін.

Загалом у розвинутих країнах світу за сучасних умов відбувається формування сукупного працівника з такими основними рисами:

високі професійні властивості й навички та творчі здібності, які виявляються у відчутті нового, вмінні критично оцінювати досягнуті результати, бачити недоліки й знаходити шляхи їх усунення, в бажанні постійно підвищувати рівень освіти та кваліфікації, в наявності багатопланової кваліфікації тощо;

економічне мислення, виявом якого є уміння знаходити оптимальні для підвищення ефективності окремого підприємства, галузі й народного господарства варіанти розвитку, оволодіння найновішими методами технологічних, проектно-конструкторських розробок, техніко-технологічна культура, орієнтування на найбільш раціональне використання економічних і природних ресурсів та ін.;

високий рівень підготовки до організаційної та управлінської діяльності, що передбачає знання найновіших методів і форм організації праці, уміння ефективно організовувати працю трудового колективу, контактувати з іншими працівниками тощо;

4) високі психологічні якості, ознаками яких є цілеспрямованість, сумлінність, працьовитість, психологічна стійкість тощо. Ознакою значного відставання України у цій сфері є те, що термін професійної підготовки робітника на виробництві у розвинутих країнах світу становить до 3,5 років, а в нашій державі — менше 5 місяців.

Наявність таких рис та їх використання в процесі праці, згідно із законом єдності праці та власності, вимагає збільшення відсотка індивідуальної (приватної) трудової власності.

Проте цілком логічно може виникнути таке запитання: хіба процес праці за сучасних умов має індивідуальний характер? Адже навіть Робінзон на безлюдному острові користувався сокирою, іншими знаряддями, зробленими іншими людьми, що свідчило про наявність суспільного поділу праці. Дійсно, процес праці за сучасних умов означає тісне поєднання індивідуального з колективним. Кожна працююча людина має певну професію, використовує специфічні засоби виробництва, ставить перед собою конкретну мету тощо, тобто її праця є індивідуальною. Проте переважна більшість людей працює у трудових колективах, де результати діяльності окремого індивіда залежать від праці всього колективу (якості отриманих деталей, взаємодопомоги, вмілого керівництва тощо). Внаслідок цього виникає нова продуктивна сила, результати якої повинні бути колективною власністю, йти передусім на задоволення колективних потреб — Будівництво житла, будинків відпочинку, розширення масштабів виробництва тощо. Частина результатів колективної праці повинна розподілятися між працівниками залежно від стажу, рівня кваліфікації та ін. Внаслідок цього в умовах демократичного суспільства існує закон єдності колективної праці та колективної власності. Найповніше він діє на трудових колективних підприємствах.

Людина-власник. Ця сторона економічної сутності людини може реалізуватись у привласненні представниками різних класів і соціальних груп різноманітних об'єктів власності. Такими об'єктами, з одного боку, є необхідний і додатковий продукт, а з іншого (щодо структури національного багатства) — домашнє майно населення (одяг, житлові будинки тощо), виробничі фонди (машини, устаткування, господарські будівлі та ін.); різні види цінних паперів, відсотки на банківські вклади, предмети розкоші. Якщо найманий працівник є власником здебільшого домашнього майна, то економічно пануючий клас — всіх об'єктів власності, причому цінність домашнього майна може переважати вартість аналогічних об'єктів людей найманої праці у десятки тисяч разів. У розвинутих країнах світу межі привласнюваних найманими працівниками об'єктів власності поступово розширюються. Крім домашнього майна деякі з них частково стають власниками засобів виробництва (у формі цінних паперів), грошових вкладів. Проте розвиток рис людини-власника, як правило, відстає від розвитку рис людини-працівника, що поглиблює суперечності закону єдності праці та власності.