Основи економічних знань (2001)

Якщо предметом економічної науки є закони розвитку економічних систем, а виробництво — важлива ланка (елемент) такої системи, то звідси логічно випливає висновок про те, що виробництво, а отже діяльність товаровиробників, також регулюються певними економічними законами.

Закон зростання витрат. За переходу від виробництва одних товарів до виробництва інших необхідно пристосовувати (адаптувати) ресурси. Адже їх неможливо повно використати у виробництві альтернативних продуктів. При цьому одні ресурси (наприклад, людські) пристосовуються легше, інші (спеціалізована техніка) — важче. Чим більше підприємець намагатиметься виготовити альтернативних продуктів (наприклад, цукерок замість хлібобулочних виробів), тим активніше змушений залучати менш придатні для виробництва цукерок ресурси. Якщо він спрямує на виготовлення хлібобулочних виробів усі ресурси, то альтернативні витрати виробництва за умови повного використання всіх ресурсів будуть максимальними.

Це означає, що при заміні виробництва одних товарів іншими за повної зайнятості між збільшенням обсягів альтернативного товару і величиною альтернативних витрат встановлюються сталі й істотні зв'язки, які мають прямо-пропорційний характер, що свідчить про дію закону зростання витрат.

Закон зростання витрат - при заміні виробництва одного товару виробництвом іншого за повної зайнятості ресурсів альтернативні витрати другого виробництва зростають.

Граничні показники. Очевидно, що окремий товаровиробник з метою збільшення своїх доходів намагається зіставити доходи (користь) і витрати. Зрозуміло, що виготовлення додаткової одиниці товару вимагає додаткових витрат, а його реалізація спричиняє певне збільшення валових доходів. У західній економічній літературі приріст витрат на виготовлення одиниці додаткової продукції та відповідний приріст виручки (доходів) отримали назву граничних витрат (англ. — marginal cost) і граничних доходів (marginal revenue).

Перше правило, яким керується фірма (товаровиробник), — розширювати випуск товарів можна до тих пір, поки додаткова одиниця продукції обходиться дешевше, ніж ціна продажу.

Щодо отримання прибутку це правило означає, що прибуток зростатиме, якщо збільшення обсягів виробництва забезпечує перевищення граничними доходами величини граничних витрат.

Закон спадної віддачі. Проте знання цього правила ще недостатньо, щоб постійно збільшувати обсяги виробництва. Звернемося до такого прикладу. Для виготовлення цукерок потрібні певні засоби виробництва, предмети праці (шоколад, кокосове масло, начинка тощо) та люди. Засоби виробництва є постійною величиною (збудувати новий цех миттєво неможливо), а предмети праці та люди — змінними величинами (факторами). Якщо керівництво підприємства з метою збільшення обсягів виробництва почне приймати на роботу нових працівників, то гранична продуктивність інших факторів також спочатку зросте. Але через певний час продуктивність почне спадати, оскільки наявні виробничі площі та технологія розраховані лише на певну кількість працівників. При переході оптимальної межі порушуються вимоги щодо організації праці, й працівники починають заважати один одному. Це означає, що між кількістю та якістю постійних і змінних ресурсів існують внутрішньо необхідні сталі й суттєві зв'язки, існування яких є ознакою дії окремого економічного закону.

Закон спадної віддачі — починаючи з певного моменту, послідовне приєднання одиниці змінного ресурсу до незмінного фіксованого ресурсу дає додатковий або граничний продукт, який зменшується у розрахунку на кожну наступну одиницю змінного ресурсу.

Якщо сформулювати його з погляду характеристики сутності економічного закону, то він означає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки між одним із змінних ресурсів та іншими незмінними ресурсами виробництва, порушення яких на певному етапі призводить до зниження граничної продуктивності кожної наступної одиниці цього змінного фактора.

Цей закон діє за умови, що кожний додатковий працівник на підприємстві має однаковий рівень освіти, кваліфікації, трудових навичок тощо. Отже, за наявної максимальної кількості зайнятих на підприємстві кожен додатковий працівник робить менший внесок у загальний обсяг виробництва порівняно зі своїм попередником.

На прикладі цього закону ще раз підтверджується істина, що вимоги дії економічних законів не можна порушувати. Попередньою умовою цього є знання сутності та механізму дії певного економічного закону. Якщо власник фірми знехтує вимогами цього закону, прибутки поступово знижуватимуться, і з часом фірма збанкрутує.

Виробничі ресурси поділяються на відносно обмежені (відтворювані) та абсолютно обмежені (невідтворювані), особисті та речові, безпосередньо та опосередковано зумовлені НТР.

Вибір раціональних способів використання економічних ресурсів і залучення нових передбачає аналіз альтернативних витрат, обсяг яких визначається втраченими можливостями використання тих самих ресурсів на інші цілі.

Ефективна економіка передбачає повну зайнятість і повні обсяги виробництва, які є важливими критеріями у виборі підприємцем варіанта використання наявних ресурсів і конкретизуються у понятті "зрівняльна перевага". *

Крива виробничих потужностей показує наявність альтернативних варіантів у використанні економічних ресурсів за певного рівня техніки і технології, зокрема можливість виготовлення двох альтернативних благ.

При виборі виготовлення альтернативних благ підприємець повинен дотримуватися вимог законів зростання витрат і спадної віддачі.