library.if.ua

Основи економічних знань (2001)

3. Економічна система капіталістичного типу

Ця система виникла на початку XVI ст. й існує у розвинутих країнах до нашого часу. Вона є найскладнішою, оскільки розвиток здійснюється від простого до складного, від складного до складнішого. Це дає підставу в межах однієї системи виділити різні моделі.

Основні риси економічної системи капіталізму. Характеризуючи капіталістичний спосіб виробництва, слід розрізняти позитивні та негативні його риси. Загалом майже за п'ять століть еволюції економічної системи капіталізму продуктивні сили досягли такого розвитку, який не могли забезпечити докапіталістичні формації впродовж 3 млн. років. Зокрема:

відбувся значний прогрес основної продуктивної сили — людини (її загальноосвітнього, кваліфікаційного, культурного рівнів);

були створені найдинамічніші стимули до праці;

істотно підвищився життєвий рівень найманих працівників;

зросла тривалість життя населення.

Проте капіталістична економічна система має і низку недоліків: '

монополізація незначною частиною суспільства переважної маси засобів виробництва та їх використання як знаряддя експлуатації, привласнення чужої праці більшості населення, тобто існування приватнокапіталістичної власності;

юридична свобода працівників, які позбавлені засобів виробництва, засобів існування і для того, щоб прогодувати себе і членів своєї сім'ї, змушені продавати робочу силу. Внаслідок цього товарне виробництво досягає найвищого розвитку;

праця робітника під контролем капіталіста, який є власником виготовленого продукту, відчуженість найманих робітників від управління виробництвом і власністю;

привласнення капіталістами більшої частини створеного найманими працівниками продукту, зокрема всього додаткового та частини необхідного;

виробництво і привласнення додаткової вартості на основі економічного примусу до праці юридично вільних найманих працівників та її використання для розширення виробництва і паразитичного споживання капіталістами — основна сутність даної економічної системи;

масове безробіття, значне майнове розшарування громадян, економічні кризи та ін.

Але ці риси не можуть залишатися незмінними протягом майже п'яти століть існування економічної системи капіталізму.

Розвиток даного типу економічної системи у концентрованому вигляді можна продемонструвати еволюцією основних соціально-економічних моделей, в яких з'являються деякі нові риси.

Моделі економічної системи. Ринкова економіка ґрунтується на приватній власності, домінуванні ринкових важелів регулювання народного господарства (через стихійне коливання цін, вільну конкуренцію, стихійне переливання капіталу між галузями, а отже і через економічні кризи та ін.) і означає відсутність державного регулювання, соціального захисту населення. Ця модель, розроблена англійським економістом А. Смітом, існувала у XVIII— XIX ст. і може бути частково придатною лише для країн з феодальною структурою, для яких капіталізм взірця минулих століть є прогресивнішою системою. Всесвітньо відомий американський економіст Дж. Гелбрейт (як і багато інших авторитетних західних учених) неодноразово стверджував, що такої економіки в наш час у США не існує, а тих людей, хто закликає до її побудови, а отже до повернення до вільного ринку часів А. Сміта, називав психічно хворими.

Соціально орієнтована ринкова економіка — досконаліша соціально-економічною модель, автор якої — відомий німецький економіст Л. Ерхард. Ця модель ґрунтується на поєднанні приватної та державної власності (за переважання першої"), ринкових і державних важелів регулювання економіки (за домінування ринкових), а отже є здебільшого ринковою економікою, але із соціальним захистом населення. В Україні за роки незалежності активно формується своєрідний "гібрид" з двох названих моделей. Це капіталізм взірця XIX ст., доповнений мінімальним соціальним захистом населення.

Модель змішаної економіки вважають найдосконалішою. Вона базується на оптимальному поєднанні приватної, колективної та державної власності, певному перерозподілі національного доходу на користь найбідніших верств населення та ін. Але ця модель, попри її позитивні сторони, не повинна стати стратегічною метою України. Адже розвинуті держави світу втілювали модель змішаної економіки впродовж кількох десятиліть відносно невисокими темпами, долаючи економічні кризи.

Часто доводиться чути, що приватна власність і ринкова економіка, яка на ній базується, є відповідно найбільш досконалими формами власності та ефективної економіки. Але насправді це не зовсім і не завжди так. Вони були такими лише на певному етапі існування економічної системи, а нині у розвинутих країнах світу домінують ефективніші форми власності та важелі економіки. Необхідність обмеженості ринкової економіки та приватної власності усвідомлено і на рівні ООН. Так, на Міжнародній конференції ООН з проблем навколишнього середовища і майбутнього розвитку цивілізації, яка проводилася в червні 1992 р. на рівні голів та урядів держав, найважливішими висновками були:

врятувати людство у межах ринкової системи, рушійною силою якої є приватна власність, неможливо, позаяк вона ґрунтується на прагненні до нестримного зростання споживання і призводить до різкої поляризації рівня життя, а отже породжує нові та вкрай загострює існуючі соціальні конфлікти;

людству потрібна нова модель соціально-економічного розвитку, яка має виходити з важелів централізованого регулювання на рівні окремої держави та світової співдружності загалом. Нова модель повинна базуватися на інтегрованих інтересах суспільства і лише потім на інтересах приватного підприємництва.

Народна економіка — найоптимальніша модель соціально-економічного розвитку світової цивілізації, яка відповідає таким вимогам.

Модель народної економіки. Це модель економічної системи, яка зорієнтована на потреби та інтереси людей праці, ґрунтується на домінуванні трудової колективної власності, принципах самоуправління та всебічного соціального захисту трудящих з використанням національного та наднаціонального планування. Таке планування означає застосування планів імперативного (обов'язкового) характеру для державного сектора (частка якого повинна становити 30—35%) та індикативного (рекомендаційного) — для недержавного сектора, що супроводжується складанням цільових комплексних програм за пріоритетними напрямами розвитку народного господарства, переважанням економічних методів регулювання і територіального комплексного управління замість галузевого. Таке планування передбачає раціональне поєднання державного регулювання з ринковими важелями саморегулювання.

Пріоритет трудової колективної власності в народній економіці зумовлений домінуванням колективного характеру праці, об'єктивною потребою продуктивних сил у подоланні процесу відчуження найманих працівників від засобів виробництва, а отже праці від власності, а також перевагою колективних цінностей, про що йтиметься в наступних темах.

Адміністративно-командна система. Модель народної економіки найбільшою мірою відповідає типу соціалістичної економічної системи. Вона активно формується у розвинутих країнах світу. В колишньому СРСР була сформована не соціалістична, а адміністративно-командна система.

В ній власність на засоби виробництва більше ніж на 90% перебувала в руках держави, а насправді була узурпована верхівкою бюрократичного апарату (партійного, господарського, радянського). Інші форми власності значною мірою були підпорядковані центрові, який діяв переважно адміністративними методами, що підривало матеріальну зацікавленість трудових колективів та окремих працівників у результатах праці, запроваджувало зрівнялівку в заробітній платі. Отже, ігнорувались ринкові важелі управління економікою, механізм конкуренції, гальмувались процеси впровадження досягнень НТР у виробництво, стимулювалось створення монополій.

Невід'ємною рисою цієї моделі було спрямування значної частини дефіцитних ресурсів на потреби військово-промислового комплексу (майже 35% валового внутрішнього продукту). Ученими обґрунтована думка, що якби СРСР не "розпався" наприкінці 80-х — на початку 90-х років, ця економічна система проіснувала б недовго.

Крім систем, які мають певні риси моделі народної економіки, у розвинутих країнах світу формуються національні економічні моделі. Основними з них є американська, японська, шведська, південнокорейська та ін. Найбільш близькою до народної економічної системи є шведська модель. Оскільки усі наступні теми певною мірою присвячені проблемі розвитку сучасних моделей економічної системи капіталізму (соціально орієнтованій, змішаній), а також національних економічних моделей, немає потреби зупинятися на їх характеристиці окремо.