library.if.ua

Основи економічних знань (2001)

4. Форми монополій і наслідки монополізації економіки

Монополія — окремі наймогутніші підприємства або об'єднання декількох підприємств, які виробляють переважну кількість певної продукції, завдяки чому впливають на процес ціноутворення і привласнюють високі (монопольні) прибутки.

Першою монополізується сфера обігу. На цій основі виникли найпростіші форми монополістичних об'єднань — картелі та синдикати.

Картель — об'єднання декількох підприємств однієї галузі виробництва, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва і вироблений продукт, виробничу та комерційну самостійність і домовляються про частку кожного в загальному обсязі виробництва, ціну, ринки збуту.

Синдикат — об'єднання декількох підприємств однієї галузі промисловості, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва, але втрачають власність на виготовлений продукт, а отже, зберігають виробничу, але втрачають комерційну самостійність.

У синдикатах збут товарів здійснює загальнозбутова контора. Нині синдикати існують переважно у сфері торгівлі, рідше — у сфері виробництва. Так, алмазний синдикат контролює світовий ринок необроблених алмазів.

У процесі монополізації виробництва з'являються такі форми монополістичних об'єднань, як трест та концерн.

Трест — об'єднання підприємств однієї або декількох галузей промисловості, учасники якого втрачають власність на засоби виробництва і виготовлений продукт, виробничу та комерційну самостійність.

Тобто об'єднують виробництво, збут, фінанси, управління, а на суму вкладеного капіталу власники окремих підприємств отримують акції тресту, які дають їм право брати участь в управлінні й привласнювати відповідну частку прибутку.

Концерн багатогалузевий — об'єднання десятків і навіть сотень підприємств різних галузей промисловості, транспорту, торгівлі, учасники якого втрачають власність на засоби виробництва і виготовлений продукт, а головна фірма здійснює фінансовий контроль за іншими учасниками об'єднання.

Серед 500 наймогутніших монополій США понад 90% існують у формі багатогалузевих концернів.

У 60-ті роки у США і деяких інших країнах з'явилися і почали зростати конгломерати.

Конгломерат — монополістичне об'єднання, яке утворюється внаслідок поглинання прибуткових різногалузевих підприємств, які не мали виробничої та технічної спільності.

Так, найбільша американська телефонна монополія "АТТ" почала скуповувати готелі, автопрокатні станції тощо. Крім бажання привласнити прибутки рентабельних компаній конгломеративні поглинання мали також на Меті уникнути різних коливань кон'юнктури ринку під час криз.

Конгломерат найбільшою мірою стосується висловлювання японців про те, що крупна компанія подібна до дракона, голова якого дізнається про відрубаний хвіст лише через кілька років після того, як це сталося.

Термін "монополія" походить від грецьких слів mono — один і роїео — продаю. Тому, на думку західних науковців, монополія означає наявність одного продавця певного товару чи послуги або ситуацію, коли одна фірма забезпечує повний випуск товарів. Такий тип є монополією окремого підприємства, або продавця, і називається абсолютною монополією; трапляється рідко.

Більш поширена змова чи угода (гласна або негласна) декількох крупних фірм, що дає їм змогу швидко здобути панівне становище на ринку та отримати високі прибутки. Таку ситуацію у виробництві і на ринку називають олігополією (від грецьк. олігос — мало, небагато). В економіці розвинутих країн типовим є домінування в окремих галузях 3—4 крупних фірм. Так, частка чотирьох провідних автомобільних фірм у національному виробництві Японії становить майже 70%, у Великобританії — 90, у Франції — 99,8%.

Якщо монополія здійснюється лише з боку продавця (а не виробника товарів), то цю ситуацію характеризують як монопсонія (моно — один, псонія — закупівля продовольства). Більш поширеною у цій сфері діяльності є олігопсонія — наявність невеликої групи покупців певного товару чи послуги.

Окремий тип монополії пов'язаний з диференціацією продуктів, наявністю їх специфічних властивостей. Крім того, це може бути оригінальна упаковка, особливість обслуговування тощо, завдяки чому віддають перевагу певному товару. Таку монополію здатні здобути й малі підприємства.

Процес монополізації має позитивні та негативні наслідки.

Позитивні наслідки:

більші можливості гігантських підприємств та їх об'єднань розвивати сучасне виробництво, фінансувати крупні науково-дослідні лабораторії, отримувати нові наукові результати, впроваджувати новітні техніку і технологію, здійснювати перекваліфікацію працівників, а отже, пристосовуватися до рівня розвитку продуктивних сил, до структурних зрушень в економіці;

розширення масштабів планомірного й організованого розвитку економіки, свідомого регулювання економічної системи внаслідок виникнення і розвитку крупних господарських одиниць, координації їх діяльності;

наявність змоги у гігантських підприємств завдяки масовому виробництву економити на витратах виробництва, забезпечувати споживачів дешевими якісними товарами.

Негативні наслідки:

практика встановлення монопольних цін, створення штучного дефіциту. Покупці змушені купувати товари за вищими цінами, оскільки крупні компанії виготовляють переважну масу продукції. За підрахунками американських економістів, населення США щорічно переплачує майже 70 млрд. дол. через завищені груповими монополіями ціни;

гальмування науково-технічного прогресу. Це відбувається тому, що монополізація виробництва і збуту дає змогу крупним компаніям отримувати певний час високі прибутки, навіть не впроваджуючи нових досягнень науки і техніки у виробничий процес, стримуючи повне використання ресурсів, максимально можливе зниження витрат виробництва і відповідне зростання його ефективності ;

вкладання у гонитві за прибутком крупними компаніями коштів у проекти, які дають найвищу віддачу, з вилученням або істотним зменшенням при цьому інвестицій у важливіші з погляду широких верств населення виробництва. Американський науковець Ф. Шерер довів, що втрати від монополістичного нераціонального розподілу ресурсів приблизно на 2% (кілька десятків мільярдів доларів) зменшують валовий національний продукт США;

витрачання монополіями та олігополіями значних ресурсів для збереження і зміцнення монополістичних позицій, влади (шляхом використання гіпертрофованої реклами, підкупу державних чиновників з метою створення вигідної законодавчої бази, складнощі в отриманні від них малими і середніми фірмами дозволу на відповідний вид діяльності, встановлення такими чиновниками різних бар'єрів — ліцензійних, патентних та ін.);

придушення конкуренції — важливої рушійної сили економічного прогресу. Тому П. Самуельсон називає монополію економічним злом. В поєднанні позитивних і негативних рис полягає одна з найважливіших сутнісних сторін монополії як економічної категорії.