Основи економічних знань (2001)

За реалізовану продукцію підприємство отримує відповідну суму грошей — валову виручку. Одна її частина йде на заміну зношених засобів виробництва (с), друга — на заробітну плату працівникам (v), що разом становить собівартість продукції.

Прибуток — різниця між валовою виручкою і собівартістю (кількісне визначення категорії).

, З урахуванням бухгалтерських та економічних витрат у західній економічній літературі розрізняють відповідні види прибутку. Так, бухгалтерський прибуток — різниця між отриманою виручкою і бухгалтерськими витратами, а економічний прибуток — різниця між отриманою виручкою і економічними витратами. Величина виручки за цих умов складається з економічних витрат та економічного прибутку.

Економічним стимулом діяльності підприємця є привласнення підприємницького доходу. Його складовими є нормальний прибуток та економічний прибуток.

Нормальний прибуток — мінімальна винагорода підприємцю, яка утримує його на даному підприємстві в даній галузі й призначена для нормального відтворення особи підприємця (як підприємця-працівника і підприємця-власника).

З урахуванням конкуренції між функціональними формами капіталу і міжгалузевого переливання капіталу підприємницький дохід становить середній прибуток.

Прибуток — перетворена форма додаткового продукту і додаткової вартості (визначення з якісного боку).

Термін "перетворена форма" означає, що прибуток приховує справжнє джерело свого виникнення, і створюється враження, що участь у його появі брали не лише працівники (в тому числі підприємці), а й засоби виробництва. Саме це стверджують західні економісти, починаючи з теорії трьох факторів виробництва, про що йшлося в попередніх темах.

До працівників на сучасному капіталістичному підприємстві слід відносити людей не лише найманої, а й управлінської праці — капіталіста-власника, найманих менеджерів. Вищі менеджери гігантських компаній самі частково стають їх власниками при виконанні функцій управління, беруть участь у формуванні новоствореної вартості (v + w), отримуючи платню за свою працю як з необхідного, так і з додаткового продукту. Тому з якісного боку категорія "прибуток" також виражає відносини між власниками засобів виробництва і найманими працівниками з приводу його створення та привласнення.

Прибутковість підприємства слід розглядати у двох основних аспектах: 1) прибутковість підприємства щодо всього авансованого капіталу (тобто витрати на с + v); 2) прибутковість виготовлення окремої партії товарів, яка вимірюється відношенням прибутку до собівартості цих товарів.

Внаслідок міжгалузевого переливання капіталу, як уже зазначалося, формується середня для даної країни норма прибутку, привласнення якого приблизно відображає вкладення рівновеликих капіталів.

У розвинутих* країнах світу норма і маса (величина) прибутку є для підприємців головною метою і критерієм ефективності виробництва. Середня норма прибутку великих компаній становить приблизно 12%. Його величина залежить від швидкості обороту виробничих фондів, зниження собівартості продукції, зростання продуктивності праці, розмірів створеного додаткового продукту та інших чинників.

Капітал — виробничі відносини між капіталістами і найманими працівниками, за яких засоби праці, гроші, інші матеріальні та нематеріальні блага служать у руках підприємців знаряддям експлуатації, привласнення частини чужої неоплаченої праці. Капітал як сукупність

капіталістичних виробничих відносин трансформується у цілісну систему відносин економічної власності в процесі розвитку та функціонування різноманітних форм капіталу (індивідуального, акціонерного, монополістичного, грошового, торговельного та ін.) та різних видів підприємств і підприємницької діяльності. Трьома основними функціональними формами капіталу є продуктивний (виробничий), торговельний і грошовий.

Основними структурними елементами капіталу, спрямованими на організацію виробництва, є постійний і змінний, основний і оборотний. Критерієм їх поділу є те, що у процесі виробництва постійний капітал не змінює своєї вартості (а лише переносить її на новостворений продукт), а змінний — змінює (не лише відтворює свою вартість, а й створює нову). Основний переносить свою вартість на новостворений продукт частинами, а оборотний — повністю. Основний капітал

ц складається із засобів виробництва, постійний — лише із засобів праці; відповідно оборотний — із предметів праці і робочої сили, а змінний — лише з робочої сили.

Зношування основного капіталу буває фізичним і моральним (моральне існує у двох видах). У процесі фізичного зношування вартість основного капіталу частинами переноситься на новостворений продукт, формуючи при цьому амортизаційний фонд, а при моральному зношуванні — не переноситься.

Кругооборот капіталу — безперервний рух капіталу, в якому він послідовно перетворюється з грошової форми на продуктивну, з продуктивної — на торговельну, яка знову трансформується у грошову з приростом. Оборот капіталу — кругооборот капіталу, який розглядається не як одиничний акт, а як процес, що постійно повторюється. Час обороту основного капіталу складається з часу виробництва і часу обігу.

Витрати виробництва — витрати на придбання основних факторів виробництва. Явні витрати (або собівартість продукції) — витрати на відшкодування використаних факторів виробництва, які підлягають безпосередній грошовій оплаті. їх ще називають бухгалтерськими витратами. Неявні — витрати, які підприємством не виплачуються (прибуток підприємця та альтернативні витрати). Неявні витрати разом із бухгалтерськими формують економічні витрати. Розрізняють також постійні та змінні витрати.

Прибуток з кількісного боку є різницею між валовою виручкою і собівартістю продукції. Бухгалтерський прибуток є різницею між отриманою виручкою і бухгалтерськими витратами. Економічний прибуток — різниця між отриманою виручкою та економічними витратами. Підприємницький дохід як стимул діяльності підприємця складається із нормального прибутку (для відтворення підприємця-працівника і підприємця-власника) і економічного прибутку.