library.if.ua

Основи економічних знань (2001)

2. Форми власності у сільському господарстві

Еволюція форм власності. Розвиток аграрних відносин у капіталістичних країнах у XX ст. відбувався через створення крупних капіталістичних ферм, колективних господарств, скорочення чисельності фермерських господарств, розширення орендних відносин. Так, в Англії існує унаслідувана ще з часів феодалізму земельна власність титулованої аристократії, яка здається в оренду.

У США кількість фермерських господарств з початку XX ст. до середини 90-х років скоротилася з 5,8 млн. до майже 2 млн. На одне господарство припадає в середньому 180 га землі. До 60% з них ведуть господарство самі, без залучення найманої робочої сили. З них 1,3 млн. дрібних фермерських господарств виробляють менше 9% сільськогосподарської продукції. Водночас 300 тис. крупних капіталістичних господарств (13,8%) виробляли в середині 90-х років понад 70% сільськогосподарської продукції, наймаючи майже 80% робочої сили. Кожне з цих господарств володіло в середньому 1400 га землі й було крупним науково-виробничим об'єднанням. їх роль у третьому тисячолітті ще більше посилиться.

У США налічується до 5 тис. кооперативів, які переробляють майже 30% фермерської продукції. У Швеції — понад 100 тис. фермерських господарств, переважна більшість з яких є членами сільськогосподарських кооперативів.

У країнах Західної Європи розмір фермерських господарств значно менший. Так, у Данії середня ферма має 32 га землі, в Німеччині — 18, у Бельгії — 15, у Франції — 14, в Італії — 6, у. Греції — 4 га. Але характерним для цих країн є вироблення основної маси сільськогосподарської продукції крупними капіталістичними фермами. Крім того, існування більшості цих ферм можливе лише тому, що частка різних державних субсидій на сільськогосподарську продукцію, які одержує безпосередній фермер, становить у країнах ЄС 50%, у США — 35, в Японії — 75%. Без такої допомоги фермерські господарства не могли б вижити. Так, за підрахунками німецьких економістів, оптимальний розмір ферми повинен становити 100 га, а для створення таких фермерських господарств необхідно мати капітал від 750 тис. до 1 млн. марок. Але така практика в Україні не впроваджується.

Орендні відносини. Значного поширення в розвинутих країнах світу набула оренда — тимчасове надання землі за плату капіталісту-орендарю або селянину-працівникові, який не наймає робочої сили. Наприклад, у Франції орендується більше половини земель, в Англії — до 40%. У США понад третини сільськогосподарських угідь є власністю держави, передається в оренду терміном на 1—2 роки і за виконання договору продовжується.

Щоб отримати землю в оренду, орендар повинен: мати відповідні знання і досвід роботи на землі, добре здоров'я, певний вік (в Англії — до 40 років, у Франції до припинення 25-річного терміну оренди він не повинен досягти пенсійного віку), певний капітал, отриманий від праці на фермі та ін.

Різновид оренди — сімейна оренда, за якої глава сім'ї передає свою ділянку землі в оренду за певну плату одному з членів родини. У Німеччині та Англії на цей вид оренди припадає 15—20% всієї орендної землі. Особливістю аграрних відносин у деяких розвинутих країнах світу є об'єднання сімейних ферм у сільськогосподарські корпорації. Наприклад, у США в такі корпорації об'єдналися майже 90% сімейних ферм, а 95% корпорацій містять до 10 ферм.

Аграрні відносини у колишньому СРСР. У колишньому СРСР штучно розрізняли дві форми власності — колективну і державну. Насправді колективна форма власності в сільському господарстві була квазіколективною (удаваною), одержавленою. Управління нею здійснювалося адміністративно-командними методами, впродовж кількох десятиліть через механізм "ножиць цін" (завищених на продукцію промисловості та занижених на сільськогосподарську), весь додатковий і значна частина необхідного продукту вилучалися з села. Внаслідок такого пограбування селян зростало відчуження сільськогосподарських працівників від землі та інших засобів виробництва, втрачалися стимули до праці тощо. Крім того, провадилася політика прискореного зменшення кількості колгоспів і збільшення — радгоспів. Проте значно більша кількість зайнятих у сільському господарстві України, родючі землі давали змогу виробляти майже таку саму кількість сільськогосподарської продукції, як і в окремих країнах Європи.

Після розпаду СРСР перед незалежними державами постало питання про шляхи радикальної перебудови аграрних відносин