Основи економічних знань (2001)

4. Аграрно-промисловий комплекс

Сутність АПК.

АПК — сукупність галузей народного господарства, зайнятих виробництвом, переробкою, зберіганням і доведенням до споживача сільськогосподарської продукції.

До складу АПК входять: 1) виробництво засобів виробництва для сільського господарства та його виробничого обслуговування; 2) власне сільське господарство; 3) збирання, заготівля, переробка, зберігання, транспортування сільськогосподарської продукції.

Виникнення АПК зумовлене розвитком продуктивних сил народного господарства, поглибленням суспільного поділу праці, розгортанням НТР. Впровадження її досягнень у сільське господарство сприяє скороченню зайнятих у цій галузі, звужує сферу сільськогосподарського виробництва. Так, якщо в середині XVIII ст. частка продукції сільського господарства у валовій продукції країн Заходу становила майже 85%, то нині у США та Англії — 3%, Франції, Італії — 7, в Японії — 11%. Це зумовлює перехід деяких процесів у промисловість та торгівлю, виділення із сільського господарства нових галузей, які продовжують обслуговувати його.

До першої сфери АПК входять галузі й підприємства, які виготовляють для сільського господарства техніку, електроустаткування, будівельні матеріали, добрива та отрутохімікати, комбікорми, медикаменти та ін.

Важливе місце у складі АПК посідають галузі виробничої та соціальної інфраструктури: шляхово-транспортне господарство, елеваторно-складські підприємства, зв'язок, матеріально-технічне обслуговування, житлові та культурно-побутові об'єкти. Невід'ємною частиною АПК є також кредитні установи та науково-консультативні фірми, страхові компанії, експортні об'єднання та ін. В АПК розвинутих країн Заходу залучено від 20 до 30% всього працездатного населення, його кінцева продукція — це наслідок взаємодії галузей усіх трьох сфер міжгалузевої кооперації.

Новітні форми АПК. Роль первинної виробничої ланки у сільському господарстві розвинутих країн поступово переходить від фермерських і селянських господарств до крупних капіталістичних ферм, аграрно-промислових об'єднань та агрокорпорацій. Набуває поширення кооперація фермерських господарств, які об'єднуються у збутові, споживчі, кредитні спілки, кооперативи для забезпечення виробничих послуг, спільного використання та ремонту техніки.

Оскільки окремим фермам і навіть сільськогосподарським коопераціям придбати всю необхідну техніку неможливо, а часто й економічно невигідно, в розвинутих країнах світу набуло поширення сервісне інженерно-економічне забезпечення з боку технічних центрів крупних машинобудівних фірм, дилерських підприємств (які є економічно або юридично незалежними). Так, до послуг дилерських підприємств у США, Канаді, Великобританії та інших країнах вдаються від 70 до 90% фірм — виробників сільськогосподарської продукції. В Україні в середині 90-х років XX ст. стали відроджуватися машинно-тракторні станції.

Найрентабельнішими в діяльності таких дилерських підприємств є оренда і прокат сільськогосподарської техніки. В Німеччині, Швеції та Скандинавських країнах сервісне інженерно-технічне забезпечення ферм здійснюється через технічні центри. У Франції, Італії, Великобританії та інших країнах поширені кооперативи для спільного використання сільськогосподарської техніки. В аграрно-промисловому комплексі розвинутих країн світу практикується

продаж фермерам машинобудівними фірмами техніки у кредит і постачання фермерами сільськогосподарської продукції у магазини. Держава активно регулює діяльність АПК через механізм цін, оподаткування, кредитну політику, надання субсидій для сільського господарства, шляхом заохочення експорту сільськогосподарської продукції та ін. Слід звернути особливу увагу на зберігання, переробку та реалізацію сільськогосподарської продукції (в Україні через погане зберігання втрачається майже 25% всієї продукції). Крім того, на одиницю національного продукту в сфері АПК витрачається в 2—3 рази більше сировини і електроенергії, ніж у більшості країн світу.

Дезінтеграція АПК в Україні. У 90-х роках XX ст. в Україні поступово посилювалися технологічна деградація аграрного сектора (так, тракторний парк в середині 90-х років поповнювався менше ніж на 2% від рівня технологічної потреби) та дезінтеграція АПК (у створенні багатьма господарствами своїх переробних господарств тощо). Цьому значно сприяла поступова втрата внутрішнього ринку збуту сільськогосподарської продукції внаслідок засилля імпортних товарів, часто-густо сумнівної якості, що є результатом політики надмірної лібералізації зовнішньої торгівлі.

При проведенні аграрної політики необхідні реальні заходи для відродження села, яке повинно стати основою національного відродження.

1. Основними особливостями розвитку сільського господарства є: 1) тісне переплетіння і взаємодія економічних законів із природними біологічними законами; б) безпосередня взаємодія у сільському господарстві людини з природою. Від способу та культури цієї взаємодії залежать здоров'я людини, її психічний, нервовий, емоційний стан тощо; в) менш інтенсивний характер дії економічних законів, що зумовлено специфікою землі, сільськогосподарського виробництва; г) різноманітність природно-кліматичних умов та місце розташування ділянок землі не тільки в масштабі планети, а й усередині багатьох окремих країн; г) наявність крім суспільних факторів підвищення продуктивності праці ще природних (хімічний, механічний склад гранту) та біологічних; д) значний розрив між робочим періодом і кінцевим результатом; є) найбільша відповідність біологічній стороні сутності людини приватної власності на частину землі, певний життєвий простір.

Основними формами власності у сільському господарстві розвинутих країн світу є власність крупних капіталістичних ферм, державна, акціонерна, приватна трудова (фермерські господарства, які не наймають робочої сили), власність титулованої аристократії (рантьє), крупних промислових компаній, банків та ін.

Найважливішими причинами аграрної кризи в Україні є державна політика "ножиць цін" (надмірне завищення цін на промислові товари для аграрного виробництва і заниження на сільськогосподарську продукцію), непродумане реформування аграрних відносин, відсутність всебічної підтримки державою сільськогосподарських виробників тощо.

Аграрна реформа — процес трансформації передусім відносин економічної власності в сільському господарстві, що передбачає реформу ціноутворення, оподаткування, оплати праці, формування плюралізму форм власності за домінуючої ролі колективних форм (акціонерної, кооперативної тощо), створення ефективного аграрно-промислового комплексу (АПК) та ін.

АПК — сукупність галузей народного господарства, зайнятих виробництвом, переробкою, зберіганням і доведенням до споживача сільськогосподарської продукції. До складу АПК входять: 1) виробництво засобів виробництва для сільського господарства та його виробничого обслуговування; 2) власне сільське господарство; 3) збирання, заготівля, переробка, зберігання і транспортування сільськогосподарської продукції.