Основи економічних знань (2001)

1. Зайнятість населення

Сутність зайнятості.

Зайнятість населення - суспільно корисна діяльність громадян працездатного віку, яка приносить їм дохід, що забезпечує розширене відтворення робочої сили.

Відповідно до Закону України "Про зайнятість населення" зайнятими вважаються особи, які:

працюють за наймом, працюють самостійно (інженерно-технічні працівники, підприємці, творчі працівники, члени кооперативів, фермери);

обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, громадських об'єднаннях, проходять дійсну службу у Збройних силах, проходять професійну підготовку або перепідготовку з відривом від виробництва;

учні та студенти денних форм навчання;

направлені на виконання громадських оплачуваних робіт;

зайняті вихованням малолітніх дітей, доглядом за хворими та людьми похилого віку;

громадяни інших держав, які працюють у народному господарстві України.

Основні види зайнятості. Розрізняють два основних види зайнятості: повну та ефективну.

Повна зайнятість — зайнятість, що передбачає надання суспільством усьому працездатному населенню можливості займатися суспільно корисною працею, на основі якої здійснюються індивідуальне (в межах сім'ї) та колективне (за участю фірм, компаній, держави) відтворення робочої сили і задоволення всієї сукупності потреб.

Повна зайнятість найбільшою мірою відповідає соціальній природі людини, а в Україні гарантується Конституцією.

В умовах капіталістичної економічної системи повна зайнятість вступає у. суперечність з основною метою капіталістичного виробництва, з кризовим характером функціонування економіки та ін. Так, у період кризи чисельність зайнятих різко скорочується, а під час піднесення — зростає. Тому для сучасного капіталізму адекватнішою є форма ефективної зайнятості.

Ефективна зайнятість - зайнятість, яка здійснюється відповідно до вимог основного економічного закону, інтенсивного типу відтворення та критеріїв економічної доцільності й соціальної результативності, зорієнтована на скорочення ручної, непрестижної, важкої праці.

Така зайнятість передбачає "природний" рівень безробіття, про що йтиметься далі. Проте замість уживаного терміна "природний" для характеристики певного рівня безробітних доцільніше було б вживати поняття "соціальний рівень безробіття", оскільки основною причиною його існування є тип соціально-економічної системи. Наприклад, у Швеції існує майже повна зайнятість працездатного населення, тоді як у США налічується до 7 млн. безробітних.

Виділяють основну і спеціальні форми зайнятості.

Основна форма зайнятості регулюється трудовим законодавством та типовими правилами внутрішнього розпорядку щодо різних категорій працівників.

Спеціальні, або нетрадиційні, форми зайнятості (робота вдома, за сумісництвом, індивідуальна й кооперативна трудова діяльність та ін.) здійснюються згідно із спеціальним правовим регулюванням. У США та в Англії такими формами зайнятості охоплено понад 30% робочої сили.

Державне регулювання ринку робочої сили. За сучасних умов здійснюється активне регулювання ринку робочої сили. Держава впливає на попит робочої сили, розвиваючи державне підприємництво, створюючи і реалізовуючи програми громадських робіт (будівництво доріг, мостів тощо), надаючи премії підприємцям за створення робочих місць, особливо в економічно відсталих районах, готуючи кадри та займаючись їх перепідготовкою, закуповує товари і послуги у недержавному секторі. Пропозицію робочої сили держава регулює шляхом скорочення тривалості робочого дня, розвитку освіти, охорони здоров'я, допомоги безробітним, їх перекваліфікації, створення нових робочих місць та ін. Проте ці заходи неспроможні подолати існування армії безробітних, ^оскільки їх наявність, як зазначалось, є невід'ємною рисою економічної системи капіталізму.