library.if.ua

Основи економічних знань (2001)

4. Соціальний захист населення

Соціальна політика держави.

Соціальна політика — комплекс соціально-економічних заходів держави, підприємств, організацій, спрямованих на послаблення нерівномірності у розподілі доходів та майна, на захист населення від безробіття, зростання цін, знецінення трудових заощаджень тощо.

Зростання в Україні армії безробітних, зменшення їх впевненості у завтрашньому дні тощо вимагає проведення активної соціальної політики на рівні держави, підприємств, використання різних напрямів такої політики.

Основні напрями проведення соціальної політики:

захист рівня життя населення шляхом застосування різних форм компенсації від підвищення цін і проведення індексації;

надання допомоги багатодітним сім'ям;

надання допомоги у разі безробіття;

проведення політики соціального страхування, встановлення мінімальної плати для працюючих;

розвиток освіти, охорони здоров'я, навколишнього середовища переважно за рахунок держави;

проведення активної політики, спрямованої на здобуття кваліфікації, гарантію трудової діяльності згідно з чинним законодавством та ін.

Економічні права людини. Відповідно до статті 25 Декларації прав людини сучасна правова держава повинна гарантувати право на такий рівень життя, який враховує забезпечення людей їжею, житлом, медичним обслуговуванням, власний добробут і добробут сім'ї та право на соціальне забезпечення у разі безробіття, хвороби, інвалідності, овдовіння, старості та інших випадків втрати засобів до існування за незалежних від людини обставин. Для цього держава мусить насамперед у законодавчому порядку встановити основні соціальні гарантії, механізм їх реалізації та функції надання соціальної підтримки.

Крім держави соціальний захист населення забезпечують підприємства (або підприємці) та самі наймані працівники — їхні профспілкові організації.

Найважливішими засобами послаблення нерівномірності у розподілі доходів і майна є прогресивний подохідний податок і соціальні витрати держави. Завдяки цьому, наприклад у Швеції, реалізована соціалізація сфери розподілу, а значна нерівномірність процесу капіталістичного виробництва зменшується приблизно у 25 разів. Тому співвідношення між сукупним доходом домашніх господарств найбагатшої та найбіднішої груп населення становить лише 4:1. Надмірна поляризація полюсів багатства і бідності знижує стимули до праці у більшості населення.

Основні елементи соціального захисту. В системі соціального захисту населення найважливішим елементом є соціальне страхування. Воно складається з пенсійного, медичного, страхування від безробіття та від нещасних випадків на виробництві. У розвинутих країнах пенсійне та медичне страхування проводиться шляхом відрахувань із заробітної плати й прибутків по 7,5%. У США, наприклад, з цією метою із заробітної плати найманих працівників вилучається 7,5%. У Швеції соціальні фонди формуються повністю за рахунок держави. В Японії платежі на соціальне страхування становлять 7% середньої зарплати робітника. Коштами з цих фондів розпоряджаються спеціальні ради, до складу яких входять представники найманих працівників і підприємців.

У Німеччині та деяких інших країнах кожний працівник має індивідуальний пенсійний рахунок, на який перераховується частина заробітної плати. Ці кошти вкладають у розвиток народного господарства, на них "наростають" відсотки, які разом із відрахованими коштами повертаються на старості працівникові. На Заході утверджується думка, що людина з виходом на пенсію повинна жити заможніше, ніж у працездатному віці.

Страхування від безробіття проводиться із спеціальних страхових фондів. Розмір виплати залежить від тривалості періоду безробіття, від специфічних умов певної країни. У першому випадку найбільші суми виплат (від 50 до 70% середньої зарплати) виплачують у перші місяці безробіття на час законодавчо встановленого періоду. Надалі суми виплат зменшуються. Так, у США величина щотижневої допомоги в середині 90-х років становила 200 дол.

У другому випадку до уваги беруть період зайнятості, трудовий стаж, фізичну здатність до праці, термін надання допомоги та ін. Так, у Німеччині трудовий стаж повинен становити не менше 6 місяців протягом трьох років і не менше 10 тижнів протягом останнього року перед звільненням з роботи. У Франції такою умовою є робота протягом 150 днів на рік і 91 день страхових виплат працівникові. У Великобританії враховується лише сплата внесків до страхового фонду: протягом року їх повинно бути 26.

Важливою ланкою соціального захисту населення є програми працевлаштування та перекваліфікації. В їх реалізації беруть участь держава та підприємці. Щорічно американські фірми виділяють на ці заходи 30 млрд. дол. Держава витрачає на перекваліфікацію працівників більшу частину відповідних коштів.

Певні позитивні наслідки у здійсненні політики працевлаштування може дати скорочення робочого дня. За останні 100 років у більшості розвинутих країн тривалість робочого часу скоротилася вдвічі. З середини XIX ст., за даними німецької компанії "Сіменс", час, відпрацьований однією людиною, скоротився приблизно з 4 тис. до 1,7 тис. годин. Винятком є лише Японія. Японець нині працює в середньому 2150 годин на рік, що на 230 годин більше, ніж у Франції. Скорочення тривалості робочого дня з метою збільшення зайнятості впроваджувалося у Швеції в 70-х роках, у Франції в 1982—1983 pp. та в деяких інших країнах. У США тривалість робочого дня за останні 10 років збільшилася на 1,2 години.

Мінімальна заробітна плата. За рекомендацією Міжнародної організації праці (МОП), при встановленні мінімального рівня заробітної плати треба враховувати потреби працівників та їх сімей, вартість життя, соціальні пільги, рівень інфляції, а також показники, які впливають на рівень зайнятості (наприклад, рівень продуктивності праці, кількість безробітних та ін.).

Мінімальний рівень заробітної плати обчислюють з врахуванням набору товарів і послуг, які задовольняють основні фізіологічні та соціальні потреби окремої людини або типових сімей (з однією дитиною, з двома та ін.). Цей набір у різних країнах неоднаковий. У США, наприклад, до нього входять оплата найманого житла, майже 20 видів м'ясопродуктів, купівля (один раз на 5 років) уживаного автомобіля та ін. Розмір мінімальної заробітної плати в розвинутих країнах Заходу сягає від 30 до 50% середньої заробітної плати. У США цей показник нині становить 5,15 дол. за годину. Окремий мінімум встановлюють для молоді.

В Україні на початку 1999 р. мінімальний розмір заробітної плати становив 24 грн., така сама і мінімальна пенсія. Проте якшо у США на мінімальну заробітну плату можна купити 80 кг м'яса за рік і при цьому вистачає коштів на інші товари і послуги, про які йшлося вище, то в Україні за мінімальну річну заробітну плату можна придбати лише 50 кг м'яса, але ні на що інше грошей вже не залишиться. Міжнародна організація продовольства рекомендує вживати 33 кг м'яса на рік, але така кількість цього продукту споживається у слаборозвинутих країнах.

Загалом третина населення планети живе у злиднях, а доходи 1 млрд. найбагатших людей майже в 60 разів перевищують доходи млрд. найбідніших.

Наприкінці 1997 р. Верховна Рада України встановила межу малозабезпеченості 74 грн., яка вводилась поступово протягом 1998 р. Згідно з офіційними даними, в 1997 р. мінімальний прожитковий мінімум не змогли забезпечити до 73% працюючих та їх сімей. На 2000 р. мінімальна межа забезпеченості, за даними уряду, становить 118 грн.

1. Зайнятість — суспільно корисна діяльність громадян працездатного віку, яка приносить їм дохід, що здебільшого забезпечує розширене відтворення робочої сили. Хоча повна зайнятість відповідає соціальній природі людини, у розвинутих країнах світу переважає ефективна форма зайнятості, яка адекватна вимогам інтенсивного типу відтворення і передбачає "природну", а точніше соціальну форму безробіття.

Безробіття — соціально-економічне явище, коли частина працездатного населення не може знайти роботи, стає відносно надлишковою, поповнюючи резервну армію праці. Найбільш об'єктивно основні причини безробіття можна пояснити дією законів капіталістичного нагромадження та капіталістичного народонаселення. Водночас комплексна характеристика причин безробіття передбачає використання й окремих західних теорій.

Основними типами безробіття є добровільне, природне (точніше соціальне) і вимушене. Добровільне — безробіття, яке існує за наявності вільних робочих місць. "Природне" (соціальне) — безробіття, яке не може бути ліквідоване у, межах існуючої економічної системи капіталізму. Його основними формами є фрикційне (зумовлене регіональними, професійними та віковими переміщеннями частини працездатного населення),

"структурне (зумовлене структурними зрушеннями в економіці) та вимушене.

Вимушене безробіття — тип безробіття, за якого люди працездатного віку мають достатню кваліфікацію, хочуть працювати, але з незалежних від них причин не можуть знайти роботу. Основними формами вимушеного безробіття є поточне (зростає під час кризи і скорочується під час піднесення), аграрне або приховане (зумовлене розоренням дрібних товаровиробників на селі, їх прагненням, не покидаючи села, підробляти у містах), застійне (сезонні роботи, надомна праця), технологічне (зумовлене впровадженням нової техніки і технології) та ін.

Соціальна політика — комплекс соціально-економічних заходів держави, спрямованих на послаблення нерівності у розподілі доходів та майна, захист населення від безробіття, зростання цін, знецінення трудових заощаджень та ін. Іншими напрямами соціальної політики є надання допомоги багатодітним сім'ям, встановлення мінімальної заробітної плати, перекваліфікація працівників та ін. Найважливішим елементом соціального захисту є соціальне страхування (в тому числі пенсійне, медичне, від безробіття та ін.).