library.if.ua

Основи економічних знань (2001)

2. Причини економічної кризи

Погляди економістів на причини кризи. З моменту першої економічної кризи вчені намагалися з'ясувати головну їх причину, виробити рекомендації для їх відвернення. Було названо до 200 причин виникнення економічних криз. Серед них Поверхові та наукові.

До поверхових належать спроби економістів пояснити кризи появою плям на сонці, ритмом руху Венери та ін. Науковий підхід до з'ясування причин виникнення економічних криз пов'язаний з представниками класичної школи політичної економії. Так, англійський економіст Д. Рікардо такою причиною вважав несправедливість у розподілі багатства. Швейцарський економіст С. де Сісмонді пояснював кризи недоспоживанням народних мас, невідповідністю між виробництвом і споживанням.

К. Маркс найбільш глибинною причиною кризи називав основну суперечність капіталістичного способу виробництва — суперечність між суспільним характером виробництва і приватнокапіталістичним характером привласнення результатів цього виробництва.

Видатний український економіст М. Туган-Барановський причину криз вбачав у диспропорційності розвитку економіки, тобто у нерівномірному розвитку всіх галузей.

Дж. Кейнс пояснював економічні кризи дією основного психологічного закону, згідно з яким люди "схильні, як правило, збільшувати споживання із зростанням доходів, але не такою мірою, якою зростає дохід". Деякі сучасні економісти пояснюють кризи різним співвідношенням оптимізму та песимізму в господарській діяльності та іншими причинами.

Економічна криза — надзвичайно складе явище. Тому всі наведені наукові причини пояснюють її виникнення з різних боків. Але найбільш об'ємною, глибинною причиною, яка охоплює певною мірою інші другорядні причини, є суперечність між суспільним характером виробництва і приватнокапіталістичною формою привласнення. З'ясуємо коротко її сутність.

Основна суперечність капіталізму. З часу виникнення капіталістичного способу виробництва (початок XVI ст.) і виробництво, і привласнення мали приватний характер. За майже два століття приватне виробництво перетворилося на колективне, суспільне. Матеріальною основою цього процесу був розвиток великої машинної індустрії. Посилення суспільного характеру виробництва виявилося у розвитку й поглибленні суспільного поділу праці всередині галузей народного господарства (особлива форма поділу праці), у зміцненні зв'язків між підприємствами і галузями промисловості, у зростанні масштабів підприємств, кількості зайнятих на них, збільшенні частки великих підприємств у кожній галузі тощо. Розвиток великої машинної індустрії дав змогу значно збільшити обсяг продукції, що вироблялася.

Але протягом цього періоду від процесу постійно зростаючого суспільного виробництва дедалі більше відставала форма привласнення. Як і 200 років тому, вона залишалася приватною, тобто більшість створених благ привласнювали окремі капіталісти. Це призвело до переростання суперечності між суспільним характером виробництва і приватною формою привласнення у конфлікт, який вимагав свого розв'язання. Частково цей конфлікт був вирішений під час першої економічної кризи.

Конкретною формою прояву цієї глибинної суперечності було протиріччя між зростаючими масштабами виробництва і відносним звуженням платоспроможного попиту населення. Оскільки на той період не було державного регулювання заробітної плати, визначення мінімального її рівня, кожен окремий капіталіст намагався знизити заробітну плату до мінімуму, а тому зменшувався платоспроможний попит населення за неконтрольованого масового виробництва товарів на невідомий ринок. Таким чином виникла криза надвиробництва, яку посилила диспропорційність розвитку економіки.

Перша економічна криза стимулювала процес еволюції власності. Тому не випадково в 30-ті роки починають виникати акціонерні компанії — колективна форма капіталістичної власності. Але еволюція власності відставала від темпів та масштабів усуспільнення виробництва і праці, що призвело до нової кризи, настання нового економічного циклу.