library.if.ua

Основи економічних знань (2001)

5. Основні причини економічної кризи в Україні

З'ясуємо, чому Україна, яка згідно з оцінками авторитетних західних експертів, була найбільш підготовленою до реформ серед країн СНД, зазнала такої руйнівної кризи. Причини соціально-економічної катастрофи в Україні доцільно поділити на три основні групи: успадковані від колишнього СРСР; спричинені недостатньою продуманістю та непослідовністю економічних реформ; причини, зумовлені необхідністю трансформації існуючої в Україні економічної системи в іншу.

Перша група причин:

Майже повне або тотальне одержавлення економіки, власності, за якого 92% всіх засобів виробництва перебували у руках держави, ними розпоряджалися загальносоюзні міністерства і відомства. Внаслідок цього в економіці був майже цілком відсутній плюралізм форм власності (колгоспно-кооперативна форма власності також була значною мірою одержавленою) і відповідних форм господарювання. Це виключало дію такої могутньої рушійної сили розвитку, як конкуренція між товаровиробниками різних форм власності за здешевлення продукції, за зростання якості виготовлених товарів і послуг, за споживача.

Наявність глибоких диспропорцій в економіці, зокрема між групами "А" і "Б", про яку йшлося вище.

Зосередження 95% всієї власності, розміщеної в Україні, в руках загальносоюзних міністерств і відомств. Тому на її території створювалися "гнилі" моря, будувалися атомні електростанції поблизу великих міст, зосереджувалася надмірна кількість шкідливих виробництв тощо.

Відчуження трудящих від засобів виробництва і результатів праці, від самого процесу праці (тобто відсутність дієвих стимулів до праці, панування зрівнялівки), від управління власністю, від економічної влади на підприємстві. Найбільше таке відчуження до "нічийної" власності проявлялося у масовому її розкраданні.

Значна мілітаризація економіки, коли на військові цілі витрачалося до 35% ВНП, або майже 250 млрд. крб. на рік. В Україні після розпаду колишнього Радянського Союзу залишилося до 30% його ВПК: приблизно 80% підприємств галузей машинобудування були залучені у виробництво зброї.

Ігнорування реальної ситуації в аграрній сфері, інтересів села, що виявлялося у "перекачуванні" значної частини створеного сільськими працівниками національного доходу на користь промисловості через механізм цін і низький рівень продуктивності праці. Така політика останніми роками ще більше посилилась, про що йшлося при розгляді аграрних відносин.

7. Величезне фізичне та моральне зношування основних фондів, низька продуктивність праці. Фізичне зношування у промисловості становить майже 60, моральне — 90%.

Проте в наступний період деякі з цих причин не тільки не були усунені, а ще більше поглибилися. Так, зокрема, надалі тривала політика пограбування села, ще більше зросло фізичне і моральне зношування основних фондів, збільшилися енерговитрати за значного скорочення обсягів виробництва, поглибились диспропорції, посилилось відчуження (технологічне та соціально-економічне) працівників від засобів виробництва та ін.

Крім того, з'явилися специфічні причини, зумовлені економічною політикою і практикою.

Друга група причин:

Розрив господарських зв'язків з країнами колишнього СРСР, насамперед з Росією, що призвело до втрати Україною значної кількості традиційних ринків збуту, до зупинення багатьох підприємств через відсутність комплектуючих виробів тощо, оскільки лише 15% промислового виробництва мали завершений технологічний цикл. Слід зауважити, що далеко не всі господарські зв'язки були раціональними (мали місце зустрічні перевезення, великі транспортні витрати тощо), але їх треба було замінювати ефективнішими поступово.

Відсутність науково обґрунтованої стратегії трансформації адміністративно-командної системи в більш розвинуту і досконалу економічну систему, невизначеність моделі такої трансформації (одночасно ставилась мета переходу до ринкової та змішаної економіки).

Руйнування державного управління економікою і запровадження застарілих ринкових важелів, які використовувались розвинутих країнах світу майже століття тому. Внаслідок цього формувався не господарський механізм з оптимальним поєднанням державного регулювання і ринкових механізмів, а симбіоз двох руйнівних для сучасного господарства засад: важелів вільної ринкової економіки і розвалу державного регулювання за абсолютного переважання державного сектора.

Придушення національного виробництва, майже повна втрата внутрішнього ринку, свідченням чого є засилля імпортних товарів (значною мірою сумнівної якості), частка яких досягла у 1997 р. 90%.

Відсутність комплексної військово-технічної політики держави, узгодженої з соціально-економічною політикою, руйнівний, слабо керований характер конверсійних процесів. Так, у 1991 р. частка військової продукції у загальному обсязі виробництва становила майже 23%, а в 1996 р. - 3,4%.

"Доларизація" української економіки (тобто вільне обертання американського долара та інших іноземних валют на території країни) дала змогу збагатитися тіньовим структурам.

Прийняття численних декретів, постанов уряду тощо, які поставили у невигідне становище виробника (наприклад, непомірний податковий тягар) й у привілейоване — посередника. Крім того, такі декрети нерідко суперечили один одному, спричиняючи правовий хаос, нестабільність і непередбачуваність;

Слабкість фінансово-банківської системи, раціонального регулювання Національним банком України діяльності комерційних банків, внаслідок чого ті отримували стократні прибутки, наживалися на конвертації тощо. Тому вони не були зацікавлені у подоланні інфляції. Можливість для такої наживи давали недосконалі закони. У діяльності банківської та фінансової систем України повільно впроваджувалися сучасні методи й засоби обліку і контролю. Це призвело до масового перекачування посередницькими структурами безготівкового грошового обігу у готівковий, що, у свою чергу, зумовило величезний додатковий попит на готівку, зосередження у тіньових і комерційно-банківських структурах майже половини всієї грошової маси.

Недостатньо виважений підхід до втілення на практиці програм західних експертів (у тому числі міжнародних економічних організацій).

Порушення законодавства під час роздержавлення і приватизації, масове розкрадання державної власності, відчуженість від процесу роздержавлення переважної більшості населення.

Масовий відплив капіталу за кордон (щорічно становить майже 5—6 млрд. дол. і в сукупності досягає 20— 35 млрд. дол.).

Відсутність належного інвестиційного клімату (за цим показником Україна в 1998 р. посідала 153-тє місце у світі).

Відсутність політики структурної перебудови народного господарства, занепад галузей, що виготовляють товари масового вжитку, і прискорений розвиток окремих енергозатрати цих галузей (наприклад, металургійної), які поглиблюють енергетичну та екологічну кризу, сприяють перетворенню України на сировинний придаток.

Надмірний податковий тягар. Вилучення в окремі роки амортизаційних відрахувань у державний бюджет, що разом з іншими чинниками унеможливлювало навіть просте відтворення основних фондів.

Внаслідок такої політики тіньова економіка досягла майже 60% сукупної народногосподарської діяльності.

Третя група причин глибокої й тривалої економічної кризи зумовлена процесом трансформації суспільно-економічної системи, що завжди супроводжується значними соціально-економічними проблемами.

Економічні цикли — рух виробництва від початку попередньої кризи до початку наступної. Вони є невід'ємною частиною економічної системи капіталізму, яка ґрунтується на приватній та колективній формах капіталістичної власності та відповідних формах управління власністю.

Із чотирьох основних фаз циклу (кризи, депресії, пожвавлення і піднесення) основною є криза, яка означає різке погіршення економічного становища в країні. Депресія — застій у розвитку народного господарства; пожвавлення — зростання виробництва в обсягах, які були досягнуті перед кризою; піднесення — швидке зростання виробництва.

Головною причиною економічних криз є суперечність між суспільним характером виробництва і формами капіталістичної власності (приватної та колективної). Похідними причинами криз є недоспоживання найманих працівників, диспропорційність розвитку економіки, загострення суперечностей між виробництвом і споживанням, виробництвом і розподілом та ін.

Основними типами економічних циклів є тривалі (їх матеріальна основа — оновлення інфраструктури), середні (їх матеріальна основа — масове оновлення основного капіталу) та малі (їх матеріальна основа — масове оновлення товарів тривалого користування).

Антициклічне регулювання — комплекс форм та засобів централізованого впливу держави, спрямованих на послаблення глибини економічної кризи, скорочення її періоду та фази депресії, подовження фаз пожвавлення і піднесення.

Найглибша за всю історію існування України криза 90-х років зумовлена загостренням суперечностей, унаслідуваних від СРСР, непродуманими економічною політикою і практикою, процесом трансформування однієї економічної системи в іншу.