library.if.ua

Основи економічних знань (2001)

1. Сутність інфляції

Інфляція — знецінення грошей внаслідок перевищення кількістю грошових знаків, які перебувають в обігу, суми товарних цін, що виявляється у їх зростанні.

Знецінення грошей відбувається стосовно товарів, іноземної валюти і золота. Але не завжди зростання цін є інфляцією, наприклад, якщо ціни зростають унаслідок збільшення вартості сировини, електроенергії, що призводить до збільшення витрат виробництва, вартості товарів. Можлива також ситуація, коли для підвищення якості продукції необхідні більші затрати праці. За відповідного зростання цін і кількості грошових знаків порушення грошового обігу не відбудеться. Зростання ж цін, спричинене надмірною грошовою та кредитною емісією, порушенням законів грошового обігу, є наслідком знецінення грошей. В цьому разі відбувається інфляція.

Явище інфляції відоме давно, приблизно з IV—НІ ст. до н.е., або з моменту, коли роль грошей стало виконувати срібло. У докапіталістичну епоху знецінення грошей було наслідком втрати довіри до монет, у яких при карбуванні закладалося менше металу (порівняно з офіційно встановленою кількістю), або наслідком зниження вартості виробництва золота. Але така інфляція мала обмежений характер.

На нижчій стадії капіталізму (тобто з початку XVI ст. до кінця XIX ст.) інфляції виникали лише під час революцій, війн та повоєнної розрухи: держава вдавалася до надмірної емісії паперових грошей і припиняла їхній обмін на золото. Так, протягом XIX ст. спостерігалися два періоди загального підвищення цін: 1) у перші два десятиріччя під впливом наполеонівських війн; 2) у 50—70-ті роки під час Кримської, Франко-Прусськоїта Громадянської війни у США. У повоєнний час рівень цін знижувався, тому наприкінці XIX ст. вони були на тому самому рівні, що й на початку століття. В інших випадках панування золотого стандарту, тобто вільного обміну банкнот на золото, вартість грошей не відхилялася від купівельної спроможності золота.

Якщо благородні метали виконували функцію загального еквівалента, то необхідна кількість грошей в обігу регулювалася функцією нагромадження скарбів та накопичення. За надмірної кількості таких грошей в обігу зайві гроші осідали як скарби і при цьому не знецінювались.

Інша ситуація складається у XX ст. На вищій стадії капіталізму інфляція набула постійного та загального характеру, охопивши всі розвинуті країни. її темпи були високими, а у деяких країнах навіть стрімкими. Крім того, інфляція після 1914 р. відбувалася за відсутності в обігу золотих монет, а згодом і нерозмінності банкнот на золото (після кризи 1929—1933 pp.), унаслідок чого замість золотих цін встановлюються паперові грошові ціни (крах золотого стандарту).

Це призвело до того, що паперові гроші стали неспроможні виконувати функцію скарбу і, нагромаджуючись як заощадження, переважно залишались у сфері обігу, збільшували платоспроможний попит населення, зумовлювали при такому самому обсязі пропозиції товарів і послуг загальне зростання цін.

Внаслідок суспільного поділу праці, а отже тісного взаємозв'язку галузей, виникнення інфляції в одній з них швидко поширюється на інші. Безпосередньою причиною цього є те, що між галузями здійснюються взаємні поставки товарів (сировини, комплектуючих виробів тощо).

Основними показниками інфляції є рівень зростання цін, який, у свою чергу, вимірюється індексом цін. Так, при зростанні цін у 100 разів в Україні в 1993 р. індекс цін становив 10 000%. Індекс цін визначається відношенням поточних цін до цін базисного рівня (за який беруть рівень цін у певному році попереднього періоду у відсотках (множиться на 100%).