library.if.ua

Основи економічних знань (2001)

2. Причини інфляції

Інфляція у країнах Заходу. У розвинутих країнах Заходу основними причинами інфляції є:

монополістичні тенденції в економіці та панування монополій — гігантських компаній, які зосередили в своїх руках основну частину виробництва і диктують ціни на ринку. За панування монополій виразно проявляється тенденція до загального підвищення цін, які під час економічних криз знижуються дуже мало, а в окремі періоди навіть зростають. Це посилює невідповідність між грошовою та товарною масою;

крах золотого стандарту;

надмірне зростання державного дефіциту і державного боргу, зумовленого різким розширенням непродуктивного державного споживання, насамперед військовими витратами. Так, у США військові витрати за 1938—1990 pp. зросли з 1 до 300 млрд. дол., або становили майже 40 тис дол. на кожного працівника. Держава у цьому разі з метою покриття державного дефіциту випускає в обіг зайву кількість грошей.

Іншими причинами інфляційних процесів у цих країнах є також розвиток диспропорцій у народному господарстві, кризові явища у валютно-фінансовій системі та ін.

Розрізняють причини інфляції щодо товарів (інфляція пропозиції") і щодо грошей (інфляція попиту).

Причини інфляції пропозиції формуються в самому процесі виробництва (наприклад, монополізація виробництва, диспропорція в економіці та ін.). Конкретнішими причинами цієї інфляції є зростання цін на сировину та електроенергію, а також випереджаюче зростання реальної зарплати порівняно з продуктивністю праці. При незначній інфляції (до 10% на рік) ціни зростають швидше заробітної плати. У підприємців з'являється додатковий стимул нарощувати виробництво товарів. Водночас населення намагається придбати більше товарів, оскільки очікує ще швидшого зростання цін. Але це не означає, що інфляції притаманні позитивні сторони. Поява у підприємців додаткового стимулу діяльності (як позитивна сторона інфляції") нівелюється іншими негативними чинниками, про які йтиметься далі.

Причини інфляції попиту — це насамперед надлишкова емісія грошової маси. Конкретнішими причинами цієї інфляції є випереджаюче зростання сукупного платоспроможного попиту (формується, як відомо з попередніх тем, переважно із сукупних грошових витрат домогосподарств, держави, підприємців, його відрив від зростання обсягів ВВП.

Кожна складова частина сукупного попиту зумовлена певними специфічними чинниками. Так, державні витрати формують надлишковий попит за зростання непродуктивних витрат — передусім на військові цілі.

Причини інфляції в колишньому СРСР та в Україні. Деякі з наведених причин зумовили розвиток інфляції у країнах колишнього СРСР, у тому числі в Україні, в 80—90-х роках XX ст., проте, на відміну від відкритої інфляції у розвинутих країнах Заходу, вона мала до кінця 80-х років прихований (або придушений) характер. Ознакою такої інфляції є зникнення або дефіцит товарів, погіршення їх якості. Це означає, що в умовах збереження гострого дефіциту товарів і послуг за них часто треба було переплачувати або надавати інші послуги. Ознакою відкритої інфляції є зростання цін на товари і послуги.

Найважливішими причинами інфляції у пострадянських країнах, у тому числі в Україні, є:

Глибока деформація основних пропорцій народного господарства, насамперед співвідношення між групами "А" і "Б". Це означає, що в галузях групи "А" виробляються переважно засоби виробництва (верстати, устаткування), а не товари широкого вжитку для населення. Але зайняті там працівники отримують заробітну плату. Це підвищує платоспроможний попит населення, який не задовольняється, збільшує грошову масу в обігу. Таку інфляцію називають структурною.

Надмірна мілітаризація економіки. За оцінками західних експертів, в СРСР на військові цілі витрачалося наприкінці 80-х років не 70 млрд. крб. (як зазначалося в офіційних джерелах), а майже 250 млрд. крб. Така різниця зумовлена тим, що до обсягу військових витрат раніше не зараховували витрати на виробництво устаткування для військових заводів, на метал, енергію, комплектуючі вироби, а також витрати у суміжних галузях (наприклад, на видобуток руди для виплавлення металу, який використовувався на військові потреби). Наприкінці 1990 р. частка військової продукції у загальному обсязі машинобудівного комплексу становила 63% (з них 32% — устаткування, яке призначалося для військових підприємств) і лише 5% — споживчі товари. Як зазначалося вище, із розпадом СРСР і утворенням суверенної України на її території залишилося майже 30% ВПК колишнього Радянського Союзу. Крім того, в Україні у 90-х роках відбувався масовий, слабокерований процес конверсії. Надмірні витрати на військові цілі призвели до дефіциту державного бюджету, який, у свою чергу, зумовив зростання внутрішнього боргу і випуск в обіг зайвої маси грошей.

Значна монополізація економіки країн СНД і України, тобто наявність великої кількості крупних підприємств, які були єдиними виробниками продукції й провадили політику монопольного ціноутворення. Так, у 1994 р. більше 900 промислових підприємств посідали монопольне становище у виробництві понад 2300 найважливіших видів продукції. Специфічною для України причиною інфляційних процесів у 1992—1994 pp. були недостатньо обґрунтовані рішення влади, які збільшували дефіцит державного бюджету. Такий дефіцит у 1992 р. був на 697 млрд. більшим від розміру доходів, а нічим не забезпечена емісія грошей становила 1 трлн 325 млрд. крб., що дорівнювало майже 35% ВНП. Фінансово-кредитна система вважається здоровою, коли цей показник не перевищує 5%.

Руйнування старої грошово-кредитної та фінансової систем і запізніле формування нової, розлад системи безготівкових розрахунків, надмірний податковий прес.

Значні витрати уряду на управління та ін.

Існують також зовнішні причини інфляції. Це насамперед зростання цін на імпортні товари та послуги. Так, протягом 1992 р. ціни на нафтопродукти, які закуповує Україна, зросли у 300 разів.

Однією з причин інфляції є адаптивні інфляційні очікування. Так, при зростанні цін населення, очікуючи подальшого їх збільшення, закуповує товари "про запас", не заощаджуючи гроші. Це може призвести до ажіотажного зростання попиту, а отже до загального зростання сукупного платоспроможного попиту, його значного розходження з товарної масою, що зумовлює інфляційне зростання цін.

Внаслідок кумулятивної дії цих факторів темпи інфляції становили в 1992 р. майже 3000%, в 1993 р. — понад 10 000, в 1994 р. - 860, в 1995 р. - 280, в 1996 р. - 139,7, в 1997 р. - 110,1, в 1998 р. - 120%.