library.if.ua

Основи економічних знань (2001)

4. Антиінфляційні заходи держави

Розвинуті країни світу нагромадили значний досвід проведення антиінфляційної політики. Основними заходами держави у боротьбі з інфляцією, передусім з головуючою та гіперінфляцією, є: 1) регулювання попиту та пропозиції; 2) індексація доходів; 3) контроль за цінами та заробітною платою.

Найтиповіші дії держави за розбіжності попиту і пропозиції такі: якщо платоспроможний попит перевищує пропозицію за умов виробництва ВНП нижче від оптимальної величини, держава повинна привести в дію три основних методи регулювання:

знизити податок на прибуток, щоб стимулювати інвестиції компаній і фірм;

збільшити витрати державного бюджету і насамперед державні закупівлі товарів і послуг;

зменшити відсоткову ставку за кредит і, отже, збільшити грошову масу в економіці.

Крім цих заходів слід провадити активну амортизаційну політику, збільшувати обсяг капіталовкладень у державному секторі тощо.

Якщо пропозиція вища від платоспроможного попиту, а виробництво ВНП перевищує оптимальну величину, держава повинна домагатися зниження сукупного попиту. Для цього їй необхідно збільшити податки на прибуток, скоротити державні витрати, збільшити плату за надання кредитів і, отже, зменшити грошову масу.

Застосування наведених важелів економічного регулювання не дає миттєвого ефекту. Наприклад, перші позитивні результати від збільшення чи зменшення податків на прибуток, подорожчання чи здешевлення кредиту з'являться не раніше, ніж через півроку.

Індексація доходів здійснюється залежно від темпів інфляції. Вона застосовується в усіх розвинутих країнах і визначається рівнем прожиткового мінімуму (або типовим споживчим кошиком) і узгоджується з динамікою індексу цін: За постійної інфляції індексацію через певні проміжки часу повторюють.

Контроль за цінами і заробітною платою здійснюють протягом нетривалого проміжку часу, оскільки в іншому разі відкритий тип інфляції трансформується у закритий і руйнується механізм ринкового саморегулювання. Крім того, держава впливає на інфляцію здебільшого опосередковано, через механізм очікувань.

Загалом боротьбу з інфляцією необхідно вести шляхом використання комплексу заходів, передусім скорочення бюджетного дефіциту, поступового усунення диспропорцій в економіці, проведення раціональної податкової політики, посилення конкурентоспроможності вітчизняного виробництва, підвищення курсу національної валюти, стимулювання інвестиційної діяльності та ін.

Шляхи стабілізації грошового обігу. З'ясування основних причин (внутрішніх і зовнішніх) інфляції вказує і найважливіші шляхи стабілізації грошового обігу. Розрізняють такі три методи стабілізації грошового обігу: 1) нуліфікація, 2) ревалоризація, 3) девальвація.

Нуліфікація грошей (від лат. nulificatio — знищення) — різновид грошової реформи, коли знецінені грошові знаки анулюються, тобто оголошуються недійсними.

Цей метод використовують за наявності супергіперінфляції, наприклад в СРСР під час проведення грошової реформи 1922—1924 pp. При цьому один новий карбованець обмінювали на 50 млрд старих. У Німеччині під час грошової реформи 1924 р. одну нову марку обмінювали на 1 трлн старих.

Ревалоризация — повернення до попередньої купівельної сили грошових знаків.

Для цього з обігу треба вилучити зайві гроші. Цей метод застосовується при невеликих масштабах інфляції.

Девальвація — зниження обмінного курсу (ціни) валюти порівняно з іноземною.

Протягом 1991—1994 pp. радянський карбованець був декілька разів девальвований, внаслідок чого його комерційний курс щодо американського долара наприкінці 1991 р. становив приблизно 100 крб., а у березні 1995 р. — понад 5000 крб. В Україні курс купона до долара з жовтня 1992 р. по лютий 1995 р. знизився у понад 440 разів. Крім того, грошова одиниця повинна бути захищена від підробок . Як відомо, долар США має 39, німецька марка — 40, гривня — 17 елементів захисту.

Інфляція — складне і багатофакторне явище, сутність якого полягає у знеціненні грошей, зниженні їх купівельної снроможності стосовно товарів, іноземної валюти і золота. Як правило, таке знецінення відбувається внаслідок перевищення кількістю грошових знаків, які перебувають в обігу, суми товарних цін і виявляється у їх зростанні.

Основними типами інфляції є інфляція пропозиції (коли зростання цін зумовлене виробництвом досконаліших і якісніших товарів і надання кращих послуг); інфляція попиту (зростання цін здійснюється внаслідок надлишкової емісії грошей при виготовленні тих самих або гірших за якістю товарів та наданих послуг); відкрита (виявляється у зростанні цін); закрита (виявляється у дефіциті товарів, погіршенні їх якості). Основними видами інфляції є повзуча, галопуюча і гіперінфляція.

Основними внутрішніми причинами інфляції є наявність диспропорцій в економіці (що породжує структурну інфляцію), монополізція економіки, надмірне зростання дефіциту державного бюджету і державного боргу, інфляційні очікування населення та ін.

Найважливішими негативними наслідками інфляції є зниження темпів економічного розвитку; гальмування науково-технічного прогресу; послаблення стимулів до продуктивної діяльності; посилення тіньової економіки; криза фінансової системи та ін. Основними негативними соціальними наслідками є зниження життєвого рівня трудящих, знецінення трудових заощаджень, поглиблення майнової нерівності тощо.

Основними антиінфляційними заходами держави є регулювання попиту та пропозиції, індексація доходів, контроль за цінами і заробітною платою. Основними методами стабілізації грошового обігу є нуліфікація, ревалоризація і девальвація.