Основи економічних знань (2001)

Сутність міжнародного поділу праці.

Міжнародний поділ праці — інтернаціональна форма суспільного поділу праці, що базується на спеціалізації та кооперації країн у виробництві товарів і послуг, якими вони обмінюються шляхом міжнародної торгівлі.

До промислової революції кінця XVIII — початку XIX ст. міжнародний поділ праці базувався на природній основі — відмінностях між різними країнами у природно-кліматичних умовах, сировинних ресурсах, географічному положенні та ін. Процес його становлення зумовлений переходом від мануфактури до крупної машинної індустрії у країнах Європи, промисловою революцією. За цих умов потрібно було ввозити з-за кордону значну масу сировини, палива і продовольства, а вивозити промислові вироби, яких було більше, ніж цього вимагали національні потреби.

В період розвитку колоніальної системи більшість слаборозвинутих країн поставляла на світовий ринок одну або дві переважно сировинні культури, що означало монокультурну спеціалізацію. Формою реалізації міжнародного поділу праці були дво- та тристоронні торговельні зв'язки.

Після промислової революції міжнародний поділ праці став залежати від рівня розвитку продуктивних сил, від особливостей економічного розвитку країни: чим він вищий, тим різноманітніші й глибші форми її зовнішньоекономічних зв'язків.

Нерідко в літературі міжнародний поділ праці повністю зводиться до міжнародної спеціалізації. Але такий погляд ототожнює дві різні економічні категорії (міжнародний поділ праці та міжнародна спеціалізація), і одна з них стає зайвою, а отже не повинна використовуватися в економічній теорії. Проте ними користуються і західні, і вітчизняні економісти. Це свідчить про неправомірність їх ототожнення.

Якщо виходити з наукового розуміння кожної з цих категорій, то міжнародний поділ праці є складнішою (більш емкою) категорією і охоплює міжнародну спеціалізацію як одну з найважливіших складових частин. Іншою складовою є міжнародна кооперація.

Форми міжнародного поділу праці. Існують три основних форми міжнародного поділу праці, що збігаються з формами суспільного поділу праці: 1) загальна, 2) часткова і 3) одинична.

Загальна форма міжнародного поділу праці — поділ праці за родами і сферами виробництва: сільське господарство, сфера послуг, добувні та обробні галузі промисловості.

Тому в міжнародному поділі праці країни-експортери поділяють на індустріальні, сировинні, аграрні.

Часткова форма міжнародного поділу праці — поділ родів і сфер виробництва на окремі галузі промисловості, сільського господарства тощо.

У міжнародній торгівлі ця форма означає зростання ролі міжгалузевого обміну готовими виробами.

Одинична форма міжнародного поділу праці — спеціалізація країни на виготовленні окремих деталей та вузлів певного складного товару: подетальна, поопераційна (або технологічна), типорозмірна.

Про подетальну спеціалізацію, яка пов'язана з випуском вузлів, комплектуючих виробів, окремих деталей, йшлося в попередніх темах.

Поопераційна спеціалізація — спеціалізація, яка здійснюється не на виробах, а на певних видах робіт (видобуток сировини, ливарне виробництво, штампування, складання).

Львівське акціонерне товариство "Електрон", наприклад, збирає телевізори із деталей, які випускають німецька компанія "Філіпс" та фірми деяких інших країн.

Типорозмірна спеціалізація — спеціалізація деяких країн на виробництві певних готових товарів окремого типу.

Так, США спеціалізується на випуску потужних гусеничних тракторів, а Німеччина — на випуску колісних тракторів малої потужності.

На відміну від міжнародної спеціалізації, міжнародна кооперація виробництва і праці своєю техніко-економічною метою має випуск узгодженої продукції й здійснюється, як правило, на основі міжурядових угод за участю компаній, організацій тощо. Міжнародна науково-виробнича кооперація передбачає спільну розробку крупних науково-технічних проблем (наприклад, освоєння космосу) і передбачає обмін науково-технічною інформацією, продаж і купівлю ліцензій, "ноу-хау", обмін ученими тощо.

Переваги міжнародного поділу праці. Завдяки участі у міжнародному поділі праці кожна країна отримує певні переваги, які зумовлені вибором країнами таких форм спеціалізації та кооперування виробництва, які найбільшою мірою відповідають: 1) її природним умовам; 2) досягнутому рівню розвитку продуктивних сил (передусім особистісного фактора і техніки); 3) національним затратам праці.

Ці затрати визначаються з урахуванням, з одного боку, витрат на виробництво тих товарів, які країна виробляє і які обходяться їй відносно дешевше, а з іншого — витрат на виробництво таких товарів, які у разі відсутності міжнародної торгівлі обійшлися б їй дорожче при організації власного виробництва. Економічні вигоди, отримувані країнами з різним рівнем продуктивності, інтенсивності, складності праці, спонукають їх до участі у міжнародному поділі праці, в процесі інтернаціоналізації виробництва. За відсутності зовнішньої торгівлі промислово розвинутим країнам довелося б збільшити витрати виробництва у промисловості щонайменше у 1,5—2 рази.

Світовий ринок. У процесі розвитку міжнародного поділу праці формувався світовий ринок.

Світовий ринок — сукупність національних ринків окремих країн у їх взаємодії, пов'язаних між собою стійкими товарно-грошовими відносинами.

Світовий ринок почав формуватися у XVI ст. у період великих географічних відкриттів. Якщо на початку XX ст. у структурі світової торгівлі значно переважала частка сировинно-аграрної продукції, а також товарів масового вжитку, то у другій половині XX ст. важливе місце посідає торгівля машинами, обладнанням, технологіями, інформаційними та інтелектуальними товарами тощо.

Конкретнішу відповідь про вигоду від міжнародного поділу праці дає характеристика торговельного балансу.