library.if.ua

Основи економічних знань (2001)

4. Державне регулювання зовнішньої торгівлі та шляхи поліпшення зовнішньоекономічної діяльності

Основною метою державного регулювання зовнішньої торгівлі є створення сприятливих умов для розширеного відтворення всередині країни. В процесі її реалізації спостерігається суперечливе поєднання протекціонізму і лібералізму.

Протекціонізм — державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції та сприяння національним компаніям у проникненні на зовнішній ринок.

Лібералізм — державна політика, спрямована на зниження митних тарифів та інших обмежень у зовнішній торгівлі.

Система протекціонізму здійснюється такими методами: 1) встановленням високих митних тарифів на товари, які ввозять з-за кордону; 2) через нетарифні обмеження, до яких належать кількісні (встановлення квот, добровільне обмеження експорту, ліцензування), а також підвищені вимоги до технічних, санітарних стандартів, оподаткування товарів на внутрішньому ринку, встановлення антидемпінгових мит та ін. Розвинуті країни світу використовують майже 800 видів нетарифних бар'єрів, за допомогою яких держава отримує імпорт понад 50% всіх товарів.

Активно застосовується і такий важіль нетарифного регулювання імпорту, як антидемпінгові мита. Так, у червні 1997 р. США на підставі помилкової методики визначення вартості виробництва сталі (за основу брали витрати в Перу, оскільки США не визнали Україну державою з ринковою економікою) встановили антидемпінгове мито на різні сорти української сталі відповідно на 100, 177 і 238%, чим фактично закрили доступ цього товару на американський ринок.

Негативними наслідками протекціонізму є підвищення цін на товари і послуги внутрішнього ринку за рахунок тарифів (акцизного податку на імпортні товари), необхідності внаслідок цього купівлі частини дорожчих товарів вітчизняного виробництва. Тому держава повинна раціонально поєднувати політику протекціонізму і лібералізму. Шляхи поліпшення зовнішньоекономічної діяльності України. За сучасних умов для поліпшення зовнішньо-економічної діяльності Україні необхідно:

обмежувати ввезення продукції чорної металургії, покращувати якість металу, зменшувати масу готових виробів, значно збільшувати обсяг номенклатури відливок, домагатися міжнародних сертифікатів на свою продукцію тощо;

визначити пріоритетні напрями розвитку експортної спеціалізації, переорієнтуватися на виробництво наукомісткої продукції та ресурсозберігаючих технологій у сфері верстатобудування, літакобудування, ракетно-космічної техніки, створення надтвердих матеріалів;

виготовляти в Україні імпортозамінну продукцію: зернові, кормо- і картоплезбиральні комбайни, тролейбуси, автобуси, холодильники, автомобілі, тканини та ін. Водночас, експортуючи переважно товари паливно-енергетичної групи, слід значно поліпшити обробку сировини (титану, рідкоземельних елементів, будівельних матеріалів, граніту, урану, сільськогосподарської продукції). Так, глибина переробки сільськогосподарської сировини в Україні становить лише до 50% від рівня розвинутих країн;

враховуючи низьку конкурентоспроможність продукції в Україні, слід проводити виважену політику в експортно-імпортних відносинах, не допускаючи невиправданої лібералізації. Йти таким шляхом можна, лише зміцнюючи конкурентоспроможність товарів. Навіть у США понад 35% товарів захищені нетарифними бар'єрами;

налагодити надійний митний контроль. У розвинутих країнах світу держава бере на себе облік і всебічно контролює експорт та імпорт товарів. В Австрії, зокрема, їй відома адреса кожного постачальника, ціни його товару, обсяг, сертифікація товарів. Цей процес супроводжується контролем податкових і банківських установ.

З часу виникнення світового господарства чисельність країн, які входять до нього, постійно зростає. Так, лише з початку 90-х років XX ст. їх кількість збільшилась на 30 держав, а до 100-річчя ООН, згідно з прогнозами науковців, до неї ввійдуть приблизно 100 нових держав. Світове господарство — сукупність національних господарств та економічних (в тому числі організаційно-економічних, техніко-економічних і виробничих) відносин між ними. Розвиток таких відносин зумовлений комплексом об'єктивних чинників.

Матеріальною основою світового господарства є міжнародний поділ праці. Це інтернаціональна форма суспільного поділу праці, що базується на спеціалізації та кооперації країн у виробництві товарів і послуг, якими вони обмінюються шляхом міжнародної торгівлі. Основними елементами міжнародного поділу праці є міжнародна спеціалізація і міжнародна кооперація виробництва і праці, а формами — загальна, часткова та одинична. Одинична форма міжнародного поділу праці існує у вигляді подетальної та поопераційної спеціалізації.

У Процесі розвитку міжнародного поділу праці сформувався світовий ринок, який становить сукупність взаємодіючих національних ринків окремих країн, пов'язаних між собою стійкими товарно-грошовими відносинами.

Торговельний баланс — співвідношення вартості експорту та імпорту країни за певний проміжок часу, як правило, за рік. Різниця між вартістю експорту та імпорту становить сальдо торговельного балансу. Воно активне, якщо вартість експорту перевищує вартість імпорту, і пасивне, якщо вартість імпорту перевищує вартість експорту. Основними показниками участі країни у міжнародній торгівлі є експортна (імпортна) квота та обсяг експорту (імпорту) на душу населення країни.

Двома основними формами зовнішньоторговельної політики є протекціонізм і лібералізм. Система протекціонізму здійснюється шляхом встановлення високих митних тарифів, нетарифних бар'єрів (у тому числі квот, добровільних обмежень). З метою покращення зовнішньоекономічної діяльності України слід прийняти комплекс відповідних заходів.