library.if.ua

Основи економічних знань (2001)

2. Етапи розвитку світової валютної системи

Під час Першої світової війни всі країни припинили розмін кредитно-паперових грошей на золото. Це означало крах світової валютної системи. Золото перестало виконувати функції засобу обігу та засобу платежу.

На якісно новому рівні (на основі золотодевізного стандарту, тобто обміну валют основних країн на золото) світова валютна система почала функціонувати на початку 20-х років XX ст. Юридичне міждержавне оформлення вона отримала на Генуезькій конференції 1922 р. Обіг золотих монет в незначній кількості мав місце лише у США, а Франція та Англія відновили золотозлитковий стандарт (центральні банки обмінювали банкноти тільки на золоті злитки масою 12,5 кг). Але вже у 1931 р. Англія, у 1933 р. — США і у 1936 р. Франція відмінили золотий стандарт. Це було кінцем твердих співвідношень валют (паритетів).

Бреттон-Вудська валютна система. Нові положення щодо формування і функціонування валютної системи були закріплені на Бреттон-Вудській конференції у 1944 р. Основні елементи цієї системи такі:

функціонування золотодоларового стандарту, за якого Міністерство фінансів США гарантувало іноземним центральним банкам або урядам обмін доларів на золото (тобто наявність зовнішньої конвертованості лише у доларах);

фіксація ринкових курсів валют у межах не більше 1% в обидва боки (±1) від золотих або доларових паритетів;

прирівнювання долара до золота на основі фіксованої ринкової ціни на золото (офіційна ціна однієї унції золота становила 35 дол., а вміст долара дорівнював 0,8 г золота) і водночас заборона вільної (приватної) купівлі-продажу золота;

4) взаємна оборотність усіх валют, зобов'язання домагатися її.

Органом валютного регулювання став Міжнародний валютний фонд (МВФ). Протягом майже трьох десятиріч ця система працювала ефективно. Конвертованість долара, штучно знижена ціна дали можливість США нагромадити у 1949 р. майже 22 тис. т золота (до 70% офіційних запасів золота капіталістичних країн). У 1950 р. золотий запас США в 7 разів перевищував доларові активи. Більшість країн у 50-ті роки не бажали і не могли пред'явити значних сум доларових активів для обміну на золото.

Ситуація почала змінюватися наприкінці 50-х — на початку 60-х років у зв'язку з посиленням економічної могутності Японії, Західної Німеччини та інших країн Західної Європи, нереальністю офіційної ціни золота (у 1973 р. вона становила 42,22 дол. за унцію, а ринкова — 112), зростанням дефіциту державного бюджету США та платіжного балансу тощо. У 1971 р. золоті запаси США скоротилися до 10,5 млрд. дол. і становили лише 22% доларових активів. Інші країни почали відмовлятися від долара (ним було запроваджено міжнародний платіжний обіг), вимагаючи його обміну на золото. За цих умов США відмінили обмін доларів на золото для іноземних урядів і центральних банків, що призвело до краху золотодоларового стандарту.

Ямайська валютна система. У 1976 р. в Кінгстоні (на Ямайці) члени МВФ оголосили про перехід до якісно нової світової валютної* системи, в основу якої покладено такі основні принципи:

Перехід до плаваючих курсів та перетворення СДР (колективна міжнародна одиниця, утворена у МВФ 1969 p.) на світовий грошовий еталон (базу паритетів і курсів), на головний резервний актив та міжнародний засіб розрахунків і платежів. При визначенні величини СДР за допомогою "кошика" з п'яти валют вирішальну роль відіграє американський долар — 40%. Валюти інших країн відповідно до їх участі в міжнародній торгівлі розподілилися так: німецька марка — 21%, японська ієна — 17, французький франк та англійський фунт стерлінгів — по 11%. Це рішення послаблює коливання курсів валют, страхує кредиторів від їх різкого падіння (від курсових витрат). Водночас Ямайська угода дає змогу встановлювати інші (крім СДР) паритети шодо будь-якої валюти, що означає багатовалютний стандарт. У середині 90-х років з американським доларом були пов'язані валюти майже 40 країн, із французьким франком — 13.

Юридичне закріплення процесу демонетизації золота: скасування офіційної ціни на нього та фіксація золотого вмісту національних валют (золотих паритетів), зняття будь-яких обмежень для його приватного використання, відміна регулювання вільного ринку золота державами та міжнародними економічними організаціями, що означає перетворення золота на звичайний товар.

Посилення міждержавного валютного регулювання, втому числі через МВФ шляхом впливу на механізм "плаваючих" курсів. МВФ уповноважений стежити за валютною політикою та станом економіки країн — членів з координації їх валютно-кредитної політики. З цією метою він розробляє рекомендації у сфері валютно-фінансової та економічної політики.

З 1985 р. найрозвинутіші країни світу почали офіційно практикувати одночасні зміни облікових ставок (ставка відсотка, за якою центральний банк надає кредити комерційним банкам) центральних банків.

Механізм функціонування міжнародних валютних відносин розкривається на валютному ринку.