Основи економічних знань (2001)

4. Шляхи розв'язання паливно-енергетичної та сировинної проблем

Основні шляхи розв'язання паливно-енергетичної та сировинної проблем:

Встановлення національної власності на всі природні ресурси. Цей захід певною мірою послабить процес пограбування паливно-енергетичних та сировинних ресурсів країн, що розвиваються.

Вивчення запасів усіх ресурсів з використанням найновіших досягнень НТР. Як відомо, нині розвіданий відносно неглибокий шар земної кори — до 5 км. Тому важливо відкрити нові ресурси у глибинах Землі, а також на дні Світового океану.

Істотна зміна механізму ціноутворення на природні ресурси у слаборозвинутих країнах, який по суті визначається гігантськими транснаціональними корпораціями (ТНК), що контролюють природні багатства. За даними експертів ЮНКТАД (Конференції ООН з торгівлі й розвитку), від трьох до шести компаній контролюють 80—85% ринку міді, 90—95% ринку залізної руди, 80% ринку бавовнику, пшениці, кукурудзи, какао, кави та грейпфрутів, 70— 75% ринку бананів, 60% ринку цукру. ТНК за допомогою політики "поділяй і володарюй" домагаються неузгодженості між країнами — експортерами природних ресурсів.

Протиставлення об'єднаній силі розвинутих країн стратегії дій країн — експортерів паливно-енергетичних та сировинних ресурсів. Ця стратегія має стосуватись як обсягів видобування всіх видів ресурсів, так і квот їх продажу на зовнішні ринки. Через відсутність такої стратегії високорозвинуті країни та ТНК домагаються низьких цін на нафту на світовому ринку, що дає їм змогу за безцінь нагромаджувати велетенські запаси ресурсів. Так, у США загальний запас сирої нафти та продуктів її переробки сягає понад 1 млрд. барелів. Крім того, у цих запасах не враховуються додаткові понад 500 млн. барелів нафти, які є урядовим стратегічним нафтовим резервом.

Списання всіх боргів слаборозвинутих країн, сума яких перевищила 2 трлн дол. Для виплати лише відсотків за цими боргами не вистачає фінансованих коштів, отриманих від капіталістичних держав за експорт сировинних ресурсів. Якщо у 1980 р. на відсотки йшло понад 9/10 виручки від експорту сировини, то наприкінці 1986 р. ця сума досягла 136% вартості експорту.

Встановлення рівноправних стосунків з міжнародними політичними, фінансовими організаціями, які виключають будь-який зовнішній диктат, зокрема програми жорсткої економії, яка значно скорочує внутрішнє споживання найбідніших верств населення, підриває державний сектор економіки, але не зачіпає інтересів еліти цих країн;

Ліквідування гонки озброєнь у країнах "третього світу". У цих країнах проживає майже 80% населення нашої планети, а їхня частка у світовому виробництві становить менше 20%. Водночас їх військові витрати досягають чверті витрат всього світу. На найбідніші країни (в яких ВНП на душу населення становить менше 440 дол.), де проживає більше половини населення планети і які виробляють всього 5% товарів та послуг у світі, припадає 7,5% світових витрат на озброєння. Загалом, країни, що розвиваються, витрачають 5,5% свого ВНП на озброєння, порівняно з 1% на охорону здоров'я і менше 3% на освіту. У цих країнах один лікар на 3700 осіб, а один військовий — на 250 осіб;

Нарощування випуску готової продукції країнами, що розвиваються, оскільки розвинуті держави і ТНК намагаються здійснювати у них лише первинну обробку мінеральної сировини. Це дало б змогу цим країнам навіть за нинішньої кон'юнктури цін на світовому ринку значно збільшити доходи від експорту.

Виділення розвинутими капіталістичними державами (які десятиліттями використовували природні ресурси слаборозвинутих країн, чим сприяли загостренню проблеми голоду, енергетичної, екологічної, сировинної криз) значних фінансових, людських і технічних ресурсів для розвідування, розробки природних ресурсів, їх переробки, транспортування, розподілу за справедливими цінами з метою значного збільшення валютних доходів, встановлення економічного суверенітету слаборозвинутих країн над власними ресурсами. За рахунок вилучених коштів слід інтенсивно розвивати сільське господарство.

Здійснення прогресивних аграрних перетворень на селі, ліквідування неоколоніальних форм аграрних відносин: розвиток експортних галузей сировини за рахунок штучного обмеження сільськогосподарського виробництва; монополізація доставок сільськогосподарської техніки та реалізація прибутків сільського господарства; використання поставок продовольства з метою економічного та політичного тиску тощо. Це зумовлено тим, що більшість земель у слаборозвинутих країнах знаходиться в руках латифундистів, племінних вождів, чиновників військових режимів тощо.

Об'єднання зусиль всіх країн у розв'язанні глобальних проблем. Значне збільшення витрат на подолання насамперед екологічної кризи за рахунок послаблення гонки озброєнь, зменшення військових витрат. Доцільно створити за рахунок країн, які завдали найбільшої шкоди планеті, своєрідний фонд екологічної безпеки для ліквідації най-загрозливіших для довкілля джерел небезпеки.

Відповідальність усіх держав за збереження природи і стимулювання виробництва таких автомобілів, техніки, електростанцій тощо, які б не забруднювали навколишнє середовище, забезпечували б економію всіх паливно-енергетичних сировинних ресурсів, розширення лісових насаджень, зменшення відходів та ін.

Активізування діяльності громадських організацій, політичних партій, спрямованої на розв'язання глобальних проблем, утворення нових організацій, основним завданням яких було б забезпечення життя на Землі, створення адекватних щодо сутності людини умов існування на планеті.

Глобальні проблеми — зв'язки та відносини між державами й соціальними системами, суспільством у загальнопланетарному масштабі, які зачіпають життєві інтереси народів усіх країн і можуть бути розв'язані шляхом їх взаємодії. Основними з них є відвернення світової ядерної війни, екологічна, продовольча, сировинна, енергетична проблеми, забезпечення гідного майбутнього людини та ін.

Основними причинами загострення глобальних проблем є надмірно швидке зростання чисельності населення у слаборозвинутих країнах світу, низький рівень впровадження ресурсо- та енергозаощаджуючих, екологічно чистих технологій, швидке збільшення чисельності машин з використанням екологічно брудного палива, хижацьке вирубування лісів, знищення природних річок, панування відносин капіталістичної власності й адміністративно-командної, системи у колишньому СРСР, широке використання важелів ринкової економіки та ін.

Найважливішими шляхами роззброєння є демілітаризація економіки, конверсія (переведення військового виробництва на випуск мирної продукції), що попередньо передбачає перерозподіл ресурсів на користь цивільних галузей.

Основними шляхами розв'язання екологічної кризи є використання відновлюваних видів енергії, розробка й дотримання кожною країною екологічних стандартів, використання ефективних важелів управління процесом зростання кількості народонаселення, нарощування екологічних інвестицій, розробка критеріїв екологічної безпеки та впровадження екологічно безпечних технологій, формування екологічного мислення та ін.

Основними шляхами розв'язання паливно-енергетичної та сировинної криз є встановлення національної народної власності на природні ресурси, істотна зміна механізму ціноутворення на них, об'єднання зусиль країн — експортерів ресурсів — проти міжнародних монополій, позбавлення диктату міжнародних фінансово-кредитних організацій фінансування розвинутими країнами світу процесу розвідування і розробки природних ресурсів, списання боргів слаборозвинутим країнам та ін.
← prev content next →