Теорія бухгалтерського обліку (2001)
2.1. Предмет бухгалтерського обліку та головні його об'єкти
Бухгалтерський облік — наука стародавня, предмет якої не був однаковим у різних суспільно-економічних формаціях. За первіснообщинного ладу, коли основу виробничих відносин становила общинна власність на засоби виробництва, предметом обліку були переважно предмети споживання та різні нескладні господарські операції.
За рабовласницького ладу предметом обліку стала власність рабовласників на засоби виробництва і рабів.
За умов феодального способу виробництва, заснованого на приватній власності феодалів на засоби виробництва, як предмет обліку розглядались також кріпосні селяни. На цьому етапі бухгалтерський облік починає розвиватися, з'являються навіть спеціальні праці.
З виникненням і розвитком капіталістичного способу виробництва зміст предмета бухгалтерського обліку зазнав певних змін. Облік здебільшого використовувався як засіб контролю за отриманням максимального прибутку, як джерело інформації для пошуку додаткових резервів його збільшення. Відтак предметом бухгалтерського обліку за капіталізму став кругообіг індивідуального капіталу.
За умов соціалістичної системи господарства, де існували три основні форми власності — державна, колгоспно-кооперативна та громадська, предмет обліку мав певні особливості, які стосувалися передовсім розподілу суспільного продукту та виробничих відносин. Але незалежно від форм власності за будь-якого суспільно-економічного ладу облік створювався не задля самого обліку, а для управління. Завжди облік мав свої цілі, свої завдання, відповідний механізм у вигляді методу та методичних прийомів для реалізації предмета. Отже, щоб конкретніше зрозуміти сам предмет обліку, необхідно чітко з'ясувати, що обліковується й контролюється за допомогою бухгалтерського обліку.
Бухгалтерський облік здійснюється в масштабах кожної держави. Та найбільш характерним об'єктом його застосування є підприємство — державне, спільне, колективне, приватне, де щоденно відбувається велика кількість господарських операцій, які вносять зміни у склад господарських засобів і їх джерел, за використанням яких необхідний контроль (рис. 2.1).
Засоби господарства становлять його матеріальну основу. Без знання їх складу, розміщення та джерел утворення неможливо управляти виробництвом. Засоби господарства групуються як за видами й розміщенням, так і за джерелами утворення та за призначенням.
Групування засобів за видами й розміщенням залежить від особливостей господарської діяльності підприємства. Для промислового підприємства характерна наявність засобів, необхідних передовсім для здійснення процесу виробництва. Залежно від їхньої ролі вони виступають як засоби праці і предмети праці. Мають бути також засоби, що використовуються в процесі обігу, — у постачанні та реалізації. Засоби та предмети праці по-різному передають свою вартість на вироблений продукт. Якщо предмети праці цілком споживаються виробництвом, то засоби праці використовуються багаторазово. У зв'язку з цим засоби праці і предмети праці поділяють на основні та оборотні.
Засоби господарства за джерелами їх утворення і призначенням поділяються на дві групи: джерела власних коштів; джерела позичкових коштів. Склад власних коштів та величина статутного фонду (капіталу) визначаються під час створення підприємства і фіксуються в його статуті.
Серед позичкових коштів значне місце належить короткостроковим кредитам банків та розрахункам з кредиторами, особливо з постачальниками: розрахунки за авансами одержаними, заборгованість перед бюджетом та з оплати праці.
Наявність засобів господарства під впливом господарських операцій постійно змінюється. Відбуваються процеси заготівлі, придбання предметів праці, споживання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів; виготовлення та реалізації готової продукції.
Отже, кожне підприємство (незалежно від форм власності) має своє майно, яке було створене за рахунок відповідних джерел. Це майно спрямовується на здійснення процесу відтворення, тобто виробництва, розподілу, обміну та споживання. Виробничі підприємства використовують майно як матеріальну основу, забезпечують його зберігання та раціональне використання. Під час виробництва, розподілу, обміну і невиробничого споживання суспільного продукту між підприємствами виникають розрахункові та кредитні відносини, які також потребують обліку й контролю.
Без огляду на напрям діяльності будь-якого підприємства, кожне з них має забезпечувати облік засобів господарства і господарських процесів. А це означає, що підприємства повинні забезпечити облік наявності, надходження, вибуття й використання основних засобів та оборотних коштів; наявності та руху джерел утворення майна; процесів, пов'язаних із надходженням і використанням засобів виробництва, виготовленням і реалізацією готової продукції, процесів невиробничого споживання.
Відтак предметом бухгалтерського обліку є засоби господарства і господарські процеси.
Об'єкти бухгалтерського обліку є дуже різноманітними. Це цілий комплекс процесів і операцій, пов'язаних з виробничою та фінансово-господарською діяльністю, збереженням майна, ефективним використанням матеріальних, трудових і фінансових ресурсів. Без чітко визначених об'єктів неможлива реалізація предмета бухгалтерського обліку.
Об'єктом завжди може бути певний предмет чи певна діяльність. Отже, термін «предмет» і термін «об'єкт», як правило, означають те саме.
Синтезовано об'єкти бухгалтерського обліку можна розподілити за трьома розділами:
Господарські засоби.
Джерела утворення майна.
Господарські процеси.
Кожний розділ включає відповідну кількість об'єктів, які об'єднані в групи. Таких груп об'єктів у першому розділі — три, у другому — п'ять, що наочно демонструє типова форма балансу, його актив і пасив.
У більшості галузей засоби виробництва становлять основу майна, перше місце серед якого займають засоби праці. Засоби праці — невід'ємний елемент процесу виробництва. За допомогою засобів праці працівник діє на предмети праці, в результаті відбуваються виробничі процеси з виготовлення продукції, надання послуг, виконання робіт.
Засоби праці відрізняються від інших видів майна тим, що вони:
використовуються в процесі виробництва як предмети, за допомогою яких людина діє на предмети праці, або використовує їх для створення матеріальних умов, без яких процес праці є неможливим або недосконалим (земля, виробничі споруди, будівлі, транспортні засоби тощо);
переносять свою вартість на новостворений продукт частинами, у міру зносу, зберігаючи натуральну форму протягом усього періоду експлуатації (використання), до остаточного зношування. Завдяки цим ознакам засоби праці вважають основними засобами господарства.
Основні засоби підприємства — це сукупність матеріально-речових цінностей, які діють у натуральній формі протягом тривалого часу як у сфері матеріального виробництва, так і в невиробничій сфері. До них належать такі засоби праці, строк служби яких перевищує один рік: машини, устаткування, транспортні засоби, обчислювальна техніка, будівлі, споруди і т. д. Решту засобів праці, які не відповідають названим вимогам, виділено в окрему групу, яка називається «Малоцінні та швидкозношувані предмети».
Основні засоби відображаються в поточному бухгалтерському обліку за первісною вартістю, яка складається з витрат на їх придбання, доставку, установку, державну реєстрацію, спорудження та виготовлення з урахуванням страхових платежів за час транспортування та спорудження.
Первісну вартість може бути змінено у разі добудови, дообладнання, реконструкції, капітального ремонту та часткової ліквідації відповідних об'єктів.
Погашення вартості основних засобів підприємства здійснюється віднесенням зносу (амортизаційних відрахувань) за встановленими нормами на витрати виробництва та обігу протягом строку, за який первісна вартість повністю переноситься на зазначені витрати.
Одиницею обліку основних засобів є інвентарний об'єкт — закінчена споруда чи конструктивно відособлений предмет, призначений для виконання певних самостійних функцій чи відповідних робіт.
Особливим об'єктом бухгалтерського обліку є нематеріальні активи. В їхньому складі відображають придбані підприємством права користування землею, водою, іншими природними ресурсами, промисловими зразками, товарними знаками, об'єктами промислової та інтелектуальної власності, іншими аналогічними майновими правами. Нематеріальні активи відображають у балансі в сумі витрат на придбання та доведення їх до стану, в якому вони стають придатними для використання згідно із запланованою метою. Відтак первісна оцінка нематеріальних активів — це собівартість їх придбання чи створення.
Собівартість окремо придбаного нематеріального активу включає його ціну, мито, податки, інші витрати, безпосередньо пов'язані з придбанням активу. Собівартість безкоштовно отриманого підприємством нематеріального активу дорівнює його ринковій вартості на день надходження.
До нематеріальних активів не належать: витрати на дослідження; організаційні витрати (на реєстрацію підприємства, емісію цінних паперів і т. д.); витрати на перебазування чи реорганізацію частини або всього підприємства; витрати на підготовку кадрів; витрати на внутрішньо генерований гудвіл; витрати на рекламу та ін.
Нематеріальні активи підлягають амортизації, яка здійснюється протягом строку їх корисного використання, але не більше 10 років або не більше строку діяльності самого підприємства. Методи нарахування амортизації визначаються підприємством в його обліковій політиці залежно від: очікуваного використання нематеріального активу; науково-технічного прогресу та змін на ринку товарів, робіт, послуг, що вироблялись за допомогою цього активу; юридичних та інших обмежень щодо його використання. Не нараховується амортизація (знос) на «ноу-хау», гудвіли, знаки для товарів і послуг, вартість яких не зменшується в процесі їх використання.
У складі основних засобів та інших позаоборотних активів як окремі об'єкти бухгалтерського обліку виступають незавершені капітальні вкладення, довгострокові фінансові вкладення, розрахунки з учасниками. Знос основних засобів та нематеріальних активів обліковується й відображається у звітності окремо.
Предмети праці — це складові (елементи) процесу виробництва, без яких не відбувається ні виготовлення продукції, ні виконання робіт, ні надання послуг. На відміну від засобів праці (основних засобів), предмети праці беруть участь у процесі виробництва лише один раз і повністю, протягом одного робочого періоду, переносять свою вартість на продукти праці (готові вироби). Предмети праці поділяються на: сировину й основні матеріали; допоміжні матеріали; комплектуючі вироби, паливо; запасні частини; напівфабрикати; тару й тарні матеріали; незавершене виробництво. Усі ці матеріальні засоби в цілому називають «матеріальні ресурси» і відображають у балансі в розділі 2 «Оборотні активи» у складі однойменних та комплексних статей.
Предмети праці поділяються на два види: предмети праці, дані природою (вугілля, газ, нафта, руда, сіль, мінерали, деревина тощо); предмети праці, створені працею людини (як правило, це основні й допоміжні матеріали). Основні матеріали — це предмети праці, які становлять основу виробленого продукту, його головну субстанцію. Наприклад, тканини у пошитті одягу, метал у виготовленні машин, молоко у виробництві масла і т. д. Допоміжні матеріали відіграють другорядну роль, але вони необхідні для виготовлення продукту (ґудзики у швейному виробництві, спеції в харчовій промисловості, скріплювальні матеріали в меблевій промисловості та ін.). При цьому окремі допоміжні матеріали споживаються засобами праці (пальне і мастила для машин) або приєднуються до основних матеріалів (кокс для виплавлення металу, фарба для тканин) чи допомагають здійсненню процесу виробництва (матеріали для освітлення та опалення виробничих приміщень).
До незавершеного виробництва відносять продукцію, роботи, послуги, які не пройшли «сіх стадій (фаз, переділів) технологічного процесу, не укомплектовані і не пройшли випробування та технічного приймання. У масовому й серійному виробництві незавершене виробництво може оцінюватись та відображатись у балансі за нормативною виробничою собівартістю; за прямими статтями витрат чи за вартістю сировини, матеріалів і напівфабрикатів. В одиничному та дрібносерійному виробництві незавершене виробництво відображається в балансі за фактичними виробничими витратами.
Як окремий об'єкт бухгалтерського обліку виокремлюються малоцінні й швидкозношувані предмети, які включаються до складу оборотних засобів. Виокремлення згаданих предметів пов'язане з необхідністю спрощення обліку засобів праці, а тому всі такі предмети зі строком служби до одного року об'єднують в один показник.
Залежно від їхньої функціональної ролі в процесі відтворення всі засоби у сфері обігу поділяються на чотири групи: предмети обігу; кошти; кошти в розрахунках; засоби, що обслуговують обіг.
Предмети власного споживання (товари) надходять в обіг у порядку купівлі-продажу. А тому вони поділяються на товари в дорозі, товари на складах, товари в роздрібній мережі, товари відвантажені.
Кошти поділяються на:
кошти в касі;
кошти на розрахунковому рахунку кредитних установ;
кошти на валютному рахунку;
інші кошти.
Найбільш характерним видом інших коштів є акредитиви, тобто доручення підприємства банку здійснювати оплату рахунків постачальників за місцем їх знаходження.
Кошти в розрахунках відображають частку господарських засобів підприємства у вигляді заборгованості інших підприємств і організацій (наприклад, заборгованість покупців до оплати ними рахунків) чи у вигляді прав підприємства на одержання коштів за виконані роботи та надані іншим підприємствам послуги.
Дебітори (боржники) — це і покупці, і підзвітні особи, і дебітори різні. Важливим завданням підприємства є своєчасне стягнення дебіторської заборгованості, постійне зменшення її величини.
Дебіторська заборгованість, щодо якої минув строк позовної давності, з рішення керівника підприємства списується на результати фінансово-господарської діяльності. Списання такого боргу через неплатоспроможність дебітора не є підставою для скасування заборгованості. Ця заборгованість повинна рахуватись на позабалансових рахунках протягом п'яти років з моменту списання з метою її негайного стягнення в разі позитивної зміни майнового стану боржника.
Засоби обігу принципово відрізняються від оборотних засобів. Якщо останні переносять свою вартість на новостворений продукт протягом одного робочого періоду, то засоби обігу в процесі кругообороту лише змінюють форму свого існування, перетворюючись з товарної форми у грошову, а з грошової — знову в товари, засоби виробництва та предмети споживання. У процесі використання засоби виробництва переносять свою вартість на продукт праці, а предмети споживання споживаються й вибувають із кругообороту, через що їх не можна ототожнювати з оборотними засобами.
Джерела утворення майна також є комплексом об'єктів бухгалтерського обліку, які поділяються на дві групи: джерела власних коштів (фонди, бюджетне фінансування, резерви, прибуток), джерела позичкових коштів (кредити, кредиторська заборгованість, зобов'язання за розподілом).
З-поміж об'єктів бухгалтерського обліку підгрупи «Фонди» одним з найважливіших є статутний фонд (капітал). Його розмір визначається статутом, в якому передбачені всі сторони діяльності підприємства, порядок формування конкретних видів фондів, фінансово-господарська діяльність та ін.
Статутний фонд — це сукупність вкладень (у грошовій оцінці) учасників (власників) у майно під час створення підприємства для забезпечення його діяльності в розмірах, визначених засновницькими документами. Статутний фонд і фактична заборгованість учасників за вкладеннями в статутний фонд обліковуються та відображаються розгорнуто на окремих статтях балансу.
Амортизаційний фонд призначено для повного чи часткового відновлення основних засобів. Він формується протягом усього періоду експлуатації основних засобів способом віднесення їх вартості, що дорівнює сумі зносу, на новостворений продукт.
Фонди економічного стимулювання (фонд розвитку виробництва, фонд соціально-культурних заходів, фонд матеріального заохочення) створюються за рахунок прибутку та можливих власних коштів підприємства і спрямовуються на поліпшення його виробничої та фінансово-господарської діяльності.
Спеціальні фонди, як і фонди економічного стимулювання, мають майже однакову ціль — служити додатковим джерелом коштів для розвитку виробництва, розширення матеріально-технічної бази підприємства, поліпшення побутових та житлових умов працівників, створення оптимальної інфраструктури.
Бюджетне фінансування (фінансування капітальних вкладень, цільове фінансування) — це кошти, які надає держава окремим ланкам господарювання для розширення та поліпшення їхньої діяльності, здійснення спеціальних заходів.
Резерви (резервний фонд, резерв сумнівних боргів, резерви майбутніх виплат і платежів) створюються для покриття непередбачених витрат та збитків, рівномірного включення майбутніх витрат у витрати виробництва чи обігу.
Прибуток (нерозподілений прибуток минулих років, нерозподілений прибуток звітного року) — це частина чистого доходу, котра після відповідних відрахувань залишилась на підприємстві як джерело його власних коштів.
Балансовий прибуток — це сума фінансових результатів від усіх видів діяльності підприємства за звітний період. Він складається з фінансового результату від реалізації продукції (робіт, послуг), основних фондів, нематеріальних активів, цінних паперів, валютних цінностей, інших видів фінансових ресурсів і матеріальних цінностей, а також з прибутку від орендних (лізингових) та інших позареалізаційних операцій.
Прибуток (збиток) від реалізації продукції (робіт, послуг) визначається як різниця між виручкою від реалізації продукції (робіт, послуг) і її фактичною собівартістю.
Кредити (довгострокові кредити банків, довгострокові позичкові кошти) надаються кредитними установами підприємствам, яким тимчасово не вистачає власних оборотних коштів для цілей капітального будівництва, придбання основних засобів, модернізації обладнання та ін. Ці кредити є цільовими, строковими і поворотними. На таких самих умовах надаються короткострокові кредити банків та короткострокові позичкові кошти, коли підприємству бракує власних коштів для розрахунків з постачальниками, погашення кредиторської заборгованості, виплати заробітної плати працівникам.
Кредиторська заборгованість (постачальникам, за векселі видані, за аванси одержані, іншим кредиторам), як і дебіторська, теж має постійний характер, але її абсолютна величина коливається в різні звітні періоди. Головна вимога до обліку — забезпечити достовірність і реальність розрахунків з дебіторами і кредиторами. Розрахунки з дебіторами і кредиторами відображаються кожною стороною у звітності в сумах, що випливають із бухгалтерських записів.
Нереальні суми кредиторської заборгованості (з простроченими строками позовної давності) на підприємствах недержавної форми власності списуються на результати фінансово-господарської діяльності в наступному після закінчення строку позовної давності місяці. У решті випадків суми кредиторської заборгованості, а також депонентської заборгованості, за якими строк позовної давності минув, підлягають перерахуванню підприємствами і установами до відповідного бюджету не пізніше 10 числа наступного після закінчення строку позовної давності місяця.
Зобов'язання за розподілом — це тимчасово залучені в оборот підприємства кошти в результаті розподілу національного доходу. Як новостворена в процесі виробництва вартість національний дохід розподіляється: на задоволення власних потреб працівників підприємства у формі заробітної плати згідно з кількістю та якістю затраченої ними праці; на відрахування до бюджету у вигляді податків з громадян та інших платежів і нарахувань, відрахувань з прибутку тощо. Оскільки видача заробітної плати та перерахування до бюджету здійснюються пізніше (переважно протягом перших п'яти днів наступного за звітним місяця), ці кошти перебувають в обороті підприємства, мають постійний характер і виступають у формі зобов'язань з оплати праці, зобов'язань зі страхування, зобов'язань перед бюджетом, інших зобов'язань, які також є самостійними об'єктами бухгалтерського обліку.
Створення суспільно необхідного продукту — не тільки мета сфери матеріального виробництва, а і його внутрішня потреба, спрямована на задоволення соціально-культурних вимог працівників підприємств, забезпечення економічного розвитку та зростання національного багатства держави. Об'єктами обліку створення суспільно необхідного продукту є такі процеси:
праця та її оплата:
використання засобів праці;
заготівля, придбання й використання виробничих запасів;
виробництво й визначення собівартості продукції;
реалізація й визначення фінансових результатів;
невиробниче споживання.
У діяльності кожного підприємства відбуваються процеси, пов'язані з виробництвом і реалізацією продукції, наданням послуг, використанням засобів виробництва, трудових ресурсів та ін. Усі ці процеси об'єднано в економічно однорідні групи, що різняться порядком збирання, обробки, накопичення та передачі інформації для управління. Водночас існують відмінності і в методах збирання інформації, накопичення її в первинних документах та регістрах бухгалтерського обліку.
Облік процесу праці починається з накопичення даних про затрати праці працівників з погодинною і відрядною формами оплати. Основним документом для накопичення інформації про затрати праці є табель, який ведеться в кожному структурному підрозділі підприємства, а також у розрізі дільниць, бригад. Дані про затрати праці використовуються для нарахування заробітної плати та визначення показників продуктивності праці. Але основою для нарахування заробітної плати працівникам за відрядної форми оплати служать первинні документи про кількість і якість виробленої продукції, наданих послуг, виконаних робіт. У цьому разі заробітна плата між членами бригади розподіляється залежно від загального обсягу виконаних робіт чи виробленої продукції та відпрацьованого часу.
На підставі первинних документів про виконання робіт, випуск продукції бухгалтерія здійснює нарахування заробітної плати. Усі ці процеси відображаються на синтетичному рахунку 66 «Розрахунки з оплати праці», який має два субрахунки: 661 «Розрахунки із заробітної плати»; 662 «Розрахунки з депонентами».
Незалежно від видів нарахувань заробітної плати усі вони відображаються на кредиті рахунка 66, а утримання — на його дебеті.
Процеси використання засобів праці невід'ємні від діяльності підприємства, тому що без них не відбувається жодне виробництво. Найбільшу питому вагу витрат на використання засобів праці становлять витрати на утримання та експлуатацію машин і устаткування. Крім того, всі будівлі та споруди теж потребують відповідних витрат на утримування їх у робочому стані. Це виявляється через амортизацію, яка нараховується за методом створення (накопичення) коштів для заміни основних засобів, що вибувають з користування.
Основними документами, що відображають витрати на утримання та експлуатацію машин і устаткування, є змінні рапорти, товарно-транспортні накладні, наряди нарахування заробітної плати обслуговуючому персоналу, накладні на відпуск основних і допоміжних матеріалів, палива, запасних частин. Для підтвердження цілеспрямованості та необхідності витрат на капітальний ремонт машин і устаткування необхідно використовувати інформацію про експлуатацію цих засобів. Такою інформацією можуть бути матеріали тимчасових обстежень, оглядів на місцях, дані засобів автоматизованого контролю використання машин і механізмів.
У процесі виробництва споживаються різні ресурси. Але найбільшу питому вагу у витратах на виробництво займають матеріальні витрати: витрати матеріалів (основних і допоміжних), сировини, напівфабрикатів, комплектуючих виробів, палива, запасних частин тощо.
Для забезпечення безперервного виробництва кожне підприємство повинно мати відповідний запас матеріалів, який залежить від типу виробництва, номенклатури та асортименту продукції, обсягу виробництва, умов праці і т. п. Процес накопичення матеріальних ресурсів пов'язано з відповідними витратами, які кожне підприємство повинно заздалегідь передбачати. Для цього на підприємствах складається кошторис витрат на заготівлю товарно-матеріальних цінностей. Ці витрати включають вартість навантажування та розвантажування цінностей, транспортні витрати на перевезення вантажів, оплату працівників, які супроводили вантажі, включаючи витрати на відрядження, втрати матеріалів в дорозі в межах природних утрат.
Витрати, пов'язані з надходженням товарно-матеріальних цінностей, в обліку відображаються на аналітичному рахунку. Спеціальне виокремлювання в обліку транспортно-заготівельних витрат пов'язане з необхідністю обчислення собівартості продукції, проведення робіт з більш раціонального та ефективного використання ресурсів, зниження витрат на процеси заготівлі товарно-матеріальних цінностей.
Транспортно-заготівельні витрати (ТЗВ) списуються в кінці місяця залежно від обсягу витрачених матеріалів і сировини. Для визначення величини ТЗВ, які мають бути списані за звітний період (X), визначають середню величину транспортно-заготівельних витрат у загальному обсязі матеріалів:
де ТЗВ — витрати на початок місяця та ті, що їх зроблено за місяць; М — залишок матеріалів на початок місяця та кількість матеріалів, що надійшли за місяць.
Вартість товарно-матеріальних цінностей разом з ТЗВ становить фактичну собівартість матеріальних запасів. У цій оцінці матеріальні цінності включаються до балансу.
У промисловості ТЗВ обліковуються в аналітичному обліку до синтетичного рахунка 20 «Виробничі запаси». Наприклад, за звітний період було витрачено на виробництво матеріалів за обліковими цінами на 500 000 грн. Згідно з розрахунком питома вага транспортно-заготівельних витрат у загальній вартості матеріалів становить 5 %. Для визначення фактичної собівартості витрачених матеріалів обчислюють суму ТЗВ, що припадає на витрачені матеріали, тобто:
Отже, фактична собівартість матеріалів дорівнюватиме 525000 грн. (500000 + 25000).
Виконання розрахунку пов'язане з тим, що облік матеріалів, сировини ведеться за обліковими цінами, а щоб визначити фактичну собівартість витрачених матеріалів, до їхньої вартості за обліковими цінами треба додати суму транспортно-заготівельних витрат.
Один із найскладніших видів діяльності кожного підприємства — це процес виробництва, кінцевим результатом якого є випущена продукція, надані послуги, виконані роботи. Процес виробництва потребує різноманітних витрат матеріальних, трудових та фінансових ресурсів. З метою раціонального та економного їх використання, запобігання непродуктивним витратам, облік продукції, що виготовляється, ведуть за кожним її видом. Поточний облік витрат ведеться в розрізі кожного виду продукції за статтями калькуляції. Ці витрати складаються з прямих і непрямих витрат. Прямі витрати (матеріали, заробітна плата) відносять на конкретний вид продукції в момент їхнього здійснення. Непрямі витрати, які пов'язані з обслуговуванням виробництва та управління ним, відносять на конкретні види продукції в кінці звітного періоду розрахунковим способом.
Після процесу виробництва та розподілу настають процеси обміну і споживання. На кожному з цих процесів виникають відповідні витрати, пов'язані з доведенням виготовленого продукту до споживача. Ці витрати іменуються витратами на збут і в поточному бухгалтерському обліку накопичуються на окремому рахунку. До таких відносять матеріальні, трудові і фінансові витрати. Передовсім — це матеріальні витрати, пов'язані із затарюванням готової продукції, її упаковкою; заробітна плата працівників, що безпосередньо були пов'язані з процесами реалізації готової продукції, її навантажуванням і розвантажуванням; транспортні витрати на перевезення тощо.
Процеси, пов'язані з реалізацією продукції, обліковуються на окремому синтетичному рахунку № 90 «Собівартість реалізації». На цьому рахунку накопичуються дані про фактичну собівартість реалізованої продукції та про виручку від реалізації. Порівнюючи виручку від реалізації продукції з її фактичною собівартістю, визначають фінансовий результат, який може бути прибутковим чи збитковим.
Процеси невиробничого споживання — це процеси споживання засобів господарства у невиробничій сфері: установах, організаціях, закладах науки, освіти, культури, охорони здоров'я тощо. У цих галузях відбуваються процеси, пов'язані з нарахуванням заробітної плати, стипендій, пенсій, споживанням матеріалів, палива, продуктів, медикаментів тощо.