Теорія бухгалтерського обліку (2001)

4.1. Рахунки бухгалтерського обліку, їх суть, структура та будова

огляд у попередньому розділі історії розвитку балансу показав, що він та пов'язана з ним за допомогою обов'язкового подвійного запису система рахунків є тією методичною основою, на якій і в наш час будується теорія бухгалтерського обліку. Рівність активу і пасиву балансу, система рахунків та подвійний запис — це і є ті класичні засади, які утверджують облік як засіб контролю, фіксують наявність природно притаманних йому контрольних функцій.

Відомо, що на кожному підприємстві здійснюється величезна кількість різноманітних господарських операцій, кожна з яких відповідно впливає на баланс. А щоб зробити цей процес доступним та можливим для управління, господарські операції недостатньо реєструвати в книгах чи журналах: постає потреба у групуванні та систематизації цих операцій на засадах чітко визначеної методології та методики. Це потребує опрацювання спеціальних правил, затвердження в установленому порядку системи нормативно-правових актів, створення механізму накопичення, обробки та передавання облікової інформації, необхідної для здійснення процесу управління.

Процес накопичення інформації починається з моменту оформлення первинного документа. Створюється масив даних, який відбиває різноманітні факти виробничої та фінансово-господарської діяльності підприємства. Ці факти треба згрупувати в окремі масиви за відповідними ознаками та систематизувати за видами активів, власного капіталу й зобов'язань.

Рахунки, як і інші складові методу бухгалтерського обліку, мають свою історію. Спочатку їх розглядали тільки як сам процес підрахунку чогось: грошей, матеріалів і сировини, різних запасів тощо. Відтак того, хто підраховує, називали рахівником. Згодом того, хто веде рахункові книги, почали називати бухгалтером — від нім. Bush — гнига і halten — тримати.

Слово «бухгалтерія» має нині подвійне значення. Перше — це рахівництво, звітність, уміння вести рахункові книги. Друге — це структурний підрозділ підприємства, який повинен забезпечити всіх користувачів своєчасною і правдивою обліковою інформацією для управління і прийняття рішень.

Оцінюючи роль і значення рахунків у систематизації та накопиченні облікової інформації, необхідно підкреслити, що вони відіграють вирішальну роль у визначенні форми бухгалтерського обліку на кожному підприємстві. Жодна інша складова методу не впливає на вибір форми бухгалтерського обліку так, як це роблять рахунки.

Отже, суть рахунків бухгалтерського обліку полягає в групуванні та систематизації господарських операцій за відповідними ознаками та видами господарських засобів і джерел їх утворення, що створює налагоджену систему поточного бухгалтерського обліку на підприємстві.

Призначення рахунків — служити засобом відображення та поточного контролю господарських операцій, що охоплюють наявність і рух господарських засобів, власного капіталу й зобов'язань, а також процесів, пов'язаних з використанням трудових ресурсів та фондів оплати праці, використанням основних засобів, придбанням (заготівлею) предметів праці та їх споживанням, обліком процесу виробництва та реалізації.

Як складова методу бухгалтерського обліку система рахунків перебуває в тісному взаємозв'язку з іншими його складовими (елементами), зокрема документацією, подвійним записом, оцінкою, балансом, звітністю. Калькуляція та інвентаризація також є обов'язковими, але вони мають епізодичний характер і використовуються в кінці відповідних звітних періодів (місяць, квартал, півріччя, рік).

Для кожного виду активів і зобов'язань відкривають окремі рахунки. Якщо на рахунку обліковуються активи, то цей рахунок буде активним, а якщо зобов'язання — пасивним. Активні рахунки відрізняються від пасивних своєю побудовою, тобто тим, що саме обліковується на дебеті і на кредиті рахунка, а також формальною ознакою — місцем запису залишку: якщо залишок записано з лівого боку (дебет), то цей рахунок активний, з правого боку — пасивний.

У процесі відображення господарських операцій між рахунками виникає зв'язок, який називається кореспонденцією. Але до відображення кожну господарську операцію треба класифікувати (розмітити) згідно з можливістю її відображення на певному бухгалтерському рахунку. Цей процес розмітки господарських операцій за рахунками називається котировкою. Господарські операції, контировані та записані на бухгалтерських рахунках під окремим номером, виступають в якості бухгалтерської статті (проведення).

Проведення бувають прості, що стосуються тільки двох рахунків (один активний і один пасивний), і складні, що стосуються кількох рахунків.

В активних рахунках збільшення відбувається на дебеті, у пасивних — на кредиті. Щоб вивести кінцевий залишок за активним рахунком, необхідно до початкового залишку на дебеті додати оборот за дебетом і відняти оборот за кредитом. Залишок (сальдо) на кінець відповідного періоду буде на дебеті. Виведення кінцевого сальдо за пасивним рахунком відбувається в протилежний спосіб. Оборот є підсумковою сумою операцій за дебетом і кредитом рахунка.

Кожна господарська операція відображається на рахунках бухгалтерського обліку з дотриманням принципу подвійного запису.

За допомогою рахунків бухгалтерського обліку забезпечується отримання вірогідної інформації, яка може використовуватись на різних рівнях управління: на мікрорівні використовуються як дані поточного обліку, так і окрема синтезована інформація у формі оборотного та сальдового балансу, спеціально підготовлених даних про використання необоротних і оборотних активів, про фінансовий стан та платоспроможність підприємства. На макрорівні дані підприємства використовуються у формі офіційної звітності.

Потреба в різнобічний інформації для управління визначила структуру та побудову і самих рахунків бухгалтерського обліку. Зовнішньо кожний рахунок (незалежно від того, активний він чи пасивний) має вигляд, показаний на рис. 4.1.



Активні й пасивні рахунки різняться за розміщенням сальдо (рис. 4.2).



Структуру рахунків визначено самою природою бухгалтерського обліку, бо процеси управління потребують чіткого відображення різноманітних господарських операцій. А тому в кожному рахунку має бути чітко визначено початкове сальдо, рух господарських засобів, кінцеве сальдо (рис. 4.3).



Наведені схеми рахунків є класичними і їх завжди застосовують як навчальний варіант. У практичній діяльності підприємств ситуація є інакшою: кожний рахунок має своє місце у відповідному журналі, книзі, відомості (регістрі), які відкриваються для забезпечення поточного обліку наявності й руху засобів господарства та джерел їх утворення. Побудова книг і журналів, що в них розміщено відповідні рахунки, визначається формою бухгалтерського обліку, а тому вони можуть бути односторонніми чи двосторонніми.

Форма регістрів для поточного обліку процесів діяльності підприємства визначається методами обліку витрат на виробництво продукції, виконання робіт, надання послуг. Особливо це стосується обліку витрат на виробництво, де в спеціальних регістрах накопичуються витрати за статтями калькуляції (елементами витрат) у розрізі видів продукції, що виготовляється.

Рахунки, включені у відповідні книги, журнали, відомості, виступають як генератори облікової інформації, дають можливість отримувати розгорнуту систематизовану інформацію, котра потім узагальнюється за необхідними напрямами для ефективнішого її використання в управлінні.

За умов автоматизації інформація накопичується також у розрізі рахунків бухгалтерського обліку, але не у відповідних регістрах, а у формі машинограм, роздрук яких з електронно-обчислювальних машин треба робити на 1-ше число кожного місяця.