Теорія бухгалтерського обліку (2001)

Бухгалтерський облік в його вузькому, технічному розумінні є не що інше, як спостереження, групування й відображення господарських операцій у системі рахунків, накопичення та зберігання облікової інформації. Отже, ведення обліку — це передовсім здійснення відповідних записів на рахунках, тобто ведення рахунків. Недарма тривалий час слово «облік» розглядали як синонім терміна «рахівництво», а працівників, котрі здійснювали цей процес, називали рахівниками. Це додатковий доказ того, що рахунки займають центральне місце в системі бухгалтерського обліку. Вони органічно пов'язані з усіма елементами методу бухгалтерського обліку. Так, рахунки відкривають за даними балансу (проводять розчленування балансу на рахунки), а рахункові дані, в свою чергу, узагальнюються в балансі; документація, що є підставою для відображення операцій на рахунках, надає обліку юридичної правомочності й доказовості; інвентаризація забезпечує відповідність облікових даних, відображених на рахунках, реальній дійсності; подвійний запис регламентує порядок відображення операцій на рахунках, здійснюючи контроль за повнотою та правильністю процесу; оцінка та калькуляція дають змогу використати узагальнюючий вимірник, а з другого боку, дані рахунків є підставою для визначення фактичної собівартості; облікові дані, відображені на рахунках, є інформаційною базою для складання й перевірки звітності.

Таким чином, здійснення облікового процесу за всіх умов передбачає обов'язкове ведення, використання рахунків. При цьому слід мати на увазі, що бухгалтерські рахунки є і носіями облікової інформації, і знаряддям її одержання, накопичення з метою дальшого використання для здійснення контролю, складання звітності, проведення аналізу. Відтак через рахунки значною мірою реалізується й контрольна функція обліку. Оскільки господарська діяльність кожного підприємства є багатоманітною, то для відображення наявності та руху коштів і матеріальних засобів на всіх об'єктах бухгалтерського обліку використовується велика кількість рахунків. Нині чинним планом рахунків для відображення виробничо-господарської діяльності підприємств і організацій передбачено понад 80 синтетичних рахунків. Більшість рахунків є однотипними, хоч і використовуються для відображення різних засобів, джерел чи господарських процесів. Це дає змогу рахунки з однаковим економічним змістом чи призначенням об'єднати у відповідні групи і з'ясувати, які показники можна одержати за допомогою таких рахунків та як саме об'єкти треба обліковувати на цих рахунках. Отже, групування рахунків бухгалтерського обліку за певними встановленими ознаками суттєво полегшує їх вивчення, оскільки дає змогу розглядати цілі групи рахунків, а не кожний рахунок окремо.

Виходячи з цього головним завданням класифікації рахунків є обґрунтований їх розподіл на такі групи, які дають змогу всебічно вивчити їхній зміст та порядок відображення і формування облікової інформації, що й забезпечує правильне використання рахунків в обліку, використання їх інформації для аналізу й контролю.

Як теоретичне, так і практичне значення класифікації рахунків, її цінність значною мірою залежать від обґрунтованості, суттєвості ознак, критеріїв класифікації.

Такими ознаками можуть бути:

ступінь узагальнення облікових даних;

взаємозв'язок з балансом;

економічний зміст рахунків;

призначення та будова рахунків.

За першою ознакою рахунки поділяються на синтетичні та аналітичні. її покладено також в основу обґрунтування взаємозв'язку між синтетичними і аналітичними рахунками. Важливість цієї ознаки базується на її практичній значущості, оскільки вона є наріжним каменем побудови обліку в цілому.