library.if.ua

Фінанси підприємств

8.1. Суть малого бізнесу та його організаційні форми

Малий бізнес є органічним структурним елементом ринкової економіки. Цей сектор економіки історично відігравав роль необхідної передумови створення ринкового середовища. Він був первинною вихідною формою ринкової о господарювання у вигляді дрібнотоварного виробництва. Саме тому дрібнотоварне підприємництво відіграло структуроутворюючу роль в історії становлення економіки конкурентно-ринкового типу. Ця специфіка та своєрідне функціональне призначення малого бізнесу набуває особливого значення для країн, які йдуть шляхом відтворення ринкової системи господарювання. Здатність малого бізнесу до структуроутворення ринку висуває завдання його відродження та спрямовує у число першочергових заходів реформування економіки України на її перехідному етапі. Підтвердженням значимості малого бізнесу є прийнята 29 січня 1997 р. Кабінетом Міністрів України "Програма розвитку малого підприємництва в Україні на 1997 1998 роки", яка містить цілий комплекс заходів правового характеру і заходів фінансово-кредитного, інноваційного, кадрового, науково-методичного та організаційного забезпечення.

У структурі сучасної змішаної економіки співіснують та органічно взаємодоповнюються малий, середній та великий бізнес. Проте на відміну від двох останніх малий бізнес є вихідним, найбільш чисельним, а тому і найбільш поширеним сектором економіки. Відмінності між цими трьома видами бізнесу обумовлені різним рівнем суспільного поділу праці, характером спеціалізації та усуспільнення виробництва, а також вибором технологічного типу виробничого процесу.

Малий бізнес - це самостійна, систематична господарська діяльність малих підприємств будь-якої форми власності та громадян-підприємців (фізичних осіб), яка проводиться на власний ризик з мстою отримання прибутку. Практично, це будь-яка діяльність (виробнича, комерційна, фінансова, страхова тощо) зазначених суб'єктів господарювання, що спрямована на реалізацію власного економічного інтересу.

Сектор малого і середнього підприємництва охоплює різноманітні види виробничої діяльності і типи робіт, які відповідають широкому спектру можливостей ринку, що ускладнює будь-яку універсальну систематизацію чи готове порівняння діяльності підприємств. Аналіз сектора малого і середнього підприємництва ще більш ускладнюється в зв'язку з відмінностями в офіційних визначеннях дрібних підприємств і термінології, яка використовується. Автори багатьох наукових досліджень дають більш чи менш довільні визначення цьому сектору, виходячи з чисельності робочої сили чи розміру вкладеного капіталу, нерідко в цілях регулювання цього сектора чи підготовки статистики, чи ж для обтрушування надання допомоги уряду. Інші визначення, які стосуються таких функціональних характеристик, як здатність управління, право власності, спеціалізація і методи виробництва чи навіть орієнтація на той або інший ринок, використовуються для аналізу при вимірі продуктивності.

Немає нижньої межі розміру малих підприємств, хоча проблема виникає при спробах встановити прийнятну верхню межу: фінансисти часто говорять про верхні рівні основних фондів у їх чистому вигляді чи з доданою вартістю; обліковці можу і ь вказувати на загальне число працюючих; торговці підкреслюють максимальний рівень обсягу продаж; обслуговуючий персонал може використовувати загальну кількість клієнтів; виробники надають перевагу виходити з максимальної кількості енергії, необхідної для виробництва, і т. д.

Можуть поєднуватися різні критерії, які визначають той момент, коли підприємство перестає бути "дрібним": наприклад, підприємство, на якому працює .SO працівників, може вважатися "великим" у країні, яка розвивається, але "дрібним" - у країні, промислово розвинуті

Підсумовуючи сказане, можна виділити такі основні моменти:

визначення малих і середніх підприємств відрізняється не тільки за країнами, а й всередині країни за галузями і територіями;

будь-яке визначення дасться залежно від практичних потреб і служить визначеним цілям;

більша диференціація визначень є реальним відображенням речей і показує, що малі підприємства не мають чіткого визначення меж в іноземній статистиці для визначення належності підприємства до сектора малого бізнесу, як правило, використовуються такі кількісні показники: чисельність персоналу, обсяг валової продукції чи обороту капіталу (продаж) і обсяг виробничих фондів.

Такий показник, як чисельність зайнятих використовується практично всюди, але його величина варіюється не тільки за країнами, а й за галузями тої чи іншої країни.

В Японії, наприклад, в таких галузях, як гірськорудна промисловість, транспорт, будівництво, обробна промисловість, зв'язок, кредит, комунальне господарство, фінанси і страхування, операції з нерухомістю - чисельність працюючих не повинна перевищувати 300 чоловік, в оптовій торгівлі - менше 100 чоловік, в роздрібній - до 50 чоловік, виробництво тощо - 20 чи менше зайнятих, комерція, послуги - 5 і менше зайнятих.

У США, за визначенням Адміністрації малого бізнесу (АМБ), вважається, що малий бізнес домінує в галузі, якщо обсяг середньорічної чисельності робочої сили припадає на підприємства з зайнятістю до 500 чоловік." Під це визначення підпадають роздрібна і оптова торгівля, сфера послуг, житлове будівництво, а також сільське господарство, лісна і рибна промисловість.

До дрібних у Німеччині відносять підприємства з кількістю зайнятих від 1 до 50 чоловік, до середніх - фірми, на яких зайнято від 50 до 500 чоловік.

У Великобританії, згідно з доповіддю комісії Боултона, в обробній промисловості фірма вважається дрібною, якщо в ній зайнято не більше 200 працівників; у будівництві, в гірськодобувній і вугільній промисловості - не більше 25 працівників.

У Франції малі і середні підприємства визначаються як підприємства, зайнятість на яких не перевищує 500 чоловік.

Поряд з загальним поняттям малого і середнього підприємництва у Франції існують різні класифікації - найдрібніших, малих і середніх підприємств. Найдрібніші підприємства об'єднують практично всі кустарні виробництва. До них відносять фірми з зайнятістю до 200 чоловік. Малими вважаються фірми з зайнятістю 100 чоловік. В цілому для Франції пропонується така класифікація підприємств: найдрібніші - до 10 зайнятих, малі підприємства - 10-100 зайнятих, середні підприємства - 100-500 чоловік і великі підприємства - з зайнятістю понад 500 чоловік.

В Італії підприємства з кількістю зайнятих від І до 19 зараховуються до найдрібніших фірм, від 20 до 99 - до дрібних, від 100 до 499 - до середніх.

Інший показник - обсяг господарського обороту капіталу чи обсяг річних продаж використовується в США, Німеччині, Великобританії, Франції; розмір основних виробничих фондів - в Японії.

В Японії показник обсяг капіталу коливається від 100 млн. ієн в обробній промисловості до 50 млн. ієн в роздрібній торгівлі.

У Німеччині цей показник коливається від 1 млн. до 250 млн. марок. Фірми з оборотом до 1 млн. марок відносяться до найдрібніших.

У Великобританії він не повинен перевищувати: в роздрібній торгівлі - 185 тис. ф. ст.; в оптовій торгівлі - 730 тис. ф. ст.; в моторобудуванні - 365 тис. ф. ст; різноманітні послуги - 185 тис. ф. ст.; дорожній транспорт - не більше п'яти засобів пересування'.

Одна з причин успішного розвитку малого підприємництва в країнах з розвиненою економікою полягає в тому, що велике виробництво не протиставляється малому. Тут дотримуються принципу кооперування великих та малих суб'єктів господарювання, причому великі підприємства не пригнічують малий бізнес, а взаємодоповнюють один одного.

Про значення малого підприємництва свідчать інтегровані показники, що характеризують стан сектора малого підприємництва у розвинутих країнах, які підкреслюють фундаментальну роль малого підприємництва в соціально-економічному та політичному житті кожної країни. Показниками вагомої ролі малого бізнесу як інтегруючого структурного елемента системи сучасної ринкової економіки є передусім дані про його кількісні параметри.

Так, частка малих та середніх підприємств у загальній кількості підприємств змінюється по країнах - від 94% у Великобританії до 99,9% у Франції. Кількість діючих малих підприємств в Україні за чотири роки збільшилась майже вдвічі (з 50496 у 1992 році до 90601 станом на 1 січня 1996 року).

Про місце і значення малого та середнього бізнесу (МСП) свідчать показники його ролі в ринковій економіці, зокрема, частка МСП у загальній кількості зайнятих та його частка у ВВП. Наприклад, частка МСП у загальній кількості зайнятих складає понад половину у США та Франції 54%, у країнах ЄС -72%, в Італії - 73%, в Японії - 78%.

В Україні ж станом на 1 січня 1996 року середньооблікова кількість працівників малих підприємств складала 1042,2 тис. чоловік, тобто лише 4,6% зайнятого населення. У Російській Федерації цей показник складав 9,6%. Більше половини ВВП у зазначених країнах припадає на сектор малого підприємництва та середнього бізнесу. Частка малих підприємств у валовому внутрішньому продукті України у 10-12 разів менша, ніж у розвинутих країнах, і складає лише близько 5,5%. В Російській Федерації цей показник вдвічі більший - 10-11%.

Якщо розглянути фінансові результати діяльності народного господарства України, то частка малих підприємств у балансовому прибутку за І півріччя 1996 року значно вища - 8%, а в окремих галузях малі підприємства, за цим показником, мають значну питому вагу. Зокрема, у торгівлі та громадському харчуванні цей показник складає 72,3%, в побутовому обслуговуванні населення - 57,1%, постачанні та збуті - 23,4%, будівництві - 20%.

Малий бізнес має не лише економіко-виробничі та соціально-економічні переваги, а саме: гнучкість, динамізм, пристосування до мінливостей технології, здатність оперативно створювати та упроваджувати нову техніку та технологію, забезпечення соціальної стабільності, насичення ринку праці новими робочими місцями, відкритість доступу та легкість входження до цього сектора економіки, а й значні соціально-психологічні переваги, в основі яких лежить специфічна мотивація до праці, яка передбачає подолання елементів відчуження і залучення елементів економічного та неекономічного заохочення.

Малому бізнесу притаманні соціальні джерела активізації колективної праці, чого не існує на великих фірмах. Властивий для невеликих підприємств дух ініціативи, підприємливості та динамізму виражається в особливих людських стосунках та специфічному соціально-психологічному кліматі. У невеликих трудових колективах, пов'язаних єдиним прагненням до самостійності та виживання, відроджується почуття господаря, скорочуються до мінімуму елементи бюрократизму. Незначний чисельний склад малих підприємств дозволяє зблизити інтереси керівництва та підлеглих. Між співробітниками, як правило, відсутня боротьба за престиж, яка поглинає значну частину енергії працюючих у великих корпораціях. На малих фірмах відносини у трудовому колективі відзначаються простотою, відсутністю відчуженості, що породжує особливу атмосферу сумісної праці, яка допомагає швидкому вирішенню трудових конфліктів між адміністрацією і робітниками.