Фінанси підприємств

Усім підприємствам для свого існування і розвитку необхідний капітал, який забезпечується шляхом фінансування.

Фінансування - це отримання суб'єктом господарювання необхідних грошових фондів для здійснення господарської діяльності. В теорії фінансового менеджменту виділяються два основні види фінансування: внутрішнє і зовнішнє. Розділ "Пасиви" балансу розкриває джерела фінансування фірми, розмежовуючи їх на дві основні групи: позичені і власні кошти.

Позичені кошти можуть бути короткостроковими і довгостроковими. До власних коштів належать: статутний капітал, акціонерний капітал, резерви, прибутки, спеціальні фонди тощо.

Внутрішнє фінансування - це таке фінансування, при якому кошти генеруються всередині фірми. Це с власні кошти. В цьому випадку кошти можуть надходити із таких джерел: 1) прибутки; 2) продаж ліквідних активів; 3) скорочення оборотного капіталу; 4) кредити від постачальників; 5) дебіторська заборгованість; 6) амортизаційні відрахування'.

Сьогодні для малих і середніх підприємств України це джерело не є головним, оскільки розміри прибутків є невеликими. Крім того, собівартість вітчизняного виробника так завантажена надбавками, що сподіватися йому на високий прибуток не доводиться. Національний виробник у наш час є абсолютно незахитцений від дешевого імпорту.

Отже, малі господарські одиниці мають обмежені можливості для перетворення прибутку у додатковий капітал з метою розширення виробництва.

Якщо вдало продати маловикористовувані активи (транспортні засоби, обладнання, приміщення тощо), то можна отримати необхідні гроші. Однак основний капітал підприємств сьогодні на 60-40% зменшений, тому продати його на ринку часто дуже важко, а то й неможливо. В стартовій ситуації краще активи брати в оренду, ніж купувати у власність.

Якщо спробувати зменшити короткострокові активи (запаси, готову продукцію, незавершене виробництво, товари тощо), то теж можна отримати певні кошти. Однак вилучення цих грошей з обороту означатиме спад господарської активності, що автоматично відіб'ється на обсягах виторгу і прибутках фірми.

Якщо постачальник погоджується на оплату покупцем рахунків через деякий проміжок часу після отримання товару, то це може дати останньому деякі необхідні короткострокові засоби. Нині часто практикуються поставки товарів "під реалізацію" на строк не більше 1 місяця. Покупець (торговельна фірма) переказує кошти на рахунок постачальника в міру реалізації товару. При цьому проценти за товарний кредит не сплачуються, бо це не передбачається договором поставки.

Деякі фірми-покупці, особливо монополісти, дотримуються усталеної практики платежів, з якою мусить погоджуватись будь-яка фірма-постачальник. Так, великі торговельні фірми оплачують свої рахунки через 60-90 днів, незалежно від політики постачальника щодо дебіторської заборгованості чи від знижки за швидку оплату. Якщо фірма-постачальник хоче, щоб її продукція продавалась через фірму-покупця, то вона мусить дотримуватись такою графіка оплати: Б даному випадку велика торговельна фірма демонструє елементи диктату на ринку покупця.

Грошові копни всередині фірми можуть з'явитися шляхом інкасації грошей за векселями. Цей спосіб не допускає великого старіння дебіторської заборгованості. Вилученню дебіторської заборгованості сприяє факторинг.

У бізнесмена нерідко бувають періоди, коли йому доводиться чекати надходження платежів, а гроші потрібні негайно для проведення фінансових операцій. В такому випадку можна продати борги спеціалізованим закладам - факторинговим фірмам. В результаті подібної операції бізнесмен, який продає боргові зобов'язання, протягом 2-3 днів отримує 70-90% від суми вимог у вигляді авансу. Решта 10-30% є своєрідною гарантією, яка призначається до виплати при отриманні факторинговою фірмою рахунка на оплату вимог боржником. За ці послуги фірма вираховує з божника певні проценти.

Вдаючись до послуг факторингу, бізнесмен мас можливість перетворити майбутній борг у готівку в потрібний момент, отримуючи до 80° о від суми боргу до настання строку платежу, і цим самим покращити своє фінансове становище. Одночасно він звільняється від ризику можливих неплатежів, які бере на себе факторингова фірма. Крім того, він скорочує втрати на ведення дебіторських рахунків.

Зношена частина основного капіталу поступово накопичується у грошовій формі у спеціальному амортизаційному фонді, який формується шляхом щорічних амортизаційних відрахувань і використовується для розширеного відтворення основних фондів.

Амортизація нараховується протягом всього нормативного строку служби основного капіталу, а необхідність в її використанні настає лише після фактичного його вибуття. Тому до моменту заміни основного капіталу, який вибув із експлуатації, амортизація є тимчасово вільною і може використовуватися як джерело фінансування виробництва.

В країнах з розвинутою ринковою економікою визначення конкретного порядку нарахування амортизації та її варіантів є прерогативою держави. Амортизація с одним із найважливіших інструментів макроекономічного регулювання, тому що вплив методів амортизації на процес капіталоутворення і обороту в загальнонаціональному масштабі надзвичайно суттєвий.

Основними методами нарахування амортизації сьогодні є метод рівномірної амортизації і метод прискореної амортизації.

При використанні першого методу вартість основного капіталу списується рівними частками протягом всього періоду експлуатації. Наприклад, обладнання з 5-річним строком служби і вартістю в 100 тис. дол. буде списуватись у розмірі 20 тис. дол. щорічно. Це є простий метод, однак він не враховує морального зношення основного капіталу в умовах НТП.

Суть методу прискореної амортизації полягає в тому, що в перші роки експлуатації нових засобів праці на амортизацію списується частина їхньої вартості, яка значно перевищує ту частину вартості, що пропорційна строку служби.

За прискореною амортизацією визначається норма щорічного списання на весь строк служби основного капіталу. Однак, якщо протягом першого року вона зараховується до повної вартості основного капіталу, то в наступні роки - до залишкової вартості.

Мале підприємство, використовуючи прискорений метод, отримує певні фінансові вигоди:

Страхує себе від втрат внаслідок морального знецінення елементів основного капіталу.

Амортизація може принести додатковий дохід підприємцю.

Зменшуються розміри оподаткованого прибутку і, відповідно, податкові платежі державі. Суми, які включені в амортизаційний фонд, не оподатковуються і залишаються у розпорядженні підприємства.

Прискорена амортизація захищає амортизаційні фонди від інфляції.

Зовнішніми джерелами фінансування малих підприємств можуть бути комерційні банки, небанківські фінансові установи (страхові компанії, довірчі товариства, інвестиційні фонди, інвестиційні компанії, пенсійні фонди), приватні фірми, урядові і регіональні програми, продаж акцій, кошти родичів і друзів та ін.

Кожен вид зовнішнього фінансування підпадає під одну з двох категорій: фінансування шляхом отримання позик і фінансування шляхом випуску акцій. Як правило, фінансування з допомогою позик вимагає майнового забезпечення позики (автомобіль, дім, земля, коштовності тощо). Фінансування з допомогою випуску акцій, як правило, не вимагає забезпечення і дає інвестору право на частку власності.

Отже, не треба змішувати довгостроковий кредит із залученням коштів шляхом продажу акцій. Між цими двома формами фінансування є велика різниця. В останньому випадку не вимагається повернення грошей. Власник фірми отримав їх в обмін на повну частку участі в його фірмі. В такий спосіб власник приймає в свою фірму людей, які здатні ризикувати капіталом. їх більше цікавить потенційний дохід, ніж негайний прибуток на інвестований капітал.

В Україні фінансування малих і середніх підприємств за допомогою випуску акцій є поодиноким явищем. Це пов'язано з тим, що акціонерне товариство як організаційно-правова форма є типовою не для малих, а для великих підприємств. І, по-друге, процес корпоратизацїї в Україні знаходиться у зародковому стані. На різних етапах існування підприємства використовуються різні джерела фінансування

Серед інших зовнішніх джерел фінансування можна виділити кошти родичів і друзів. Це джерело за своїми розмірами і строками є далеко не основним. Такі кошти використовуються для формування стартового капіталу або в екстраординарних випадках функціонування бізнесу. Часто - це короткострокові безпроцентні позики, які не проходять через бухгалтерію, тому встановлення їх розміру є проблемою.

Ще одним джерелом фінансування малих підприємств є багаті люди, тобто власники приватних фірм (приватні інвестори). В США, наприклад, з цього джерела фінансується близько ЗО тис. фірм-початківців. В Україні це явище також існує, але у незрівнянно менших розмірах. Приватні особи, які розпоряджаються своїм капіталом, коли приймають рішення про інвестування, часто користуються послугами радників (бухгалтерів, фінансистів, технічних експертів, юристів).

Банки висувають малим фірмам деякі вимоги. По-перше, дрібний власник мусить вкласти у проект 25-50% власних коштів. По-друге, банки вимагають гарантій у вигляді застави під кредит. По-третє, нерідко деякі банки призначають малим фірмам проценти, вищі від базової ставки для великих корпорацій. Короткострокові кредити можуть надаватися банками у випадку тимчасової фінансової скрути, яка виникає у зв'язку із витратами виробництва і обороту, не забезпеченими надходженнями коштів у відповідному періоді.

Середньострокові кредити можуть надаватися на оплату обладнання, поточні витрати, на фінансування капіталовкладень.

Довгострокові кредити надають дня формування основних фондів. Об'єктами кредитування можуть бути капітальні затрати на реконструкцію, модернізацію і розширення вже діючих основних фондів1, на нове будівництво, на приватизацію тощо.

Банківські кредити із забезпеченням поділяються на: забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами);

гарантовані (банками, фінансами або майном третіх осіб);

з іншим забезпеченням (порука, посвідчення страхової організації);

незабезпечені (бланкові). У розвинутій ринковій економіці основними видами забезпечення є:

передавальні написи на векселях (індосаменти); партнер із грошового зобов'язання, тобто особа, яка разом із позичальником бере на себе зобов'язання з кредиту; гарант - особа, яка гарантує оплату векселя шляхом видачі гарантійного листа;

відступлення права на оренду. Це також забезпечення як гарантія. Банк, наприклад, надає позику підприємству, а за це автоматично отримує орендну плату; передача прав на рахунки дебіторів. Банк видає позику підприємцю під заборгованість дебіторів; відкриття гарантійних депозитних рахунків. Кредит видається під депозит в банку. В цьому випадку банк бере на зберігання розрахункову книжку клієнта; використання страхових полісів. Банк видає кредит під заставу страхового поліса;

передача цінних паперів. Кредити видаються під заставу цінних паперів, переважно під 75% від ринкової вартості цінних паперів;

товарні квитанції. Банк може видати позику під товарну квитанцію, яка свідчить про те, що товари, що забезпечують кредит, надійшли на спеціалізований склад або зберігаються у приміщенні, яке контролюється представником банку. В практику малого бізнесу України активно впроваджується комерційний кредит - така, товарна форма кредиту, об'єктом якого можуть бути реалізовані товари, виконані роботи, надані послуги, на які продавцем надасться відстрочка платежу.

Іпотечний кредит це кредит під заставу нерухомого майна. Кредиторами з іпотеки можуть бути іпотечні банки або спеціальні іпотечні компанії, а також комерційні банки. Предметом іпотеки у разі надання кредиту можуть бути житлові будинки, квартири, виробничі споруди, магазини, земельні ДІЛЯНКИ-, які с власністю позичальника.