Фінансовий менеджмент (2005)

2.6. Класифікація витрат для прийняття управлінських рішень

З метою визначення фінансового результату підприємства витрати класифікуються на вичерпані (спожиті) і невичерпані, або капіталізовані (рис. 2.6).



Обґрунтування доцільності фінансових рішень потребує групування витрат підприємства за певними ознаками. Класифікацію витрат для прийняття фінансових рішень наведено на рис. 2.7.



Розглянемо зміст окремих видів витрат у розрізі виділених груп.

Релевантні та нерелевантні витрати

Релевантними називаються ті витрати, які змінюються в результаті прийняття рішення, а нерелевантними, відповідно, витрати, що не залежать від прийняття управлінського рішення.

До нерелевантних витрат відносять:

витрати, які вже мали місце в минулому. Так, якщо розглядати можливість заміни старого обладнання новим, то вартість старого обладнання не є релевантною, оскільки кошти на його придбання були використані раніше;

витрати, які є однаковими для всіх альтернативних варіантів реалізації фінансового рішення. Так, у випадку, коли обґрунтовується доцільність купівлі чи оренди персонального комп'ютера, витрати на придбання ПЕОМ і орендну плату будуть релевантними, а вартість програмного забезпечення — нерелевантною, оскільки вона однакова для обох альтернативних варіантів рішення.

Витрати, які складають різницю між альтернативними рішеннями в практиці фінансового менеджменту прийнято називати диференціальними. Тобто релевантні витрати — це майбутні диференціальні витрати. Основні критерії релевантності витрат представлено на рис. 2.8.



Постійні і змінні витрати

Змінними називають витрати, які змінюються прямо пропорційно обсягу виробництва. Тобто сукупні змінні витрати перебувають у лінійній залежності від обсягу виробництва, а змінні витрати на одиницю продукції є сталою величиною.

Постійні витрати залишаються незмінними для різних обсягів виробництва за конкретний період. Тобто за певних умов господарської діяльності сукупні постійні витрати не змінюються, а постійні витрати на одиницю продукції зменшуються зі збільшенням обсягу виробництва. Слід враховувати, що сукупні постійні витрати можуть змінюватися під дією зовнішніх факторів (наприклад, зростання цін), а також у випадку, коли подальше нарощення обсягів виробництва стає неможливим за наявних ресурсів (матеріальних, трудових, фінансових). Тому постійні витрати можна вважати незмінними лише у межах релевантного діапазону діяльності на певному проміжку часу.

На основі інформації про постійні та змінні витрати обґрунтовується необхідний розмір прибутку, обсяги виробництва, рівень цін, приймаються рішення про форму оплату праці, доцільність придбання додаткового обладнання для збільшення випуску продукції тощо. Більш детально методика обґрунтування фінансових рішень з використанням класифікації витрат на змінні й постійні розглянута в наступних розділах.

Дійсні і можливі витрати

Дійсні витрати — це такі витрати, що потребують сплати грошей або використання інших активів і відображаються в документах бухгалтерського обліку в міру їх виникнення.

Можливі (альтернативні, або умовні) витрати — це недоотриманий дохід у випадку, коли підприємство, приймаючи якийсь один альтернативний варіант дій, відмовляється від іншого фінансового рішення у зв'язку з обмеженістю ресурсів. Обмеженість ресурсів є основною причиною можливих (альтернативних) витрат, оскільки при достатніх матеріальних, трудових і фінансових ресурсах підприємству непотрібно чимось жертвувати і відмовлятися від бажаного.

Можливі витрати мають місце у випадку, коли для виконання вигідного замовлення для виробництва одного виду продукції доводиться зменшувати виробництво інших рентабельних товарів, або коли у зв'язку з виробничими потребами відволікаються з обороту грошові кошти, які б могли приносити додатковий прибуток за умови їх розміщення у банківські вклади, цінні папери, перспективні інвестиційні проекти. Таких прикладів можна навести дуже багато. Тому обґрунтовуючи будь-яке фінансове рішення, необхідно детально проаналізувати, чи не спричинює воно можливі витрати через невикористання інших альтернатив. Можливі витрати додаються до дійсних витрат, пов'язаних з реалізацією прийнятого варіанта дій.

Приклад

Підприємство розглядає два альтернативних варіанти використання вільних грошових коштів: покласти їх на депозит в банк або придбати ПЕОМ і здати її в оренду. В табл. 2.3 наведено механізм визначення сукупних релевантних витрат для кожного з варіантів рішення.



Інкрементні і маржинальні витрати та доходи Під інкрементними (прирістними) розуміють додаткові витрати і доходи на весь додатковий обсяг продукції. При цьому постійні витрати можуть як включатися, так і не включатися в розмір інкрементних витрат. Так, якщо постійні витрати змінюються в результаті якогось рішення, то їх приріст належить до інкрементних витрат. А у випадку, коли постійні витрати не змінюються в результаті прийнятого рішення, інкрементних витрат не буде. Наприклад, коли приймається рішення про збільшення обсягів збуту продукції, інкрементними будуть додаткові витрати на оплату праці продавців, витрати на рекламу, на службові відрядження, а не зміняться амортизаційні відрахування, витрати на утримання приміщень для збуту, на оплату орендної плати (у випадку їх оренди).

Маржинальні (граничні) — це витрати на виробництво або збут кожної додаткової одиниці продукції. Економісти, розглядаючи взаємозв'язок між затратами, доходами й обсягами виробництва, як правило, використовують категорію маржинальних витрат і доходів як результату збільшення обсягу виробництва на одиницю продукції. Бухгалтерів більше цікавить аналіз інкрементних витрат і доходів як результату загального збільшення обсягів виробництва та збуту.

Висновки до розділу

Правові засади фінансового менеджменту регламентуються законами України, указами Президента, постановами Кабінету Міністрів України, наказами та положеннями міністерств та відомств, а також установчими договорами та статутами підприємств.

Конкретна організаційна структура служб фінансового менеджменту залежить від таких чинників: масштаби та особливості статутної діяльності підприємства, умови та методи формування капіталу, інтенсивність інвестиційних процесів, характер розподільчих відносин, міра фінансової відповідальності перед власниками та вищими організаціями, наявність відокремлених структурних підрозділів та вертикальних організаційних утворень.

Інформаційна база фінансового менеджменту формується за рахунок внутрішніх та зовнішніх джерел. Користувачами фінансової звітності є менеджери, акціонери та потенційні інвестори, кредитори, постачальники, покупці, працівники підприємства та їх профспілки, біржі, консультанти, юристи, населення регіону та преса, державні органи керівництва та контролю.

Фінансова звітність підприємства є стандартизованою і регламентується національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку (П(С)БО). У процесі обґрунтування фінансових рішень використовуються всі компоненти сучасної фінансової звітності підприємств: баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал, примітки до фінансової звітності.

Облікова політика є важливою методологічною основою фінансового менеджменту. При обґрунтуванні фінансових рішень важливу роль відіграють прийняті на підприємстві методи оцінювання окремих видів активів, списання витрат на продукцію, нарахування амортизації тощо.

Обґрунтування доцільності фінансових рішень базується на використанні класифікації витрат за певними ознаками: релевантні й нерелевантні, постійні й змінні, дійсні й можливі (альтернативні), інкрементні (прирістні) та маржинальні.