Зовнішньоекономічна діяльність підприємств (2004)

Проаналізувавши проблеми зовнішньоекономічних зв'язків України, виробничо-промисловий потенціал і стан економіки, слід відзначити, що соціально-економічне становище її областей характеризується тими ж тенденціями, які спостерігаються і в народногосподарському комплексі України в цілому.

Підсумки 1999 року та результати 2000 року підтверджують збереження тенденції активізації зовнішньоекономічної діяльності підприємств і організацій в Україні поряд із зростаючим обсягом зовнішньоторговельних операцій.

Нині роль природних ресурсів, географічне положення, виробничий досвід починає значно знижуватись. Натомість висуваються передова технологія, наукові розробки, висококваліфікована робоча сила, банки, розвинута виробнича інфраструктура, які передусім впливають на визначення профілю економіки тієї чи іншої країни, її позиції на світовому ринку. Цю тенденцію необхідно враховувати, розробляючи стратегію виходу на міжнародний ринок, і з самого початку робити ставку на сучасні фактори міжнародного поділу праці.

За роки незалежності держава здобула міжнародне визнання, зростає її роль у світовій політиці, вона стала членом Ради Європи, успішно розвиває політичні та ділові контакти з зарубіжними країнами. Все це, безумовно, вагомі досягнення. Проте базова сфера життєдіяльності суспільства - економічна -свого часу негативно позначилася на соціальній сфері життя українського народу.

Невирішеність соціальних питань та зубожіння значної частини населення, нестійкість стабілізаційних процесів, ускладнення в фінансовій сфері в умовах відсутності необхідної законодавчої бази, нерозгалуженої інфраструктури супроводжувалися деформаційними процесами, із утвердженням так званого «дикого ринку», нарощуванням основного антиподу ринкових відносин -бактеризації господарських зв'язків, що складає понад 18% обсягів реалізованої продукції. Тому особливо актуальним для України має бути інноваційний розвиток, пов'язаний з необхідністю докорінної перебудови виробництва, що дісталося у спадщину від адміністративно-командної системи. Відсутність структурної перебудови інноваційного змісту навіть за умов економічного зростання генеруватиме залежну економіку другорядного типу. Тому однією з головних у концепції розвитку зовнішньоекономічних відносин є розробка моделі внутрішнього державного регулювання з наданням окреміш регіонам повноважень щодо повномасштабних утверджень на рівні сучасних світових стандартів ринкових відносин з іншими державами, регіонами, підприємствами і підприємцями в межах наданих їм державою повноважень. Це забезпечить поступове виправлення допущених деформацій, розширить спектр міжнародного співіснування, наповнить діючі ринкові структури конструктивним змістом міжнародного співіснування.

Актуальним є надання регіонам більш певних прав і визначення правового поля їх діяльності, державної підтримки (у тому числі законодавчої), повніше розкриття експортного потенціалу окремих регіонів, що значно розширює склад учасників зовнішньоекономічної діяльності. Розвиток конкурентоспроможних експортних виробництв у регіонах пов'язаний також із створенням нових робочих місць, поповненням прибуткової частини місцевих бюджетів.

Виходячи з цього, треба ставити за мету перетворення багатостороннього співробітництва у найважливіший фактор стабілізації і безпеки внутрішнього стану країни. Широкі можливості інтенсифікації міжнародних відносин повинні бути направлені на розширення діяльності у сфері економіки і прискорення приєднання України до Угоди про зону вільної торгівлі в Центральній Європі, яке гарантуватиме проникнення української продукції на ринки Європи, залучення інвестицій, придбання нових технологій і відкриє перспективи науково-технічного розвитку країни.

У цьому напрямку суттєву і позитивну роль може відіграти розвинення регіональної виставкової діяльності. Сприяння розповсюдженню в Україні через виставкову діяльність малого і середнього підприємництва надасть можливість весь час піднімати свій рівень, залучати до співробітництва підприємців різних регіонів і країн, надавати їм шанс приєднатись до світових стандартів і репрезентувати свою продукцію. Зацікавленість держави в організації і проведенні виставок-ярмарків усередині країни стане доброю підтримкою в нових економічних відносинах товаровиробників і споживачів, у вивченні нового досвіду й ідей, прекрасною нагодою концентрації усього нового, що є. Активний розвиток торговельно-економічного співробітництва принесе певні позитивні результати, спонукаючи до пошуку нових форм взаємовигідного співробітництва між підприємницькими структурами, створюючи умови для стимулювання цього процесу. Беручи участь у міжнародних виставках-ярмарках, можна розвивати інвестиційну діяльність для надходжень інвестицій в Україну, економіка якої нині трансформується і здатна освоїти значні суми іноземних капіталовкладень з великою вигодою для інвесторів.

Для вирішення першочергових завдань економічного реформування (в тому числі і в сфері зовнішньоекономічних зв'язків в регіонах) виконавча та законодавча влади в регіонах (областях, містах, районах) повинні зосередити зусилля на вирішенні таких пріоритетів, як:

• здійснення комплексу заходів щодо прискорення структурної перебудови галузей народного господарства регіону у напрямку стабілізації виробництва товарів народного споживання та нарощування обсягів експортоспроможної та імпортозамінної продукції;

• завершення в регіоні процесу приватизації і роздержавлення майна, вживання дієвих заходів, направлених на підтримку розвитку малого підприємництва та інших ринкових відносин;

• застосування заходів щодо раціонального використання трудових ресурсів і забезпечення найбільш повної зайнятості населення регіону;

• забезпечення комплексного вирішення в регіоні проблеми охорони навколишнього середовища та заходів соціального захисту населення.

Всі ці заходи можна і необхідно проводити у життя в селах і містах згідно із наданими повноваженнями органам місцевого самоврядування.

Надання регіонам певних повноважень у зовнішньоекономічних зв'язках може стати одним із елементів стратегічної моделі розширення зовнішньоекономічних відносин. Адже розбудова спрощеної і раціональної системи зовнішньої торгівлі, стимулювання експортних операцій (з урахуванням потреб національного споживання і підвищення ефективності застосування іноземних інвестицій) повинні спонукати до стабілізації і відродження національної економіки.

Стан і подальший розвиток зовнішньоекономічної діяльності регіонів на теперішній час залежить не тільки від об'єктивних факторів, обумовлених станом їх економіки, а й від рівня організації роботи в цій сфері. Тому координація такої діяльності повинна покладатися на органи місцевого самоврядування. Великого значення набуває робота з керівниками підприємств з питань оновлення асортименту виробів для максимального задоволення вітчизняних споживачів, зменшення випуску товарів із давальницької сировини інофірм, завантаження переробних потужностей вітчизняною сировиною та підприємницьких структур України, які мають кошти для її закупівлі.

Необхідним є повне розкриття експортних потенціалів кожного регіону.

Це потребує:

• надання місцевим експортерам безкоштовних консультаційних послуг;

• створення програм залучення іноземних капіталів;

• рекламно-інформаційного забезпечення ЗЕД;

• проведення семінарів, конференцій з проблем регіонального експорту;

• здійснення програм цілеспрямованого сприяння розвитку тих галузей народногосподарського комплексу регіону, що мають найбільший експортний потенціал;

• розробки зовнішньоторговельними установами програм з визначення найбільш перспективних ринків збуту місцевої продукції та послуг;

• сприяння створенню акціонерних товариств для організації зарубіжної торгівлі, що спрощує їх засновникам вихід на світовий ринок та зменшує відповідні витрати.

Керівництво регіонів повинно вважати експорт пріоритетним напрямом діяльності розвитку, активно підтримувати експортні прагнення підприємств. Все це сприятиме освоєнню нових ринків збуту та активізації ЗЕД в цілому.

Світовий досвід підтверджує, що вільні економічні зони діють на зразок системи шлюзів, через які національні товари та послуги потрапляють на світовий ринок, а зарубіжні ресурси можуть влитися у національну економіку через регіони і відіграти вирішальну роль у розвитку та структурному пристосуванні до економіки ринкової системи. Слід враховувати і той фактор, що вільні економічні зони є особливо привабливими для іноземних інвесторів з огляду на пільгові умови розміщення капіталу, а надання фінансових кредитів за зниженими процентними ставками виявляється набагато ефективнішим стимулом, ніж звільнення від податків, оскільки підприємства, розташовані в таких зонах, фінансують значну частину свого основного капіталу за допомогою позик.

Для національної економіки вільні економічні зони та фінансово промислові групи в змозі відіграти певну роль у пошуку та застосуванні нових організаційних і управлінських методів господарювання. У нових економічних умовах більшість ініціатив щодо створення вільних економічних зон буде надходити від місцевих, а не центральних органів влади. Це може стати значним тягарем для місцевих органів самоврядування, вони можуть зіткнутися не тільки зі складним завданням планування, управління і рекламування діяльності зони, а й з більш важливим завданням побудови нових видів зв'язків із зовнішнім світом.

Тому повинні бути вирішені такі питання:

• надання певних повноважень та державної підтримки окремим потужним і розвиненим областям і регіонам у розвитку їх зовнішньоекономічних зв'язків для поштовху у перетворенні всієї економіки України;

• забезпечення підтримки місцевими і центральними органами влади розвитку зовнішньоекономічних підходів до нарощування зовнішніх торговельних відносин на кожному ієрархічному рівні підприємства, області, галузі і до світового (глобального) рівня.

Впровадження новітніх тенденцій в організації регулювання зовнішньоекономічною діяльністю і здійснення практичних кроків до розширення зовнішньоекономічних зв'язків через розвиток регіонів країни, її галузей і впровадження досягнень науки і техніки у модернізацію, технологічне переозброєння підприємств (створення наукоемких технологій), економічні перетворення в країні і створення конкурентоспроможного народногосподарського потенціалу безпосередньо пов'язані з активізацією маркетингової діяльності. Непогано було б мати регіональні маркетингові центри на умовах самофінансування, які б узяли на себе вищезазначені функції розробки регіональних стратегічних маркетингових планів для державних органів та підприємницьких структур.

Створений центр міг би задовольнити такі потреби, як:

• вивчення зовнішнього і внутрішнього ринків;

• підняття рейтингу українських товарів;

• виконання стратегічних досліджень розвитку ринкових умов;

• розробка та практичне втілення маркетингових програм з подолання негативних явищ, що стримують розвиток ринкових умов;

• вивчення попиту;

• консультування національного виробника про умови роботи на ринках та про кон'юнктуру на міжнародних ринках.

Проведення моніторингу ринків на комерційній основі дало б змогу керувати пропозицією з огляду на зміни, що відбуваються на внутрішньому та зовнішньому ринках; визначати їх тенденції; розробляти маркетингові стратегії регіонів, підприємств, засоби пристосування до цих змін; попереджувати суб'єктів підприємництва про можливі зміни в світовій господарській системі. Зростаюча конкуренція одних країн і відносне відставання інших, коливання валютних курсів, світова криза, заборгованість, поведінка транснаціональних корпорацій, зміни в податковому законодавстві навіть в одній економічно слаборозвинутій країні, сільськогосподарська політика «Спільного ринку» - це всі ті фактори, що впливають на вибір стратегії зовнішньоекономічної діяльності як підприємств і регіону, так і держави в цілому. Вони підлягають постійному моніторингу у конкурентному ринковому середовищі.