Інтелектуальна економіка: управління промисловою власністю

1.1. Поняття промислової власності

Перед тим, як розглядати поняття „промислова власність", розглянемо, як виникло більш загальне поняття — "інтелектуальна власність".

Термін "інтелектуальна власність" виник у процесі тривалої (починаючи з XVIII століття) практики юридичного закріплення за певними особами прав на результати інтелектуальної діяльності у сфері науки, виробництва, мистецтва, літератури тощо. У науковій термінології цей термін використовується з 50-х років XX століття.

Інтелектуальну власність зачисляють до особливого виду власності, що має віртуальний характер. Саме це значно ускладнює усвідомлення її сутності та визначення.

На думку Л.Б. Гальперіна і Л.А. Ми-хайлової [22], інтелектуальна власність — це умовне поняття, яке використовується для позначення сукупності виключних прав на результати інтелектуальної, насамперед, творчої діяльності, а також прирівняних до них за правовим режимом засобів індивідуалізації учасників цивільного обігу.

Це визначення уточнює О.А. Шдопри-гора [94], який вважає, що результат інтелектуальної діяльності має бути втіленим у певну об'єктивну форму і здатним до відтворення.

В. Жуков [42] вважає, що термін "інтелектуальна власність" у пандектній системі цивільного законодавства будь-якої країни, у тому числі і в Україні, має умовний характер. Цей термін неадекватний сутності правового явища — праву власності.

Загалом, категорія "власність" віддзеркалює історично вже сформовані суспільні відносини присвоєння, розподілу й розпорядження стосовно матеріальних благ, речей, предметів, що є об'єктами власності. При цьому власник може використовувати свою власність на свій розсуд, і ніхто інший не може законним шляхом використати його власність (скористатись його власністю) без його дозволу, згоди. Законодавче врегулювання економічних відносин з приводу власності утворює "право власності", за яким авторитет держави гарантує відповідне присвоєння майна.

У пандектній системі права (наприклад, німецькій) немає місця "праву власності" на "нетілесні" об'єкти як "праву речовому".

Результати досліджень еволюції поняття „інтелектуальна власність", починаючи із "Статуту про монополії" англійського короля Якова Стюарта (1623 p.), викладені А. Сергєєвим [124J, пропонують поширену точку зору, за якої можливим є використання цього поняття перечислениям конкретних його об'єктів,

У Конвенції, яка заснувала Всесвітню організацію інтелектуальної власності (ВОІВ), укладеній у Стокгольмі 14 літня 1967 р. (Стаття 2, Viii) [47], зазначається, що інтелектуальна власність включає права стосовно: Рис 1.1.



Історично узвичаєно, що права на об'єкти, зазначені в п. 1, регулюються авторським правом (копірайт).

Термін "промислова власність" — досить умовний і застосовується щодо винаходів, корисних моделей, промислових зразків, знаків для товарів і послуг, фірмових найменувань, географічних зазначень походження товарів, раціоналізаторських пропозицій тощо, які, на відміну від результатів матеріального виробництва, втілено в описах, розрахунках, кресленнях, послугах тощо і може бути тиражовано та передано в промислове виробництво.

Промислова власність у сучасному розумінні для фахівців, обізнаних щодо сфери інтелектуальної власності, — це складова інтелектуальної власності, яка стосується творінь людського розуму. Цей самий термін "промислова власність" застосовується для позначення рухомої й нерухомої матеріальної власності, яка використовується в процесі промислового виробництва (будівель, споруд, обладнання тощо). За таких умов фахівці й науковці різних галузей, різних спеціальностей по-різному тлумачать поняття "промислова власність", що подеколи призводить до непорозуміння й плутанини.

Оскільки все, що належить промисловості, можна називати промисловою власністю або власністю промисловості, власність, продукована інтелектуальною діяльністю, що відтворюється в промисловому виробництві, мабуть, повинна була б мати більш коректну назву, бо існує і промислова не інтелектуальна власність, але термін "промислова власність", втім, як і термін "інтелектуальна власність", широко застосовується поза рамками закону не лише в побуті, а й у літературі. Вони лаконічні й зручні у застосуванні.

Отже, поняття "промислова власність" у сучасному сенсі — це складова інтелектуальної власності, що стосується творінь людського розуму.

Є.А. Богатих і В.І. Левченко [7, С. 13 — 14] стверджують: "Наприкінці XVII століття в період виникнення патентного права панівними були теорія суспільного права і теорія промислової власності... Теорія промислової власності ототожнює право винахідника на продукт творіння його розуму з правом власності на матеріальні речі... Теорія промислової власності зіграла визначну роль у формуванні та розвитку патентного права... Ця теорія дала назву "промислова власність" праву на винаходи, товарні знаки, промислові зразки тощо."

Перелік ОПВ, зафіксований у Конвенції Всесвітньої організації інтелектуальної власності [47], неодноразово доповнювався, зокрема, Паризькою Конвенцією з охорони промислової власності [103], корисними моделями, фірмовими найменуваннями, зазначеннями походження чи найменуваннями місць походження.

Перелік конкретних видів виняткових прав, що міститься в згаданій Конвенції, має приблизний характер і може бути доповненим. Так, у пункті 3 цієї Конвенції вказано, що промислова власність трактується у найширшому сенсі і поширюється не лише на промисловість і торгівлю, а й на галузі сільськогосподарського виробництва і видобувної промисловості, а також на всі продукти промислового чи природного походження, а саме: вино, зерно, тютюн, фрукти, худобу, мінеральні води, пиво, квіти, борошно тощо.

Ще в одному міжнародному акті — Правилах Ради ЄС 2100/94 від 27.07.1994 р, (Ст. 1. Права на сорт, що представляється співдружністю) зазначено, що система прав на сорт визначається як єдина і виключна форма прав на промислову власність для сортів рослин.

Поняття "інтелектуальна власність" містить у собі також права на ноу-хау (секрети виробництва), які можуть і не бути результатами творчості, але мають комерційну цінність.

Деякі автори [7] до інтелектуальної власності зараховують результати науково-технічної діяльності як окремого об'єкта інтелектуальної власності.

Зазначений об'єкт, в конкретних випадках, стосується або поняття „науковий твір" як складової авторського права, або винаходів, корисних моделей, раціоналізаторських пропозицій, промислових зразків тощо як складової права промислової власності і не повинен згадуватися як окремий об'єкт інтелектуальної власності.

На думку О. Шдопригори, до об'єктів правової охорони інтелектуальної власності безпідставно не долучено відкриття [95, С. 8 — 9]. Більшість фахівців вважають, що відкриття не повинні згадуватися серед об'єктів інтелектуальної власності, оскільки жодне національне законодавство і жодний міжнародний договір не дають будь-якого права на власність стосовно наукових відкриттів, що збігається з нашою точкою зору.

Об'єкти інтелектуальної власності, визначені законодавством України, наведено у Таблиці



Останнім часом вчені і фахівці роблять спробу узагальнити поняття інтелектуальної власності, що дасть змогу залишити "відкритим" перелік для нових технологічних об'єктів, а саме: біотехнології, репрографії, нової техніки зв'язку, цифрових систем поширення інформації тощо [90, С. 525 — 549].

Проте за останні роки перелік об'єктів інтелектуальної власності, які набули у світовій практиці реального існування, був значно доповненим і, за оцінками різних фахівців, налічує близько двохсот найменувань, у тому числі й тих, які прийнято зачисляти до ОПВ. Тому практика визначення поняття "інтелектуальна власність", а також "промислова власність", через перелік їхніх об'єктів не дала позитивного результату і видається безперспективною.

Як відзначає В. Долга [31], усталене в юридичній практиці визначення об'єктів інтелектуальної власності через перелік для економічного дослідження є недостатнім, адже такий перелік ніколи не може бути вичерпним і з розвитком економіки збільшуватиметься дедалі швидше. Крім того, чинне законодавство зачисляє до інтелектуальної власності лише такі результати інтелектуальної діяльності, на які можна встановити й захистити виняткові права. За такого підходу чимала частина результатів творчої діяльності залишається юридично незахищеною і не підпадає під поняття "інтелектуальна власність".