Інтелектуальна економіка: управління промисловою власністю

Правовою підставою належності ОПВ конкретному підприємству і, відповідно, визнання їх нематеріальними активами підприємства є наявність охоронних документів (патентів, свідоцтв), ліцензійних договорів, свідоцтв про реєстрацію підприємств, акта або протоколу відповідної комісії про факт створення ноу-хау, договори про передачу ноу-хау (безпатентні ліцензії).

За характером функцій, що здійснюються у суспільному виробництві, В.Н. Глазунов [23] поділяє нематеріальні активи на такі групи:

• інтелектуальна власність;

• майнові права;

• відкладені витрати;

• вартість фірми (ділова репутація, імідж фірми).

Ця класифікація має занадто узагальнений характер і відбиває радше не функції нематеріальних активів у суспільстві, а структуру витрат на придбання й використання їх у процесі господарювання.

У бухгалтерському обліку до нематеріальних активів підприємства належить і промислова власність, яка має вартісну оцінку, і це є основною відмітною ознакою, що поділяє ОПВ на дві групи:

• об'єкти нематеріальних активів;

• ОПВ, які не мають вартісної оцінки і не належать до нематеріальних активів.

На думку французьких економістів Р. Домініка і С. Даніеля [119, С. 371 — 375], нематеріальні активи, які сприяють успішній діяльності підприємств, поділяються за своєю природою на дві основні групи. Частина з них є реальними, решта — фінансовими. Реальні активи поділяються на дві категорії. Перша становить активи, що виникли завдяки знанням у будь-якій формі. Друга категорія пов'язана з рідкісністю активів, природною або організованою.

Для зручності активи знань поділяють на три різні групи, хоча такий поділ не завжди чіткий:

• знання (savoir);

• уміння (savoir-faire)

• поширення знань (faire-savoir).

Знання означає опанування принципами діяльності (як теоретичними, так і практичними). Для виробництва це може означати концептуальну розробку методу його регулювання. Для маркетингу — організацію вивчення ринку й опрацювання зібраних даних.

Уміння (технологію) пов'язано з практичним використанням знань і стосується засобів конкретного й ефективного їх застосування.

Поширення знань передбачає розповсюдження на підприємстві і поза ним інформації про фірму, її продукцію та види діяльності. Інформація, реклама й імідж фірми — результати поширення знань. Загалом вони сприяють підвищенню престижу фірми.

Ця класифікація цікава тим, що вирізняє окремі групи нематеріальних активів, пов'язаних із знаннями. Проте вона має два недоліки, на які слід звернути увагу. Перший полягає в тому, що не існує чіткого розмежування категорій. Другий цілковито випливає з першого і полягає в тісному переплетінні та взаємозв'язку всіх груп нематеріальних активів.

Певні форми нематеріальних активів, пов'язані зі знаннями, можуть мати юридичний захист, що гарантує власнику право на використання і часто забороняє імітацію. Це право забезпечується шляхом отримання охоронного документа на опв.

Таким чином кількість різноманітних нематеріальних активів збільшується, і їхнє значення на підприємстві стає дедалі вагомішим. Зокрема, вони стали передумовою політики маркетингу. Завдяки їм вдосконалюються наявні технічні засоби як у галузі виробництва, адміністративної діяльності, так і в галузі інформації. У розв'язанні проблем щодо управління діяльністю підприємства неабияку роль відіграють нематеріальні активи, і тому їм приділяється велика увага.

Аналіз вітчизняної та іноземної літератури дає підстави класифікувати нематеріальні активи за цілою низкою ознак, зумовлених насамперед цілями успішного використання таких об'єктів і задачами, які вони вирішують у господарському обігу й суспільстві: за правовими ознаками; за господарсько-обліковими ознаками; за ознаками цілого.

Класифікацію нематеріальних активів за правовими ознаками, що ґрунтується на належності цих об'єктів інтелектуальної власності конкретному підприємству за правом, наведено на.

Класифікація нематеріальних активів за ознаками цілого ґрунтується на можливості відокремлення їх від цілого [44]:

•невіддільні від індивідуума (див. Рис. 2.2);

•невіддільні від підприємства (див. Рис. 2.3);

•відокремлювані від підприємства і індивідуума (див. Рис. 2.4).

Крім ступеня відокремленості від підприємства, нематеріальні активи можуть

• можливістю встановлення терміну дії для деяких активів (для патентів і франшиз його можна встановити, а для товарних знаків, фірмових найменувань це зробити неможливо);

• засобом оцінки — індивідуальним або гуртовим (ноу-хау, патенти може бути оцінено індивідуально, а товарні знаки, фірмові найменування, гудвіл — лише вкупі (іноді така оцінка називається "брендом").

Яскравим прикладом франчайзингових підприємств в Україні на сьогодні можуть бути представники іноземного франчайзинга, наприклад: "МакДональде", "Кока-Кола", "Ксерокс". Незначна кількість франчайзингових підприємств в Україні зумовлена тим, що поняття "франчайзинг" нове для України, воно тільки-но входить до нашого лексикону і потребує певного часу для вивчення і поширення. Окрім того, в Україні відсутні законодавчі акти, які б регулювали стосунки у цій сфері права.

Невіддільні від індивідуума нематеріальні активи пов'язані з конкретними фізичними особами. Здебільшого такі активи розглядаються як такі, що не мають встановлених термінів чинності.

Зазвичай нематеріальні активи, невіддільні від підприємства, мають невизначе-ний термін чинності й оцінюються гуртом, у зв'язку з чим вони не амортизуються.

Нематеріальні активи третьої групи, тобто відокремлювані як від підприємства, так і від індивідуума, можуть оцінюватися індивідуально, причому більшість з них має певний термін дії. Так, для па-

тенту можна встановити термін чинності як юридичний, так і економічний. Водночас товарні знаки, комерційні найменування та деякі інші активи не мають встановленого терміну дії, хоча їх також можна оцінити індивідуально. Крім того, такі нематеріальні активи, як ліцензії або франшизи, може бути надано як на визначений, так і на невизначений відрізок часу, отже, вони можуть мати або не мати встановлений термін чинності.

Амортизація нематеріальних активів обчислюється щомісяця, спираючись на початкову їхню вартість і термін вигідного використання. Якщо термін вигідного використання нематеріального активу встановити неможливо, знос обчислюють з розрахунку 10-річ-ного терміну, але не більше терміну діяльності підприємства. Після скасування Вказівок щодо організації бухгалтерського обліку в Україні від 07.05.93 р. № 25 амортизації підлягають усі види нематеріальних активів.

Промислова власність, на думку провідних фахівців, відіграє важливу роль у процесі нововведень. Це безперечно, поза-як за відсутності новітніх ідей та створених на їхній основі нових ОПВ не може бути мови про будь-які нововведення. Одначе, як на нас, дуже поверховим є підхід, відповідно до якого ОПВ розглядаються як безмежний резервуар, з якого можна черпати безліч нововведень.

По-перше, термін дії такого "резервуару" є порівняно коротким внаслідок показникової (експоненціальної) залежності від фактора часу і потребує періодичного відновлення через "девальвацію" здобутих знань. Це підтверджують дані, наведені Б. Твіссом [135], згідно з якими для реалізації одного науково-технічного нововведення виникає потреба у 50-ти продуктивних ідеях. По-друге, спираючись на власні дані, згідно з якими зі 100 проектів, які дісталися стадії комерційного використання, лише близько 10-ти досягають комерційного успіху, він доходить висновку, що проблема успішного просування на ринок полягає не стільки у доступності ОПВ, скільки у відсутності належного інноваційного менеджменту.