Інтелектуальна економіка: управління промисловою власністю

Конкуренція вважається важливим фактором, який сприяє підвищенню господарської ефективності і наданню більш різноманітного асортименту товарів і послуг за порівняно низькими цінами. Конкуренція веде до підвищення добробуту покупців і до більш ефективного розподілу продукції.

За своєю суттю конкуренція означає суперництво. Суперництво може мати місце за участі двох або більше підприємств, а також стосуватися ціни продукції, якості продукції і послуг або сукупності всіх цих та інших факторів, що мають цінність для покупця.

Головною причиною відставання СРСР від розвинених країн було не слабкий рівень розвитку наукового-технічного потенціалу, а неефективна економічна система та недосконала юридична база, які не стимулювали інноваційну діяльність.

Законодавство СРСР та інших постсо-ціалістичних країн відхиляло поняття приватної власності як такої і внаслідок цього не визнавало й поняття інтелектуальної, зокрема, промислової власності. Один з найважливіших за економічним значенням ОПВ — винахід у колишньому СРСР охоронявся авторським свідоцтвом, що давало його власнику можливість, у разі впровадження винаходу у виробництво, лише одержати грошову винагороду. Виключні права на використання та розпорядження винаходом цілком належали державі.

Таким чином протягом десятиріч формувалось уявлення про те, що тільки держава повинна дбати про впровадження нових наукових розробок у життя. У результаті такої практики в колишньому СРСР, у тому числі й в Україні, не було власника, зацікавленого в реалізації винаходів. У виробництво впроваджувалася лише дещиця з наукових розробок (0,6% — на п'яти і більше підприємствах; менше 20% — на трьох-чотирьох та близько 80% — на одному) [67].

Діяльність підприємств у сфері науково-технічного прогресу залежить від безупинного підвищення технічного рівня і конкурентоспроможності виробництва, удосконалювання технологічних процесів, випуску продукції вищої якості, тобто від місця об'єкта на ринку (Рис. 6.1).

Цій характеристиці властива динаміка, яка трансформується в часі незалежно від параметрів товару, тому постає задача надання виробу необхідного рівня конкурентоспроможності на перспективу. Що тривалішим є планований період розробки виробу, то вищим має бути початковий рівень його конкурентоспроможності.

Ефективність — це термін, який широко використовується у контексті організації виробництва, антимонопольного права і політики. Він означає спосіб виробництва, за якого одержання максимально високих показників сполучено з використанням незначної кількості ресурсів.

Зазвичай, розрізняють два типи ефективності: технологічна (або технічна) і економічна (або розподільча). Одне підприємство може бути ефективнішим технологічно від іншого, якщо воно виробляє той самий обсяг продукції, але йому для цього потрібно на одну одиницю продукту сировини менше, ніж конкуренту.

Через розбіжності у виробничих процесах не всі підприємства можуть бути технологічно ефективними. Економічна ефективність виникає у тому разі, якщо висхідні чинники використовуються для випуску даного обсягу продукції з найменшими можливими затратами. Збільшення ефективності відбувається там, де випуск продукції в наявному чи примножуваному обсязі виробляється з меншими затратами. На відміну від технологічної, економічна ефективність дає можливість порівнювати різноманітні виробничі процеси. Вважається, що конкуренція стимулює гонитву підприємств за ефективністю.

Ефективність підвищує шанси економічного виживання і успіху на ринку, визначає оптимальні способи застосування обмежених економічних ресурсів. Ефективність підприємства виникає насамперед як результат економії в масштабі, а згодом і завдяки змінам у технології.

Впровадження новацій можна забезпечити і за рахунок розвитку власних науково-дослідної, дослідно-експериментальної баз, організації конструкторсько-технологічних підрозділів.

Рівень витрат на експлуатацію машин і устаткування — один з найважливіших чинників, що забезпечують успіх на ринку, який на 80% формується на етапі попередньої розробки виробу. Внесення яких-небудь змін у подальшому кардинально на ці витрати не вплинуть. На стадії проектування і виготовлення дослідного зразка конструктор може впливати приблизно на 15 % загальних витрат, а на етапі серійного виробництва — лише на 5%. Таким чином, недостатня перевірка виробу на конкурентоспроможність на стадіях формування задуму і попередньої розробки призводить до того, що створена техніка і технологія на ринку можуть не знайти покупця [20, 139].

Усуспільнення продуктів праці, перетворення їх на засіб задоволення постійних потреб суспільства є результатом усуспільнення ліцензій, винаходів, розробок, інформації як продуктів наукової праці.

Суспільна корисність винаходів залежить не лише від економічного ефекту, але й від того, наскільки вони здатні забезпечити нові пріоритетні напрямки розвитку науки і техніки, а також експорт продукції. Чільне місце в патентно-ліцензійній діяльності посідає інформація. Інформація — суспільно-економічне явище, яке відбиває процеси в матеріальному виробництві. Інформація — роз'яснення, тлумачення, уявлення, поняття, що містять наукові, технічні, патентні й економічні відомості про розвиток усіх наук, є кінцевим продуктом і фактором розвитку виробничих відносин.

Сучасний етап розвитку науково-технічного прогресу, прискорення й інтенсифікація виробництва потребують постійного звертання до інформації, що має міжгалузевий характер. У її масивах зосереджено найвищі досягнення вчених і винахідників, конструкторів і технологів, економістів і соціологів. Вона сприяє розвитку й удосконалюванню засобів виробництва, а також революціонізує предмети праці.

Винаходи, запатентовані в інших країнах, сприяють успішній реалізації експортної продукції на світовому ринку. Запатентовані винаходи необхідно своєчасно впроваджувати у виробництво, бо лише за таких умов винаходи впливають на розвиток виробничих відносин.

Сотні, а подеколи й тисячі новітніх розробок використовуються в одиничному вимірі, що має лише подобу прогресу.

Конкурентоспроможність насамперед стосується новацій. До новацій належать результати наукових досліджень і розробок, які містять ОПВ і вперше реалізовані у нових технологічних процесах, знаряддях і предметах праці, вирішальних для соціально-економічних завдань. їх можна охарактеризувати такими принципами.

Підприємці з економічним зиском для себе вирішують питання конкурентоспроможності технології й продукції. Невпинна діяльність з підвищення конкурентоспроможності промислової продукції є одним з економічних чинників розширення експорту і завоювання товарних ринків — машин, устаткування, приладів, побутової техніки тощо.

До показників конкурентоспроможності можна зачислити — (Рис. 6.2)

Рис. 6.2. Класифікація показників конкурентоспроможності

Звісно, стратегії інтелектуального розвитку країн світу різняться між собою. Так, унікальність американського задуму полягає в тому, що на 2005-ий рік у США має залишитися лише 2,5 мільйони робітників. Селян-фермерів (на 260 мільйонів населення країни) залишиться 300—400 тисяч. Працевлаштування (за прогнозами) решти працездатного населення буде таким: половина піде до сфери обслуговування, частина в армію, а близько 40 мільйонів знайдуть своє покликання у сфері інформатики.

Японія поставила собі завдання — після 2005-го року стати країною з найвищим інтелектуальним потенціалом у світі. Починаючи з 2005-го року, жоден японець не повинен мати потреби займатися фізичною працею. Японський парламент прийняв закон, за яким країну найближчим часом має бути цілковито позбавлено екологічно шкідливих виробництв [132]. Максимальна ефективність НДЦКР і впровадження їхніх результатів у виробництво забезпечуються патентними дослідженнями, доповненими вивченням світових товарних ринків (ДСТУ 3575—97). Ці дослідження покликані сприяти підвищенню науково-технічного рівня і конкурентоспроможності об'єктів нової техніки і технології, а також впливати на процес їхньої реалізації, давати змогу заздалегідь планувати стратегію і тактику винахідницької та патентно-ліцензійної роботи на всіх стадіях життєвого циклу розроблюваної продукції.

За умов товарно-грошових відносин конкуренція виступає як зовнішня примусова сила, яка змушує виробників продукції підвищувати продуктивність, розширювати виробництво за рахунок винаходів, оновлювати технологію і матеріали. Конкуренція — це вагома рушійна сила економіки, яка не встановлює ці закони, а є виконавцем цих законів.