library.if.ua

Аналіз банківської діяльності (2003)

4.2. Горизонтальний та вертикальний аналіз активів банку

Аналіз активів банку являє собою оцінку ефективності скоординованого управління банківським балансом.

Зміни в структурі активних операцій можна проаналізувати за допомогою вертикального і горизонтального аналізу.



На основі горизонтальної оцінки активних операцій банку аналізуються зміни в динаміці через порівняння даних за різні періоди. Зіставлення даних дає змогу виявити відхилення в абсолютній сумі і у відсотках за:

основними робочими активами;

неробочими активами;

витратами на власні потреби;

іммобілізованими активами і коштами.

Наведені угруповання активів банку дають можливість дати характеристику якісного складу активів банку.

Вертикальний і горизонтальний аналіз активних операцій дає змогу виявити зміни у розподілі агрегованих статей балансу як у динаміці, так і у внутрішній структурі активних операцій балансу банку і визначити, за рахунок яких операцій зросла (зменшилася) прибутковість (збитковість), виявити зміни (збереження пріоритетів у банківській діяльності).

Аналіз активних операцій починається з горизонтального аналізу зміни загальних активів за допомогою стандартних показників динаміки:



Після аналізу динаміки загальних активів проводиться горизонтальний аналіз окремих статей активу балансу.

Наступним етапом аналізу є структурний аналіз активів банку.

Для дослідження структури розміщення банківських ресурсів застосовується метод групувань.

Види угруповань активів банку залежать від поставленої мети аналізу. Групування активів банку здійснюється за такими ознаками:

за видами операцій;

за строками розміщення;

за ступенем ліквідності;

за ступенем ризику;

за впливом на рівень дохідності банку.

З погляду видів операцій активи комерційного банку можна поділити на п’ять основних категорій (рис. 4.3).

За строками розміщення банківських ресурсів рахунки активу балансу комерційного банку поділяються на:

поточні;

строкові;

квазістрокові.

Поточні активи — це активи до запитання, які повертаються на першу вимогу кредитора.

Строкові активи — це кошти, які розміщені банком на певний строк.

Квазістрокові активи — кошти, які не мають визначеного строку повернення і не можуть бути повернені на першу вимогу. Вони повертаються тільки за певних умов.

Для визначення відхилень за статтями балансу, що впливають на стійкість банку, проводиться групування статей активу балансу за спадним ступенем ліквідності активів.



Поняття терміна «ліквідність» докладно вивчатиметься в подальших темах. Зараз пояснимо, що

ліквідність — це спроможність банку швидко перетворювати свої активи в грошові кошти без втрати їх вартості з метою виконання боргових зобов’язань. При цьому статті активу балансу поділяються на п’ять основних груп:



Розглянемо стисло наведені категорії активів.

Первинні резерви — це всі касові активи, кошти на кореспондентському рахунку в НБУ.

Вторинні резерви, або «некасові» високоліквідні дохідні активи, — це цінні папери, які можуть бути оперативно реалізовані на грошовому ринку і перетворитися в грошову форму, тобто в первинні резерви з мінімальною втратою їх вартості.

Інші ліквідні активи — надані банком кредити та інші платежі, до погашення яких залишилося не більш одного місяця.

Малоліквідні активи — позикові активи, до погашення яких залишилося більше одного місяця.

Неліквідні активи — капіталізовані активи, фінансові інвестиції, у тому числі фінансові вкладення в асоційовані і дочірні компанії, дебіторська заборгованість та інші іммобілізовані кошти.

Первинні та вторинні резерви складають високоліквідні активи. Іншими словами,

високоліквідні активи — це кошти в касі, у Національному банку України та в інших банках, цінні папери, а також активи, що можуть бути швидко проконвертовані у готівкові чи безготівкові кошти.

Аналізуючи активи за ступенем ліквідності, необхідно виділити частку кожної групи активів за цією ознакою в загальних активах банку. При цьому особливу увагу звертають на питому вагу абсолютно ліквідних активів у загальних та робочих активах. Цей показник має відповідати встановленому НБУ нормативу, але занадто високе його значення може призвести до зниження дохідності банку та свідчить про неефективне використання банківських ресурсів. Питома вага абсолютно ліквідних активів у робочих активах має бути в межах 20—25 %.

Вивчаючи тему «Аналіз власного капіталу», ми визначили, що залежно від рівня ризику всі активи банку поділяються на п’ять груп:

I група — 0 %;

II група — 10 %;

III група — 20 %;

IV група — 50 %;

V група — 100 %.

Перелік активів за ступенем їх ризикованості подано в темі 2.

Склад робочих активів показано на рис. 4.5.



До неробочих активів належать рахунки, що не дають доходу банку. До їх складу входять:

кошти в розрахунках;

резерви;

дебітори;

кошти, вкладені у майно та господарські матеріали;

видатки і збитки.

Аналіз структури активних операцій поділяється на якісний і кількісний.

На основі якісного розподілу активів і використання методу порівняння визначаються пропорції між рахунками балансу і виявляються тенденції, їх зміни та простежується, якою мірою ці зміни і відхилення вплинули на ліквідність і прибутковість операцій банку.