library.if.ua

Аналіз банківської діяльності (2003)

12.3. Аналіз внутрішніх ризиків

Внутрішні ризики виникають у результаті діяльності самого банку і залежать від операцій, які він проводить. Відповідно вони пов’язані з:

1) активами банку (кредитні, валютні, ринкові, розрахункові, лізингові, факторингові, касові, інвестиційні ризики тощо);

2) зобов’язаннями банку (ризики за вкладами та іншими депозитними операціями, за міжбанківськими кредитами, отриманими кредитами);

3) якістю управління банком власними активами і пасивами (процентний ризик, ризик незбалансованої ліквідності, неплатоспроможності, ризик структури капіталу, недостатності капіталу);

4) ризиком реалізації фінансових послуг (операційні, технологічні, стратегічні, адміністративні, бухгалтерські ризики, а також ризики, пов’язані з інноваціями, безпекою, зловживаннями).

Захиститися від кредитного ризику допомагає систематичний аналіз, у процесі якого з’ясовують, як банки встановлюють мінімальну питому вагу кредитних вкладень, що покриваються власними ресурсами; дотримуються нормативу максимального розміру ризику на одного позичальника та нормативу «великих» кредитних ризиків; формують резерви під збитки за позичками; диверсифікують кредитні вкладення за галузями, позичальниками; чи отримують достатнє забезпечення за виданими кредитами тощо.

Розглядаючи ризики, пов’язані із зобов’язаннями, особливу увагу слід приділяти аналізу формування депозитів. До появи негараздів у діяльності банку може призвести дострокова вимога вкладу чи міжбанківського кредиту. На дострокові вимоги, крім різких непередбачених змін у фінансовому стані вкладника, можуть впливати також фактори, пов’язані з нестійкою політичною чи економічною ситуацією в країні, кризи. Задля попередження і регулювання ризику щодо формування депозитів банки аналізують співвідношення між позичками і депозитами, враховують процентний ризик, який виникає при формуванні депозитів.

Вивчаючи ризики, пов’язані з якістю управління активами і зобов’язаннями, слід особливо уважно аналізувати процентний ризик, тобто небезпеку втрат унаслідок перевищення сплачених процентних ставок над отриманими. Підвищення процентних ставок спричинить падіння курсів цінних паперів із твердими процентами, а відтак і знецінення банківського портфеля, завдасть курсових збитків. Крім того, різниця між процентними доходами і витратами становить основу банківського прибутку. Різка зміна ставок у різних сегментах ринку може негативно позначитися на прибутковості операцій банку. Це спонукає банки аналізувати попит і пропозицію кредитних ресурсів, порівнювати інтервал часу між строками вивільнення депозитів та розміщених коштів і коливаннями процентних ставок (останні — досить різноманітні, вони залежать від загального попиту на кредитні ресурси даного банку, наявності цих ресурсів, характеру, розміру та строків позички. Процент є регулятором ринкових відносин).

Аби зменшити ризик, деякі банки вводять до процентної ставки за розміщеними коштами ризиковану процентну ставку (договірну надбавку) або розмір страхового процента (коли позичку страхує сам банк). В умовах інфляції аналізують реальні і номінальні проценти. Щоб уникнути процентного ризику, активніше надають кошти на тривалі строки, а для рефінансування залучають кошти на короткий термін.

Щодо ризиків, пов’язаних із реалізацією фінансових послуг, застосовують спеціальні методи аналізу. Вивчаючи операційні ризики банку, оцінюють, як збільшується вартість послуг банку та зростають поточні витрати.

До технологічних відносять ризики зміни технології здійснення операцій (ризики, пов’язані з неполадками у комп’ютерній системі, втратою документів, комп’ютерним шахрайством тощо). Аналізуючи тенденцію до зростання чи до зменшення кількості таких випадків, визначають вірогідність їх повторення.

Вивчаючи ризики безпеки, звертають увагу на її загальний стан (надійність приміщень посиленого захисту, куди мають доступ лише окремі особи та охоронці), «вузькі місця» в її організації (захист у комп’ютерному центрі, неприступність сейфів, охорона каси), стан протипожежної безпеки.

Залежно від методів розрахунку ризики поділяють на сукупні (загальні) і часткові.

Сукупним ризиком передбачається оцінка і прогнозування величини ризику банку залежно від його доходу, дотримання економічних нормативів ліквідності.

Частковий ризик оцінюється на основі шкали коефіцієнтів ризику за окремою банківською операцією чи групами операцій. Визначити розмір ризиків дають змогу методи розрахунку. Від їх вибору залежить правильність оцінки прогнозованих втрат. Існують три основні методи оцінки ризиків: метод експертних оцінок, аналітичний та частковий (статистичний).

Метод експертних оцінок ґрунтується на вивченні висновків, зроблених експертами банку, і передбачає складання узагальнюючих рейтингових оцінок. Цей метод охоплює рейтингові оцінки кредитоспроможності позичальника та страхового ризику, дотримання економічних нормативів діяльності банку, розрахунок розміру ризику за кредитним портфелем банку, а також визначення розміру необхідного резерву для покриття збитків від кредитної діяльності банку, класифікацію кредитів за ступенем ризику тощо.

Аналітичним методом передбачається аналіз зон ризику зі встановленням оптимального його рівня для кожного виду банківських операцій та їх сукупності.

Частковий (статистичний) метод полягає в оцінці часткового ризику, тобто визначенні розміру втрат за окремою операцією банку щодо активів, зобов’язань тощо відповідно до ступеня ризику; зіставленні фактичної величини ризику з очікуваною згідно з нормативними документами; виявленні фактичних зон ризику для окремого банку стосовно окремої операції; з’ясуванні ступеня їх допустимості, установленні максимально можливого розміру ризику за окремою операцією банку.

Комплексний метод базується на сукупній оцінці ризику стосовно банку в цілому. Головним в управлінні ризикованими операціями банку є визначення ступеня допустимості і виправданості того чи іншого ризику та прийняття рішення. Перспективним є визначення ступеня допустимості загального ризику банку для встановлення нормативу відрахувань від прибутку до резервного фонду.

Загальний ступінь ризику визначається за формулою:



де Н — ступінь допустимого загального ризику банку;

Р — часткові ризики банку за всіма операціями;

Е — коригуючий коефіцієнт зовнішніх ризиків банку;

К — капітал банку.

Цей показник відображає максимально можливий ступінь ризику для банку за певний період.