Аналіз банківської діяльності (2003)
13.2. Аналіз ділової активності
Ділова активність банку може бути визначена як за допомогою аналізу окремих показників, так і через оцінювання відповідних співвідношень між окремими статтями активів, пасивів та кількісним узгодженням змін в активах та пасивах. Показники ділової активності дають змогу інтерпретувати стан і використання банком економічного потенціалу, тобто наявних і прихованих можливостей, і вагомість взятих на себе ризиків господарювання.
Розглянемо основні показники, що характеризують ділову активність банку.
Коефіцієнт рівня дохідних активів:
Кда = Дохідні активи / Загальні активи.
Цей коефіцієнт показує частку активів банку, що приносять банку дохід в загальних активах. У зарубіжній практиці вимоги до значення цього коефіцієнта досить високі — більше 93 %. Для вітчизняних банків вимоги дещо нижчі, що безпосередньо пов’язано з недосконалою структурою активів. Зниження коефіцієнта рівня дохідних активів свідчить про незбалансованість кредитного портфеля банку та відсутність політики управління активами.
Коефіцієнт кредитної активності:
Ккр.а = Кредитні вкладення / Загальні активи.
Оптимальне значення питомої ваги кредитних вкладень у загальних активах — 65—75 %. Значення кредитної активності вище 75 % свідчить про агресивну ризиковану кредитну політику банку та недостатню диверсифікацію активів.
Коефіцієнт інвестиційної активності:
Коефіцієнт інвестиційної активності перебуває в протилежній залежності від коефіцієнта кредитної активності. Чим більше його значення, тим менше значення коефіцієнта кредитної активності.
Коефіцієнт рівня кредитно-інвестиційного портфеля в загальних активах:
Ккр.інв.а = (Кредитні вкладення + Інвестиції в цінні папери) / Загальні активи.
Підвищення значення цього показника в динаміці є позитивною тенденцією й основою збільшення рентабельності банківських активів.
Рівень залучення ресурсів:
Кзалуч.рес. = Зобов’язання (залучені кошти) / Пасиви.
Цей коефіцієнт характеризує активність банку щодо залучення грошових коштів на фінансовому ринку. Оптимальним є значення 80—85 %. Занадто високе значення цього коефіцієнта свідчить про зростання активності банку щодо залучення ресурсів і водночас про підвищення ризикованості банківської діяльності та зниження стабільності банку.
Рівень міжбанківських кредитів у зобов’язаннях:
Кмбк1 = Міжбанківські кредити залучені / Зобов’язання.
Висока питома вага міжбанківських кредитів у загальних зобов’язаннях характеризує фінансову залежність банку від зовнішніх джерел фінансування. Згідно з методикою В. С. Кромонова цей коефіцієнт не повинен перевищувати 30 %.
Різновидом цього показника є такий:
Кмбк2 = (Міжбанківські кредити залучені – Міжбанківські кредити розміщені) / Зобов’язання.
Значення даного коефіцієнта не повинно перевищувати 20 %.
Рівень строкових депозитів у зобов’язаннях:
Підвищення частки строкових депозитів у загальних зобов’язаннях свідчить про зростання стабільності ресурсної бази та сприяє збільшенню ліквідності банку. Оптимальне значення коефіцієнта перебуває в межах 10—30 %. При значенні 10 % досягається мінімізація витрат, при 30 % — мінімізація ризику стабільності.
Рівень розвитку клієнтської бази:
Ккл.б. = Кошти на рахунках клієнтів на коррахунках/ Сумарні зобов’язання.
Показує рівень розвитку клієнтської бази та її частку у залучених і запозичених коштах. З метою збільшення абсолютної суми прибутку та підвищення прибутковості роботи банку бажано, щоб цей коефіцієнт був не нижчим 15 %. Проте занадто високе його значення може негативно вплинути на рівень ліквідності банку, що, відповідно, негативно вплине на його стійкість. Максимальною межею цього коефіцієнта буде 30—40 %. Для кінцевого висновку про рівень клієнтської бази в загальних зобов’язаннях необхідно проаналізувати окремі показники ста¬більності депозитів до запитання. За рівня коефіцієнта 40 % досягається мінімізація витрат на залучення ресурсів.
Коефіцієнт використання залучених та запозичених коштів:
Квикор.залуч. = Кредито-інвестиційний портфель / Залучені та запозичені кошти.
Значення цього коефіцієнта має перебувати в межах 75 %. Збільшення його до 85 % характеризує ефективне використання залучених коштів. Занадто високе значення коефіцієнта може призвести до падіння ліквідності та неможливе внаслідок існування обов’язкового резервування коштів на коррахунку в НБУ. Зниження показника менше 75 % може призвести до низького значення процентного спреду, а відповідно і до падіння рентабельності банківської діяльності.
У літературі існують деякі різновиди наведених вище показників, але вони фактично повторюють описані закономірності, а в деяких випадках деталізують сутність окремих показників.
На наш погляд, систему показників ділової активності необхідно доповнити такими показниками оборотності.
Оборотність активів банку характеризується кількістю оборотів, що здійснюють активи банку за певний період часу (Nа), та тривалістю одного обороту активів (t).
Прискорення оборотності активів у динаміці є свідченням підвищення його ділової активності, тобто збільшення кількості оборотів та зменшення тривалості одного обороту — позитивне явище, котре свідчить про умовне вивільнення коштів з обороту.
Оборотність акціонерного капіталу банку розраховується аналогічно.
Кількість оборотів (швидкість обертання):
Для акціонерів прискорення оборотності акціонерного капіталу є умовою швидшої окупності капіталу, тому збільшення кількості оборотів та зменшення тривалості одного обороту — позитивна тенденція. Проте таке прискорення може відбуватися за рахунок уповільнення обертання залучених коштів, тобто зменшення кількості оборотів зобов’язань та збільшення їх тривалості.
Аналогічним чином розраховуються показники оборотності оборотних активів банку.
Кількість оборотів оборотних активів:
