Антикризове управління підприємством

4.4. Методичні аспекти оцінки фінансового стану та загрози банкрутства на підґрунті балансових моделей

Іншою формою використання інформації балансу та інших форм фінансової звітності для оцінки кризового стану та загрози банкрутства підприємства є використання агрегатних (балансових) моделей.

Агрегати - це абсолютні оціночні показники, розраховані у спеціальний спосіб на підставі звітності підприємств, що дають змогу зробити висновок стосовно фінансово-майнового стану в іншій, ніж коефіцієнтна, формі.

Найпоширенішим прикладом побудови та використання агрегатних моделей є балансові моделі оцінки фінансової стійкості підприємства, які отримали достатньо широке розповсюдження в російськомовній економічній літературі. Розроблено типологію фінансової стійкості та балансові рівняння з метою їх оцінки, яку інколи називають моделями В. В. Ковальова [178, 179], який вперше навів їх у своїй роботі. Запропонований підхід набув подальшого розвитку в роботах інших дослідників та учбово-методичних виданнях.

Реалізація цього методичного підходу до проведення діагностики передбачає визначення зазначених нижче агрегатів.

1. Власні обігові кошти (ВОК) підприємства, розмір яких визначається за формулою:

ВОК = ВК+ДП-ПА, (4.3)

де ВК - власний капітал (розділ І пасиву балансу, ряд.380 ф.№1); ДП - довгострокові зобов'язання (розділ III пасиву балансу,

ряд.480ф.№1); ПА - позаоборотні активи (розділ І активу балансу, ряд.080

ф.№1). Використання наведеної формули є коректним тільки за умови, що довгострокові кредити мають цільовий інвестиційний характер, тобто використані для здійснення виробничого розвитку підприємства.

2. Нормальні джерела формування запасів (НДФЗ). їх кількісна оцінка здійснюється за формулою:

НДФЗ=ВОК+БКрОК+ТКрЗ, (4.4)

де ВОК - власні оборотні активи;

БКрОК - банківські кредити для формування обігових коштів (ряд.500 + ряд. 510 ф.№1); ТКрЗ - кредиторська заборгованість товарного характеру (ряд.520 + ряд. 530 + ряд.540 + ряд.600 ф.№1);

БКрОК та ТКрЗ приймаються в розрахунок тільки в обсягах заборгованості, строк погашення якої не минув. На жаль, нова форма №1, затверджена національним стандартом бухгалтерського обліку №2, не дає змоги визначити суми заборгованості, термін сплати якої минув. Необхідно додатково залучати матеріали управлінського обліку.

3. Запаси та витрати (ЗВ). їх розмір розраховується як сума ряд. 100-140 II розділу активу балансу підприємства (запаси) та активу балансу (у III розділі ряд.270) - витрати майбутніх періодів.

Залежно від співвідношення розглянутих показників (ЗВ, ВОК та НДФЗ) виділяють зазначені нижче типи поточної фінансової стійкості підприємства.

1. Абсолютна фінансова стійкість, досягнення якої відбувається

за умови: »

ЗВ<ВОК. (4.5)

Це співвідношення свідчить про абсолютну незалежність підприємства від зовнішніх кредиторів для покриття поточних фінансових потреб, оскільки усі необхідні обігові активи формуються за рахунок власних джерел фінансування.

Даний тип фінансової стійкості трапляється на практиці досить рідко і не може розглядатися як ідеальний, оскільки використання позик для формування обігових активів є достатньо розповсюдженою політикою фінансування. У разі її реалізації підприємство не використовує переваги, що притаманні зовнішньому фінансуванню, обмежує темпи зростання обсягів своєї діяльності. Традиційно встановлювався норматив участі власних обігових активів у формуваннітоварно-матеріальних запасів. Наприклад, у торгівлі він визначався на рівні 50% від потреби в їх формуванні.

2. Нормальна фінансова стійкість, яка відповідає такій нерівності:

ВОК<ЗВ< НДФЗ. (4.6)

Даний тип фінансової стійкості свідчить про ефективну політику залучення та використання позикових коштів, оскільки виробничі потреби підприємства в повному обсязі забезпечені різноманітними нормальними джерелами фінансування, строк погашення яких не настав.

3. Нестійке фінансове становище, яке відповідає нерівності:

ЗВ>НДФЗ. (4.7)

Цей тип фінансової стійкості свідчить про наявність певних проблем з джерелами фінансування запасів та витрат. Для формування певної їх частини використані джерела фінансування, що не можуть бути визнані за нормальні (позикові ресурси, що отримані для інших цілей, залишки коштів фондів спеціального призначення, кредиторська заборгованість нетоварного характеру та ін.).

4. Критичне фінансове становище, яке діагностується в разі

наявності 2-х ознак: ЗВ > НДФЗ; підприємство має кредити та пози

ки, не погашені у встановлений термін.

Виявлення такого становища свідчить про неможливість підприємства вчасно розрахуватися зі своїми кредиторами.

Досягнення типу 3 та 4 є, як правило, наслідком неефективних рішень щодо фінансування товарно-матеріальних запасів та здійснення авансових витрат, неможливості реалізації накопичених товарних запасів відповідно до термінів повернення позик та погашення зобов'язань за ними.

Виявлення такого становища потребує розробки плану організаційно-економічних заходів щодо нормалізації розміру товарно-матеріальних запасів підприємства або збільшення періоду кредитування.

Поглиблення діагностичних можливостей агрегатних (балансових) моделей може бути забезпечено таким чином: 1) розробка програмного забезпечення (найпростіше - засобами Excel for Windows) для реалізації даного методичного прийому. Програмне забезпечення має не тільки виконувати розрахункову частину діагностики, а й містити у своєму складі базу знань для надання користувачу змістовних повідомлень та рекомендацій;

2) розрахунок спеціальних оціночних показників, які характеризують ступінь досягнення (порушення) визначених нерівностей між агрегатними показниками, що надає можливість кількісно (у відсотках) оцінити ступінь відхилення фінансового становища підприємства на момент оцінки від критеріальних меж кожного типу фінансової стійкості;

3) проведення не тільки моментного, а й динамічного дослідження визначених агрегатних показників та співвідношень між ними, що дозволяє визначити напрямок руху підприємства в межах визначених типологічних стандартів оцінки фінансової стійкості.

Іншим прикладом використання агрегатного підходу до проведення діагностики є методика оцінки фінансово-економічної стійкості підприємства, розроблена російським дослідником М.С. Абрютіною [144].

Вихідним положенням даного методу слід вважати твердження, що для будь-якого господарюючого суб'єкта може бути визначена індивідуальна точка фінансово-економічної рівноваги, яка є свідченням того, що власного капіталу підприємства достатньо для фінансування нефінансових (виробничих, реальних) активів. Тоді фінансових активів буде достатньо для повного покриття усіх зобов'язань і навіть у випадку виникнення форс-мажорних обставин. Дане підприємство зможе в стислі терміни повернути свої борги не порушуючи нормальний перебіг виробничого процесу, тобто не продаваючи виробничі запаси та обладнання.

Фінансова економічна стійкість оцінюється в статиці та динаміці на основі структурування активів та пасивів підприємств та виокремлення в їх складі економічно однорідних елементів:

• фінансові активи (ФА), під якими розуміють мобільну та ліквідну частину активів, що не обслуговує виробничий процес;

• нефінансові активи (НА) - виробничі, реальні активи;

• власний капітал (ВК);

• позиковий капітал (ПК).

В основі методики лежить визначення індикатор фінансово-економічної стійкості (ІФЕС), який оцінюється шляхом порівняння власного капіталу з нефінансовими активами або позикового капіталу з фінансовими активами.

Залежно від значення індикатора фінансово-економічної стійкості на певну дату (тобто в статиці) стан підприємства оцінюється за даними табл. 4.6.

Місцезнаходження підприємства в „зоні стійкості» характеризується станом, який у системі національних рахунків для характеристики національної економіки або сектора економіки прийнято характеризувати як „чисте кредитування". Такий стан суб'єкта господарювання означає, що власний капітал повністю забезпечує усі нефінансові (виробничі і так звані нематеріальні) активи. І крім того має місце надлишок власного капіталу, який розміщено у різноманітні види фінансових активів (грошові кошти, цінні папери, дебіторська заборгованість, фінансові вкладення). Наявність такого надлишку капіталу є інструментом фінансового маневру, важелем управління підприємством, оскільки обсяг зобов'язань менше, ніж наявний розмір фінансових активів.

Використовуючи термін „кредитування" для характеристики означеної ситуації, мається на увазі, що підприємство може не тільки кредитувати комерційні банки (шляхом розміщення депозитних вкладів), державу (шляхом придбання держаних облігацій та інших цінних паперів), інших суб'єктів господарювання (шляхом товарного кредитування та через фінансовий ринок), а й вкладати кошти в розвиток власної діяльності.

Місцезнаходження підприємства в „зон* нестійкості" характеризується терміном „чисте позичкування". Власного капіталу підприємства недостатньо для фінансування необхідних підприємству нефінансових активів. Існуючий дефіцит покривається за рахунок позикового капіталу, тобто, по суті, є власністю інших суб'єктів господарювання, секторів економіки. Відповідно фінансові активи, що знаходяться в обороті підприємства, не є його власністю. Якщо кредитори підприємства мають терпіння, даний господарюючий суб'єкт може розпоряджатися наявними фінансовими активами як власними. Але необхідно пам'ятати про загрозу виникнення форс-мажорних обставин та необхідності повернення боргів. Для проведення розрахунків з кредиторами в повному обсязі виникне потреба термінової реалізації нефінансових активів (починаючи з найбільш ліквідних), що негативно впливатиме на виробничу діяльність і може зумовити навіть її припинення.

Стан рівноваги не є метою фінансово-економічної діяльності. У точці рівноваги зобов'язання покриті, але нема свободи фінансового маневру, відсутній страховий фінансовий фонд. Точка рівноваги - це межа, яку дуже легко порушити, здійснюючи різноманітні господарські операції, наприклад інвестування коштів у розширення виробництва може зумовити перехід в зону нестабільності. Відповідно діяльність у стані рівноваги є надзвичайно ризикованою, а перебування в такому стані - прийнятне лише в короткостроковому періоді.

Висновки, отримані в перебігу статичного експрес-аналізу, доцільно доповнювати з використанням динамічної шкали фінансово-економічної стійкості, яка побудована з використанням трьох оціночних агрегатів: індикатор фінансово-економічної стійкості на початок та кінець досліджуваного періоду та прирістний індикатор, який вираховується таким чином:

М = І, — Іо, (4.8)

де А/ — прирістний індикатор ФЕС;

її — індикатор ФЕС на кінець звітного періоду; І0 — індикатор ФЕС на початок звітного періоду.

Таким чином, динамічна шкала фінансово-економічної стійкості дозволяє додаткового врахувати зміни, які відбуваються протягом досліджуваного періоду. Визначено 13 позицій (характеристик стану), ранг яких віддзеркалює позитивність змін, що відбулися, для фінансово-економічної стійкості підприємства: від 1 - посилення стійкості до 13 - посилення нестійкості.