Антикризове управління підприємством
5.2. Вихідні передумови дослідження зобов'язань неплатоспроможного підприємства
Основними видами господарських зобов'язань є:
• майново-господарські зобов'язання (стосовно господарських дій);
• організаційно-господарські зобов'язання (стосовно управлінсько-господарських дій, що виникають у процесі управління між суб'єктом господарювання та суб'єктом організаційно-господарських повноважень (власником);
• соціально-комунальні зобов'язання (стосовно створення спеціальних робочих місць для осіб з обмеженою працездатністю та організації їх професійної підготовки);
• публічні зобов'язання (відповідно до яких суб'єкт господарювання зобов'язаний проводити діяльність, визначену в статутних документах, та не надавати перевагу окремим споживачам.
Характеристика кожного виду зобов'язань, особливості їх виникнення визначені Господарським кодексом.
У процесі здійснення господарсько-фінансової діяльності підприємство вступає у правовідносини з різноманітними контрагентами, учасниками господарських відносин: податковими органами, банками, іншими підприємствами-постачальниками товарів (матеріальних ресурсів, послуг) та споживачами продукції. У процесі цих відносин відповідно до Цивільного Кодексу України та зобов'язального права [5, гл.47, ст.509] у підприємства виникають майново-господарські зобов'язання, згідно з якими воно (боржник) повинно вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію - у визначений термін передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку - здійснити грошові платежі, поставити товар, виконати послугу на користь іншої особи. Юридичні та фізичні особи, стосовно до яких виникають зобов'язання, можуть, з економічної точки зору, розглядатися як кредитори підприємства.
Сучасна економічна література не висвітлює комплексного підходу до характеристики зобов'язань підприємства, хоча окремі якісні ознаки наводяться в спеціальній літературі, а також у Національному положенні (стандарті) №1 і „Зобов'язання" [95].
Узагальнення існуючих підходів та характеристик дозволяє класифікувати зобов'язання підприємства (рис. 5.7).
> поточні;
> довгострокові;
> забезпечення;
> непередбачені зобов'язання.
Якісні ознаки кожної підгрупи зобов'язань чітко визначені Національним стандартом бухгалтерського обліку №11 „Зобов'язання" та в узагальнюючому вигляді наведені в табл. 5.4.
II. Залежно від місця формування зобов'язання підприємства
класифікуються на зовнішні та внутрішні.
Зовнішні зобов 'язання підприємства - це:
1) зобов'язання перед фіскальною системою - зобов'язання щодо податків, штрафів, пені перед бюджетами, платежів до позабюджетних фондів та інше; зобов'язання перед фіскальною системою виникають та мусять виконуватися у встановленому податковим законодавством порядку;
2) зобов'язання перед фінансово-кредитною системою - зобов'язання перед банками, фінансовими компаніями у випадку, якщо підприємство взяло позику або кредит у грошовій формі або у вигляді цінних паперів на підставі кредитного договору;
3) зобов'язання перед господарськими партнерами за поставлені ними матеріальні ресурси, товари, виконані роботи або надані послуги; ці зобов'язання виникають в обсягах та в терміни, що визначені за спільною згодою сторін у відповідних господарських угодах.
Внутрішні зобов'язання підприємства - це зобов'язання перед працівниками підприємства (щодо оплати праці, виплати премій, відпусток, пенсійного забезпечення) та власниками (учасниками, акціонерами) з приводу виплати дивідендів, викупу акцій, паїв тощо.
зобов'язання характеризуються як:
1) грошові зобов'язання, які виконуються шляхом перерахунку (сплати) певної суми грошових коштів;
2) зобов'язання в натурі, які виконуються шляхом здійснення окремих операцій (поставка продукції, виконання робіт, послуг тощо);
3) залікові (взаємні) зобов'язання, які передбачають наявність зобов'язання та вимоги на виконання іншого зобов'язання тим самим суб'єктом господарювання.
Зобов'язання в натурі та залікові зобов'язання знаходять відображення в бухгалтерському обліку та звітності підприємств як доходи майбутніх періодів (р. №5, ф.№1 „Баланс").
IV. Залежно від механізму формування обсяг зобов'язань
підприємства може розглядатися як сума трьох складових:
1) основної суми боргу, яка визначається як обсяг фінансових ресурсів, який було надано підприємству або яке воно повинно сплатити за договірними умовами;
2) суми з обслуговування боргу, які виникають лише по зобов'язаннях перед фінансово-кредитною системою та набувають вигляду відсотків за позикою;
3) економічні (штрафні) санкції, передбачені договірними умовами за невиконання в означений термін договору та взятих на себе зобов'язань.
Необхідно зазначити, що штрафні санкції можуть виникати не тільки по грошових зобов'язаннях, але й у разі невиконання зобов'язань у натурі.
Залежно від особливостей визначення та порядку нарахування розрізняють такі види економічних санкцій, як штраф, пеня та неустойка.
Обсяг зобов'язань підприємства на певну дату не обмежується кількісною оцінкою, відбитою в пасиві балансу.
Виходячи з діючих нормативних вимог до організації бухгалтерського обліку, у балансі підприємства віддзеркалюються лише обсяг грошових зобов'язань щодо основної суми боргу перед фінансово-кредитними установами та заборгованість з різних видів розрахунків, передбачена діючими договорами або (для податків та обов'язкових платежів) встановленим порядком сплати платежів, яка документально підтверджена (для отриманих претензій). Облік різних видів грошових зобов'язань підприємства ведеться на рахунках 6-го класу відповідно до Плану рахунків [71], суму зобов'язання відбиває кредитове сальдо цих рахунків.
Сума інших видів зобов'язань не знаходить відбиття в балансі і має визначатися окремо на підставі первинних документів або даних аналітичного (управлінського обліку).
V. Залежно від термінів настання сплати зобов'язання підприємства поділяються на три групи:
♦ термін виконання яких не настав;
♦ термін виконання яких настав, але не перевищує терміну позовної давності (3 роки);
♦ з терміном несплати, що перевищує термін позовної давності.
Така класифікація зобов'язань дає можливість визначити ступінь їх терміновості, оцінити склад зобов'язань залежно від термінів їх здійснення, тривалості невиконання зобов'язань, а також є підставою для розробки графіка обслуговування та погашення зобов'язань на плановий період.
VI. Залежно від майнового забезпечення можуть бути виділені
такі види зобов'язань:
♦ зобов'язання, що забезпечені договором застави (прикладом цього виду зобов'язань є зобов'язання з обслуговування банківських позик; у разі неповернення кредиту в договірний термін банк отримує право реалізувати об'єкт застави та використати отримані грошові кошти для задоволення своїх позовних вимог) [16];
♦ зобов'язання, які забезпечені майновими цінностями (наприклад, у торгівлі цей вид зобов'язань виникає у зв'язку з прийомом товарів під реалізацію та консигнацію, на відповідальне зберігання, з отриманням давальницької сировини для її подальшої переробки тощо; відповідно до умов договору означені цінності в разі їх нереалізації можуть бути повернуті їх власнику;
♦ незабезпечені зобов'язання (у разі банкрутства підприємства вони задовольняються за рахунок ліквідаційної маси (виручки від продажу активів).
Групування зобов'язань підприємства за цією класифікаційною ознакою є необхідною передумовою для оцінки можливостей їх погашення та ступеня виконання зобов'язань перед окремими кредиторами.
VII. Залежно від терміновості погашення зобов'язання підпри
ємства поділяються на першочергові та другорядні.
До групи першочергових слід включати зобов'язання, невиконання яких може призупинити господарсько-фінансову діяльність підприємства, суттєво погіршити імідж та ділову репутацію підприємства, зумовити значні фінансові втрати (внаслідок накладання штрафів за порушення термінів сплати) або спричинити виникнення ситуації банкрутства з усіма негативними наслідками, що їй властиві.
До групи другорядних належать інші зобов'язання підприємства, з яких за недотримання термінів сплати негативні наслідки відсутні або несуттєві.
У складі першочергових зобов'язань може бути виділена група зобов'язань „підвищеної небезпеки", до яких належать податкові зобов'язання (внаслідок ризику податкової застави майна підприємства та заблокування руху коштів на рахунках [28]) та зобов'язання, позови щодо яких перебувають на різних етапах позасудового та судового врегулювання [2].
VIII. Залежно від імовірності ініціювання судових процедур
стягнення боргів у складі заборгованості підприємства можуть бути виділені такі групи: „спокійна", „нейтральна" та „загрозлива" заборгованість.
До „спокійної" відносяться такі види заборгованості:
• перед контрагентами, які є пов'язаними особами відносно до підприємства, відповідно до визначення цього терміну в Законі „Про оподаткування прибутку підприємств"[18];
• заборгованість перед контрагентами, чиє фінансове становище не дозволяє розпочати судові процедури або які не мають відповідного досвіду судового стягнення боргів;
• розмір якої є незначним порівняно з обсягами господарсько-фінансової діяльності контрагента;
• заборгованість перед персоналом (за низької активності або відсутності профспілки).
„Нейтральною" можна вважати заборгованість перед контрагентами, які мають давні та тісні стосунки з підприємством, борги перед якими попередньо погашалися у встановлені терміни, які зацікавлені у співпраці з підприємством, незважаючи на його кризовий стан та поточну неплатоспроможність.
До групи „загрозливої" заборгованості відноситься заборгованість, яка характеризується однією з таких ознак:
• у контрагентів існує стратегічна зацікавленість у банкрутстві дано
го підприємства;
• контрагенти фактично почали судове врегулювання відносин (надійшла претензія, позовна заява, визначено час судового засідання, отримано судове рішення тощо).
Запропоновані принципи класифікації зобов'язань підприємства є найбільш значущими, мають використовуватися у процесі аналізу боргів кризового стану та підготовки заходів щодо реструктуризації заборгованості.
У перебігу діагностики наслідків виникнення ситуації банкрутства найважливіше значення має коректне визначення обсягу зобов'язань, що підлягають погашенню.
Слід нагадати, що Законом „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" [6] визначені зазначені нижче умови порушення справи про банкрутство підприємства.
{.Наявність по відношенню до кредитора грошових зобов'язань, тобто зобов'язань боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України. До складу грошових зобов'язань боржника не зараховуються недоїмка (пеня та штраф), визначена на дату подання заяви до господарського суду, а також зобов'язання, які виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров'ю громадян, зобов'язання з виплати авторської винагороди, зобов'язання перед засновниками (учасниками) боржника -юридичної особи, що виникли з такої участі. Склад і розмір грошових зобов'язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням процентів, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подачі в господарський суд заяви про порушення справи про банкрутство.
2. Безспірність вимог кредиторів щодо виконання грошових зобов'язань, тобто вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів повинні бути підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно До законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.
3. Відповідність розміру грошових зобов'язань законодавчо визначеному мінімальному обсягу - сукупно вони повинні становити
4. Невиконання зобов'язань у законодавчо визначений критичний термін - протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, що повинно бути підтверджено документально (до заяви кредитора про порушення справи про банкрутство додається копія неоплаченого розрахункового документа, за яким відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника, з підтвердженням банківською установою боржника про прийняття цього документа до виконання із зазначенням дати прийняття, виконавчі документи (виконавчий лист, виконавчий напис нотаріуса тощо) чи інші документи, які підтверджують визнання боржником вимог кредиторів).
Кредиторами підприємства відповідно до Закону визнаються:
• юридичні або фізичні особи, які мають у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника;
• працівники підприємства - щодо виплати заборгованості із заробітної плати;
• органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів (обов'язкових платежів).
Кредитори підприємства мають різні права по відношенню до підприємства-боржника, що дозволяє класифікувати їх (рис. 5.8).
1. Залежно від можливості ініціювати справу про банкрутство підприємства розрізняють так званих ініціюючих кредиторів та неініцюючих кредиторів.
Ініціюючими визнаються кредитори, заборгованість перед якими до моменту впровадження справи про банкрутство має ознаки, дозволяють порушити справу про банкрутство, тобто по відношенню до яких підприємство має безспірний борг у розмірі не менше 99,6 тис. грн, який не погашений протягом 3-х місяців.
Вимушеними кредиторами визнаються усі інші кредитори, заборгованість перед якими до порушення справи про банкрутство не прострочена, тобто строк виконання зобов'язань не настав або не перевищує 3-х місяців. Вони мають право подавати заяви з грошовими вимогами до боржника тільки після опублікування оголошення про порушення справи про банкрутство в офіційному друкованому органі незалежно від настання строку виконання зобов'язань.
2. Залежно від характеру участі у процедурі банкрутства
Законом виокремлюються зазначені нижче поняття.
• Конкурсні кредитори - вимоги яких до боржника виникли до порушення провадження у справі про банкрутство та вимоги яких не забезпечені заставою майна боржника. До конкурсних кредиторів належать також кредитори, вимоги яких до боржника виникли внаслідок правонаступництва за умови виникнення таких вимог до порушення провадження у справі про банкрутство. Конкурсні кредитори відповідно до ст.14 Закону [6] протягом тридцяти днів від дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують. Вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі - не розглядаються і вважаються погашеними, про що господарський суд зазначає в ухвалі, якою затверджує реєстр вимог кредиторів. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.
Конкурсні кредитори, вимоги яких визнані боржником та господарським судом, включаються до реєстру вимог кредиторів і відповідно мають право брати участь з правом вирішального голосу в зборах кредиторів, тобто приймати усі рішення щодо „долі" підприємства та його активів.
• Поточні кредитори - вимоги яких до боржника виникли
після порушення провадження у справі про банкрутство.
Вищенаведені тлумачення термінів є законодавчо визначеними в Україні. Вони відрізняються від аналогічних термінів, що застосовуються, наприклад, в Законі Російської федерації „О несостоятельности (банкротстве)" [26]: тут конкурсними визнані кредитори по грошових зобов'язаннях, за винятком громадян, перед якими боржник несе відповідальність за спричинення шкоди життю та здоров'ю, а також засновників (учасників) боржника - юридичної особи по зобов'язанням, що обумовлюються такою участю. Наведене тлумачення є більш точним, оскільки більш чітко окреслює круг конкурсних кредиторів.
3. Залежно від забезпеченості вимог кредитори поділяються на:
• забезпечених, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника; в ліквідаційній процедурі вимоги кредиторів цієї групи задовольняються у першу чергу;
• незабезпечених, вимоги яких задовольняються в звичайному порядку залежно від належності до груп черговості, визначених законодавчо.
При прогнозуванні обсягу зобов'язань, які підлягають погашенню в перебігу ліквідаційної процедури (далі - банкрутні зобов'язання), слід пам'ятати, що фінансова звітність не дає повного уявлення про їх обсяг. Кількісно обсяг зобов'язань при банкрутстві не дорівнює обсягу „зобов'язань", який відображено відповідно до правил бухгалтерського обліку в його фінансовій звітності (розділи II-IV пасиву балансу).
До складу банкрути их зобов'язань крім бухгалтерської заборгованості підприємства додаткового включаються такі види.
1. Зобов'язання перед засновниками (учасниками), які у звітності віддзеркалюються у розділі 1 пасиву балансу „Власний капітал" та підлягають погашенню в перебігу ліквідаційної процедури в останню 6-ту чергу. Зобов'язання погашаються тільки у разі подання відповідної заяви з визначеним обсягом вимог.
2. Додаткові зобов'язання по розрахунках з персоналом.
Проведення ліквідаційної процедури передбачає звільнення працівників підприємства-банкрута. Бухгалтерські дані віддзеркалюють лише наявну заборгованість по заробітній платі і не включають до свого складу компенсацію за невикористану відпустку та інші компенсаційні виплати (наприклад, при розірванні контракту за ініціативою адміністрації), які в обов'язковому порядку здійснюються при звільненні працівників. Обсяг цих зобов'язань необхідно розрахувати додатково.
Звільнення працівників за ініціативою ліквідатора здійснюється відповідно до вимог закону „Про зайнятість населення" [15, ст.26], який передбачає інформування про звільнення за один місяць до звільнення та виплати вихідної допомоги в розмірі 2-х середньомісячних заробітних плат. Виконання цих вимог потребує додаткового нарахування 3-х місячної заробітної плати працівникам підприємства.
Можлива також ситуація неодночасного звільнення працівників підприємства-банкрута. Мінімальна кількість персоналу, необхідного для охорони об'єкта, завершення технологічного процесу, роботи бухгалтерії (матеріально-відповідальні особи) тощо звільняються пізніше. За час їх роботи їм додатково нараховується заробітна плата виходячи з встановлених окладів або за трудовими угодами.
Додаткове нарахування заробітної плати обтяжує підприємство і Додатковими платежами до фондів соціального страхування, розмір яких визначається на загальних підставах.
3. Обсяг зобов'язань, що виникли внаслідок заподіяння
шкоди життю та здоров 'ю громадян, розмір яких обчислюється на основі Порядку капіталізації платежів для задоволення вимог, що виникли із зобов'язань підприємства-банкрута перед громадянами внаслідок заподіяння шкоди їх життю і здоров'ю, затвердженого Кабінетом Міністрів України від 6 травня 2000 року № 765 [43].
Капіталізація платежів здійснюється щодо кожної особи з урахуванням заборгованості за попередні роки та необхідності виплати майбутніх платежів. Під час розрахунку сум цих платежів повинні враховуватися заробітна плата потерпілого, відсоток втрати професійної працездатності, витрати по догляду за потерпілим, на реабілітацію, протезування, придбання транспортних засобів та види соціальної допомоги відповідно до медичного висновку, необхідність сплати одноразової допомоги у зв'язку з травмою або професійним захворюванням, які можуть призвести до смерті потерпілого, а також інших виплат, передбачених законодавством.
Розрахунок щодо кожного платежу, що підлягає капіталізації, для задоволення вимог, що виникли із зобов'язань підприємства-банкрута перед громадянами, які отримали травму або професійне захворювання на цьому підприємстві, або членами їх сімей, здійснюється таким чином:
1) щомісячні виплати втраченого заробітку - з урахуванням середньомісячного заробітку та ступеня втрати професійної працездатності;
2) витрати по догляду за потерпілим відповідно до медичного висновку - згідно з нормами, встановленими нормативно-правовими актами;
3) витрати на придбання інвалідами спеціальних засобів пересування, запасних частин до них, а також витрати на придбання палива, ремонт і технічне обслуговування транспортних засобів - згідно з нормами, встановленими нормативно-правовими актами;
4) витрати на оздоровлення - з розрахунку середньої вартості санаторно-курортної путівки - для інвалідів І групи щороку, іншим інвалідам - один раз на три роки;
5) витрати на пенсійне забезпечення - на підставі довідки відповідного органу соціального захисту населення;
6) витрати на професійну переорієнтацію, професійне навчання або перекваліфікацію потерпілого за індивідуальною програмою реабілітації (якщо з часу встановлення інвалідності минуло не більше одного року) - з розрахунку середньомісячного заробітку протягом терміну, визначеного програмою реабілітації;
7) одноразова допомога у зв'язку з травмою або професійним захворюванням, які можуть призвести до смерті потерпілого - у розмірі, передбаченому частиною третьою статті 11 Закону України „Про охорону праці" [19]. Нарахування цієї виплати здійснюється у разі наявності висновку лікувального закладу про можливість настання смерті потерпілого. Капіталізація платежів розраховується на період, що визначається як різниця між середньою тривалістю життя для чоловіків і жінок у країні та їх віком на момент здійснення капіталізації.
До суми платежів, що підлягають капіталізації, включається заборгованість підприємства-банкрута з виплат, пов'язаних із зобов'язаннями цього підприємства відшкодувати шкоду, заподіяну життю і здоров'ю громадян: з одноразової допомоги, щомісячних виплат втраченого заробітку, витрат по догляду за потерпілим та за лікарняними листами.
4. Додаткові фінансові витрати, пов'язані з кредитуванням підприємства-банкрута. Якщо в момент звільнення працівників підприємства відсутні кошти для проведення розрахунків з ним арбітражний керуючий (ліквідатор) може взяти в комерційному банку спеціальний кредит, відсотки за користування яким (відповідно до укладеної кредитної угоди з врахуванням поточної кон'юнктури кредитного ринку та ступеня ризикованості кредитування кризового підприємства) також враховуються до складу зобов'язань, що підлягають погашенню.
5. Додаткові податкові платежі, пов'язані з реалізацією активів та продовженням господарсько-фінансової діяльності
Продаж майна підприємства-банкрута також обумовлює виникнення Додаткових податкових зобов'язань по податку на додану вартість та податку на прибуток, які повинні бути враховані при визначені зобов'язань, що підлягають погашенню.
До моменту реалізації відповідних активів та звільнення працівників підприємство продовжує бути платником відповідних податків та зборів (податок на землю, податок з власників транспортних засобів, комунальний податок тощо), обсяг яких також слід розрахувати додатково.
6. Витрати, пов'язані з ліквідацією підприємства як юридичної особи. Ліквідація підприємства як юридичної особи також потребує відповідних фінансових витрат, які увійдуть до складу витрат, пов'язаних з роботою ліквідаційної комісії, та підлягатимуть
погашенню першочергово.
Розрахунок розміру цих витрат може здійснюватися:
1) методом техніко-економічних розрахунків відповідно до кожного елемента витрат, передбачених чинним порядком ліквідації підприємства: закриття усіх банківських рахунків, документальна перевірка підприємства податковим органом, здача до відповідних органів внутрішніх справ печаток та штампів, здача до архіву доку
ментів, які підлягають довгостроковому зберіганню, скасування державної реєстрації підприємства та виключення його із державного реєстру [14];
2) аналоговим методом на основі цін пропозиції юридичних та консалтингових фірм, що надають відповідні послуги, або на основі інформації щодо обсягу витрат на підприємствах-аналогах.
7. Витрати на проведення ліквідаційної процедури. До складу зобов'язань, що підлягають погашенню в перебігу проведення ліквідаційної процедури, входять також витрати, пов'язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді та роботою ліквідаційної комісії.
Основними елементами цих витрат є:
• витрати на оплату державного мита з позовних заяв про порушення справ про банкрутство, а також із заяв кредиторів, які звертаються з майновими вимогами до боржника після оголошення про порушення справи про банкрутство - 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 85 грн. [35];
• витрати на оплату державного мита для нотаріального засвідчення угод щодо купівлі-продажу активів; ставка державного мита диференційовані за видами дій (як правило, становлять понад 1% суми договору, але не менше одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за кожну угоду (об'єкт)) [35];
• витрати заявника на публікацію оголошення про порушення справи про банкрутство;
• витрати на публікацію в офіційних друкованих органах інформації про порядок продажу майна банкрута;
• витрати на публікацію в засобах масової інформації про поновлення провадження у справі про банкрутство у зв'язку з визнанням мирової угоди недійсною;
• витрати арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), пов'язані з утриманням і збереженням майнових активів банкрута;
• витрати кредиторів на проведення аудиту, якщо аудит проводився за рішенням господарського суду за рахунок їх коштів;
• витрати на оплату праці арбітражних керуючих (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора); відповідно до Закону [6] оплата послуг арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) за кожен місяць здійснення ним своїх повноважень встановлюється та виплачується в розмірі, встановленому комітетом кредиторів і затвердженому господарським судом, але не менше двох мінімальних заробітних плат та не більше середньомісячної заробітної плати керівника-боржника за останні дванадцять місяців його роботи перед порушенням провадження у справі про банкрутство. За рішенням комітету кредиторів може передбачатися додаткова винагорода у вигляді певного відсотку (як правило, до 5%) від обсягу стягнутої заборгованості або проданих активів.
Розмір цих витрат прогнозується методом техніко-економічних розрахунків (у розрізі окремих видів витрат) або аналоговим методом.
Таким чином, банкрутні зобов'язання, що підлягають погашенню в перебігу ліквідаційної процедури, суттєво більші порівняно з обсягом бухгалтерських зобов'язань підприємства.
З врахуванням наведених вище особливостей визначення та аналіз зобов'язань кризового підприємства в перебігу діагностики наслідків виникнення ситуації банкрутства проводиться у наступній структурно-логічній послідовності (рис. 5.9):
1 етап - проведення інвентаризації господарських договорів підприємства, стану виконання та розрахунків по них. Інформаційною базою для проведення цієї роботи є реєстр укладених договорів. Доцільно скласти вичерпний перелік усіх господарських договорів відповідно до яких підприємство має певні зобов'язання, визначити їх вид (перерахування грошей, виконання робіт, надання послуг, поставка продукції"), термін виконання, для прострочених - термін невиконання та стан розрахунків (якщо мало місце часткове виконання), повна інформація про кредитора.
2 етап - проведення інвентаризації стану виконання податкових та інших обов'язкових платежів. Інформаційною базою цієї роботи є аналіз податкової звітності підприємства, а також актів податкових перевірок підприємства, в яких відображається обсяг поточної заборгованості, податкового боргу відповідно до визначення Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" [22].
3 етап - розрахунок обсягу зобов'язань, які виникнуть після впровадження справи про банкрутство та початку проведення ліквідаційної процедури. По кожному „новому" зобов'язанню здійснюється детальний прорахунок його вірогідного розміру.
4 етап - створення картотеки кредиторів. На цьому етапі роботи узагальнюється інформація щодо обсягу зобов'язань підприємства; перевіряється законність та обґрунтованість вимог окремих кредиторів; виявляються угоди, які мають ознаки шахрайства та доведення до банкрутства, узагальнюється інформація щодо конкурсних та поточних кредиторів підприємства. З врахуванням результатів проведеної роботи складається реєстр кредиторів, вимоги яких є законними, підкріплені документально та будуть визнані господарським судом як такі, що підлягають погашенню.
5 етап - оцінка загального обсягу зобов'язань та аналіз їх складу за різними класифікаційними ознаками - статусом зобов'язання (внутрішнє, зовнішнє) та кредитора (господарські партнери, працівники, фіскальні органи, фінансово-кредитні установи, власники), терміновості виконання (поточні, прострочені), майнового забезпечення (забезпечені, незабезпечені), формою погашення (грошові, майнові, в натурі), складовими боргу (основна сума, процентні платежі, економічні санкції) тощо.
6 етап - аналіз складу кредиторів та імовірності ініціювання судових процедур стягнення боргів. На цьому етапі роботи слід вивчити персональний склад кредиторів, перед якими підприємство має прострочені грошові зобов'язання (тобто ініціюючих кредиторів) та групування заборгованості перед ними в підгрупи залежно від вірогідності ініціювання судових процедур (спокійна, нейтральна та загрозлива). У складі загрозливої заборгованості слід додатково вивчити можливість вжиття інтеграційних заходів для оцінки загрози виникнення ситуації „замовного" банкрутства та завчасного її запобігання.
7 етап - аналіз концентрації заборгованості. Проведення цієї
роботи дозволяє спрогнозувати розподіл сил на зборах кредиторів, за
лежність рішення щодо „долі" підприємства від позиції певної групи
чи одного кредитора. З цією метою розраховується коефіцієнт кон
центрації Лоренца:
X = I/Xi-Yi/:2, (5.14)
де Хі - питома вага і-і групи в обсязі заборгованості підприємства; її - питома вага і-ї групи в загальній чисельності кредиторів підприємства; і - номер групи, до якої належить досліджувана заборгованість. Якщо X > 0,2, то існує потенційна загроза ініціювання ситуації банкрутства, джерелом якої є надмірна концентрація боргу та висока залежність від одного-двох кредиторів.
8 етап - ранжування зобов'язань за черговістю їх погашення
(відповідно до законодавства).
На цьому етапі роботі слід визначити належність кожного виду зобов'язань до певної черги задоволення, розрахувати обсяг зобов'язань кожної групи черговості.
Відповідно до вимог ст.31 Закону „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" [6] кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у зазначеній нижче черговості.
1. У першу чергу задовольняються:
а) вимоги, забезпечені заставою;
б) виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі;
в) витрати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що пов'язані з набуттям ним прав кредитора щодо банку - у розмірі всієї суми відшкодування за вкладами фізичних осіб;
г) витрати, пов'язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді та роботою ліквідаційної комісії.
2. У другу чергу задовольняються вимоги, що виникли із зобов'язань банкрута перед працівниками підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства), зобов'язань, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян, а також вимоги громадян-довірителів (вкладників) довірчих товариств або інших суб'єктів підприємницької діяльності, які залучали майно (кошти) довірителів
(вкладників).
3. У третю чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і
зборів (обов'язкових платежів).
4. У четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою, у тому числі і вимоги кредиторів, що виникли із зобов'язань у процедурі розпорядження майном боржника чи в процедурі санації боржника.
5. У п'яту чергу задовольняються вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства.
6. У шосту чергу задовольняються інші вимоги.
Проведений таким чином аналіз зобов'язань підприємства є необхідною передумовою для прогнозування наслідків виникнення ситуації банкрутства, виявлення загрози щодо ініціювання ситуації банкрутства та „замовного" банкрутства.
5.3. Фінансові наслідки виникнення ситуації банкрутства та методологічні основи їх прогнозування
Діагностика фінансових наслідків виникнення ситуації банкрутства передбачає прогнозну оцінку фінансових результатів виникнення цієї ситуації з огляду на інтереси кредиторів та власників підприємства.
Можливим методом оцінки фінансових наслідків є імітаційне моделювання виникнення ситуації банкрутства та прогнозування фінансових результатів, які тягнуть за собою прийняття судового рішення про банкрутство підприємства.
Розробка імітаційної моделі руху грошових коштів підприємства при виникненні ситуації банкрутства дозволяє:
• спрогнозувати вхідний грошовий потік в перебігу проведення ліквідаційної процедури (час та обсяг формування грошових коштів), джерелом якого є наявні грошові активи та виручка від продажу майна підприємства-банкрута;
• спрогнозувати вихідний грошовий потік в перебігу проведення ліквідаційної процедури (час та обсяг витрачання грошових коштів), тобто задоволення вимог окремих черг кредиторів та персонально - виконання зобов'язань перед окремими кредиторами;
• оцінити достатність ліквідаційної маси (виручки від продажу майнових цінностей) для повного розрахунку з кредиторами підприємства; при неповному розрахунку - визначення кредиторів та черг кредиторів, зобов'язання перед якими залишаться непогашеними;
• оцінити можливість продовження господарської діяльності після проходження процедури та повного розрахунку за зобов'язаннями.
Нормативною основою проведення такої роботи є законодавчо закріплений механізм проведення ліквідаційної процедури, передбачений діючим Законом „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" [6].
Інформаційною основою проведення прогнозних розрахунків є такі матеріали:
♦ результати оцінки ліквідаційної вартості майна кризового
підприємства;
♦ результати аналізу зобов'язань підприємства, зокрема оцінка загального обсягу боргів, що можуть бути визнані в судовому порядку, та визначення обсягу зобов'язань за черговістю кредиторів відповідно до визначено