Антикризове управління підприємством

Початковим етапом дослідження потенціалу виживання підприємства є дослідження стану та складу ресурсів, що є в його розпорядженні на момент оцінювання.

Проблеми ресурсного забезпечення діяльності підприємства, залежності між обсягом, складом ресурсів та досягнутими результатами діяльності, оцінки достатності ресурсного потенціалу для досягнення запланованих показників діяльності традиційно знаходилися у центрі уваги багатьох дослідників.

Класичним постулатом економічної теорії визнано, що для здійснення виробничої діяльності підприємству потрібні фактори виробництва, основними з яких є труд, капітал і земля (природні ресурси). Під виробничими факторами прийнято розглядати ресурси, які реально залучені до процесу виробництва, тобто „продуктивні 'ресурси".

Останнім часом до складу ресурсів фірми відносять також здатність до підприємницької діяльності, заповзятливість господарюючих суб'єктів. Хоча цей фактор не є уречевленим та кількісно визначеним, саме він відіграє вирішальну роль в успіхах фірми, обумовлює ефективність використання її матеріальних та фінансових ресурсів.

Існують різноманітні методичні підходи до характеристики ресурсів фірми. Так, у складі факторів виробництва прийнято виділяти елементарні ресурси (труд, капітал, нематеріальні активи) та диспозиційні ресурси, тобто управлінські ресурси, здатність людини (суб'єкта управління) комбінувати елементарні фактори для досягнення елементарних цілей та завдань розвитку системи, виконання функцій управління її діяльністю.

Ресурси (фактори виробництва) також прийнято підрозділяти на постійні (фіксовані) та змінні. Постійні (фіксовані) - це ті, кількісні масштаби використання яких неможливо змінити протягом заданого часового періоду, змінні - обсяг яких змінюється у часі, навіть протягом одного операційного циклу підприємство має можливість змінити їх кількість. Обсяг кожного виду ресурсів може бути визначений за допомогою кількісних та якісних характеристик.

Предметом багатьох досліджень стала кількісна залежність між наявністю ресурсів

Дана задача розв'язується стандартними методами. Графічною ілюстрацією її розв'язування є набір еквіпотенціальних ліній, які демонструють залежність випуску продукції q від співвідношення обсягу ресурсів.

Другим постулатом економічної теорії є теза, що обсяг випуску продукції залежить не тільки від кількості факторів виробництва, але й від їх комбінації. Здатність ресурсів до комбінації визначається їх взаємозамінністю, яка окреслює межі заміщення одного фактора виробництва іншим. Ці межі обумовлюються науково-технічним прогресом, рівнем технології, індивідуальними особливостями конкретного виробництва. На підставі кількісної оцінки меж замінності окремих чинників (тобто можливих комбінацій чинників для випуску однакового обсягу продукції) може бути побудована карта ізоквант, тобто кривих, точки яких демонструють можливості заміни обсягів використання ресурсів для отримання певного обсягу продукції (при русі вздовж окремої ізокванти) та можливостей її зростання (при переході до ізокванти, яка розташована правіше та вище на карті ізоквант).

Розглянуті постулати стали теоретичною базою для практичних досліджень з питань ресурсів та ресурсних можливостей господарської системи.

Загальною ознакою виробничих ресурсів визнається потенційна можливість їх залучення до виробничого процесу, а також обмеженість обсягу та складу їх використання при заданому рівні розвитку підприємства.

Враховуючи це, використовуються такі терміни:

запас ресурсу - його наявний обсяг, який фактично знаходиться в розпорядженні господарської системи;

потік ресурсу - обсяг, який може бути залучено додатково до використання впродовж одного виробничого циклу.

Ресурсом господарської системи слід вважати тільки той фактор виробництва, на використання якого в межах виробничого циклу поширюється хоча б одне з таких обмежень, як обсяг потреби у використанні залежить від запасів ресурсів, інтенсивність використання фактора обумовлюється обсягами запасів, видатками на поповнення запасів та їх залучення до господарського обороту.

Набула поширення і дефініція „ресурсний потенціал" підприємства, до складу якого включаються запаси природних, матеріальних, фінансових, Інформаційних ресурсів, а також працездатне населення як джерело поповнення трудових ресурсів. За змістом цей термін використовується насамперед для характеристики джерел ресурсів та можливостей майбутнього розвитку виробничої системи у разі їх мобілізації.

Стан ресурсного потенціалу може бути описаний за допомогою кількісних та якісних характеристик. Кількісні характеристики необхідні для оцінки обсягів запасів ресурсів та швидкості їхнього зростання. Використання якісних дозволяє дати часткову або комплексну оцінку споживчих якостей та ефективності використання окремих видів ресурсів.

Поняття комплексності застосовується для оцінки ступеня використання споживчих якостей окремих видів ресурсів у господарському процесі, є підґрунтям для пошуку внутрішніх резервів підвищення ефективності системи без додаткового залучення ресурсів.

Взаємозамінність ресурсів визначається їх поліфункціональ-ністю, обумовлює межі заміщення одного ресурсу іншим залежно від його наявності, можливостей зростання, вартості залучення та інших чинників. Ступінь взаємозамінності ресурсів визначає можливості зниження видатків по їх використанню і відповідно - зростання прибутків залежно від співвідношення цін на окремі види ресурсів, що фактично склалося.

Взаємодоповненість ресурсів виявляє себе через дотримання певних пропорцій у використанні окремих видів ресурсів при даній технології виробництва та споживання ресурсів. Практичним результатом оцінки взаємодоповненості є виявлення надлишків окремих ресурсів, які не використовуються в господарському процесі та можуть бути резервом зростання обсягів діяльності підприємства при відповідному зростанні ресурсів, обсяги використання яких досягай верхньої межі (гальмують розвиток системи). Виявлення таких ресурсів дає можливість обґрунтувати напрям першочергових інвестиційних вкладень підприємства до розвитку ресурсної бази.

Крім того, обсяг та склад ресурсів може бути охарактеризований у функціональному аспекті (залежно від місця та ролі використання окремих видів ресурсів у процесі виробництва), просторовому аспекті (виходячи з їхнього територіального місцезнаходження), часовому аспекті (який характеризується мобілізаційною готовністю окремих ресурсів, часом, необхідним для їх дозрівання).

Таким чином, до складу системи показників, які можуть використовуватися для характеристики ресурсів підприємства та його ресурсних можливостей, входять:

показники обсягу та складу ресурсів підприємства, що відбивають їхню видову (матеріально-уречевлену) та територіальну структуру;

показники оцінки повноти використання окремих видів ресурсів (наприклад, коефіцієнт повноти використання, який розраховується як співвідношення обсягу фактично використовуваних ресурсів до наявного обсягу);

показники взаємозамінності ресурсів (наприклад, коефіцієнт взаємозамінності одного ресурсу іншим, який характеризує питому вагу заміщення в загальному обсязі використання ресурсів);

показники збалансованості складу ресурсів, які дають змогу виявити та оцінити кількісно необхідність структурних зрушень, надлишок та дефіцит окремих видів ресурсів (наприклад, коефіцієнт збалансованості складу ресурсів, рівень дефіцитності окремого ресурсу тощо);

показники ефективності використання ресурсів (ресурсовідда-ча та ресурсомісткість обороту, можлива (або умовна) економія обсягу використання ресурсів у зв'язку з підвищенням ефективності їх використання).

Коректна та адекватна оцінка наявності необхідних ресурсних можливостей підприємства щодо виходу з кризової ситуації може бути отримана на базі дослідження конкурентоспроможності підприємства, виявлення життєздатних конкурентів підприємства та ідентифікації їхнього ресурсного потенціалу.

Як відомо, категорія „конкурентоспроможність" має різні тлумачення в економічній літературі. Для її характеристики використовується поняття порівняльних витрат (Д.Рікардо), порівняльних переваг (Е.Хекшер, Б.Олін), порівняння конкурентних переваг, факторів управління та продуктивності використання ресурсів (М. Портер), конкурентного статусу фірми (І.Ансофф).

Незважаючи на різні підходи до визначення суті поняття, усі дослідники визначають зазначені нижче ознаки цього показника.

Порівняльний характер. Конкурентоспроможність не є явищем властивим конкретному об'єкту, вона не витікає з його внутрішньої природи, а виявляється тільки за умов порівняння цього об'єкта з іншими. Виходячи з цього, можна стверджувати, що конкурентоспроможність підприємств можна оцінити на підставі порівняння найбільш суттєвих показників їхньої діяльності. Результатом цього порівняння є визначення рівня конкурентоспроможності.

Часовий характер (динамічність). Досягнутий в окремий період часу рівень конкурентоспроможності торговельного підприємства не може розглядатися як довгострокова характеристика його ринкової позиції поза залежністю від ефективності діяльності конкретного підприємства. Протидія інших суб'єктів господарювання, рішучість та активність їх конкурентних стратегій можуть призвести до втрати досягнутої позиції та зниження рівня конкурентоспроможності. У зв'язку з динамічністю переваги використовується поняття „життєвий цикл конкурентної переваги" [153]. Окремі етапи життєвого циклу конкурентної переваги - становлення, прискорене зростання, обмежене зростання, зрілість, спад -пов'язуються з рівнем використання ресурсного потенціалу підприємства та ефективністю його конкурентної стратегії.

Таким чином, конкурентоспроможність окремого підприємства на певному сегменті товарного чи регіонального ринку повинна розглядатися як узагальнююча оцінка його конкурентних переваг щодо питань формування та використання ресурсного потенціалу, досягнутої завдяки цьому якості задоволення попиту та ефективності функціонування господарчої системи, які мають місце на час проведення оцінювання.

Ідентифікація та оцінка ресурсних передумов виживання господарюючого суб'єкта потребує проведення зазначеної нижче роботи (рис.6.3).

1 етап - виявлення конкурентів підприємства на певному сегменті ринку.

Формування групи підприємств-конкурентів є дуже важливим етапом роботи, однак рівень розробки методичного забезпечення цієї роботи в сучасній літературі є недостатнім.

На думку автора, підприємства, що визнаються конкурентами, мають відповідати таким ознакам:

єдиний регіональний ринок діяльності або його певний сегмент -район діяльності, визначений у межах міста, району або області;

відповідність номенклатури продукції, що виробляється (в торгівлі - асортиментної структури товарообороту до широти та глибини асортименту товарів та пропоновані торговельні послуги);

зіставність фаз життєвого циклу підприємства та основних стратегічних цілей розвитку.

II етап - збирання інформації про діяльність підприємств-конкурентів.

Інформація, необхідна для оцінки конкурентоспроможності підприємства, може бути отримана у різний спосіб:

1) шляхом отримання об'єктивної кількісної інформації про основні результати господарсько-фінансової діяльності підприємствконкурентів; джерелом її отримання можуть бути форми бухгалтерської, статистичної або податкової звітності; кон'юнктурні огляди регіонального споживчого ринку, які виконані відповідними науководослідними установами; матеріали галузевої та спеціальної преси, спеціально замовлені дослідження;

2) шляхом збирання суб'єктивної якісної інформації про діяльність підприємств-конкурентів, стратегію та тактику їх діяльності; така інформація може бути отримана в результаті проведення соціологічних опитувань, вибіркових спостережень, залучення

експертів тощо, а повнота збирання інформації та широта використаних джерел є запорукою об'єктивності висновків, які будуть отримані на базі її обробки.

III етап - формування системи оціночних показників конкурентоспроможності підприємств.

Формування переліку оціночних показників конкурентоспроможності є найбільш складним етапом роботи, оскільки це питання залишається дискусійним і пропонуються різноманітні підходи до його вирішення.

Наприклад, основними критеріями та напрямами оцінки конкурентоспроможності торговельних підприємств мають бути: 1) торговельно-виробнича діяльність: обсяг та склад товарообороту, перелік та обсяг торговельних послуг, що надаються; виробнича потужність торговельного підприємства (загальна торговельна площа, помножена на число годин роботи); стан торговельної мережі (розміщення, доступність); обсяг, склад витрат та рівень обігу; товарне забезпечення обороту (обсяг надходження товарів, товарні запаси та їх відповідність нормативам, ритмічність поставки та інше); організація торговельних процесів та обслуговування споживачів, прогресивність методів обслуговування, характер організації торговельно-технологічних процесів;

фінансова діяльність: обсяг та структура капіталу, його ціна; рентабельність діяльності та використання капіталу; фінансове становище та платоспроможність підприємства; обсяг та склад оборотного капіталу та його використання; тривалість операційного циклу та його окремих елементів; структура та напрями використання фінансових ресурсів підприємства; рівень та ритмічність виплати дивідендів та інше; обсяг та склад інвестиційних вкладень;

кадрова робота: забезпеченість робочою силою (укомплектованість штатів та їх відповідність потребам); продуктивність та ефективність праці; рівень заробітної плати та соціальних виплат, їх відповідність ринковому рівню; стабільність складу колективу (плинність кадрів та її причини) тощо;

комерційна діяльність: асортиментна та цінова політика; рекламна діяльність: організація господарських зв'язків, їх стабільність та ефективність; характер комерційних угод та їх ефективність; політика формування торговельних надбавок; конкурентоспроможність реалізованої продукції (торговельна марка, швидкість реалізації) та ін.;

організаційна та управлінська діяльність: система планування, оперативне управління, професійний рівень керівників та спеціалістів, раціональність організаційної структури, інформаційне забезпечення та технологія управління тощо.

Кожен напрям оцінки конкурентоспроможності передбачає дослідження певної системи факторів та оціночних показників, перелік яких наведено на рис. 6.4.

Наведений приклад може розглядатися як основа формування системи об'єктів дослідження для оцінки конкурентоспроможності підприємств будь-якого профілю та галузі діяльності.

IV етап - обробка інформації та отримання узагальнюючої оцінки рівня конкурентоспроможності підприємства.

Оцінка конкурентоспроможності підприємства може проводитися різними методами. Найбільш поширеними є: метод різниць, рангів, балів, графічний метод, узагальнення, метод суб'єктивних оцінок. Сутність кожного методу та методика оцінювання детально описані в літературі, зокрема в [190, с.67-77].

V етап - визначення еталонного підприємства та дослідження складових його ресурсного потенціалу.

Під еталонним підприємством розуміється підприємство, яке має найбільші конкурентні переваги серед групи оцінюваних підприємств. Оскільки одним з чинників конкурентних переваг є склад та ступінь використання ресурсного потенціалу, то об'єктом подальшого дослідження має стати ресурсний потенціал, яким воно володіє.

З метою дослідження ресурсного потенціалу еталонного підприємства слід провести ідентифікацію його системи ресурсів, оцінити якісні показники, що визначають процеси їх формування та використання.

VI етап - оцінка якості ресурсного потенціалу підприємства

та його достатності для виживання.

Кількісна відносна характеристика ресурсних передумов виживання підприємства може бути отримана шляхом порівняння складу ресурсів оцінюваного підприємства з еталонним підприємством.

Ця робота може здійснюватися експертним методом. Його застосування передбачає необхідність попередньої розробки карти оцінювання ресурсів, яка міститиме перелік ресурсів, їхні найважливіші ознаки та встановлені ранги значущості окремих видів ресурсів для забезпечення життєздатності підприємства. Для більшої об'єктивності визначення рангів значущості окремих видів ресурсів доцільно використовувати методу ієрархій, розроблену А.Сааті.

Ресурсні передумови виживання оцінюються шляхом розрахунку узагальнюючого показника якості ресурсів підприємства за формулою:

Викладений метод оцінки ресурсних передумов виживання, безумовно, має певні вади: суб'єктивізм оцінки (встановлення рангів значущості), можлива нежиттєздатність (кризовий стан) еталонного підприємства, некоректність визначення еталонного підприємства (у зв'язку з похибками у дослідженнях конкурентного середовища) тощо. Але, незважаючи на це, він дає змогу усвідомити, який склад та стан ресурсів забезпечує перемогу в конкурентній боротьбі, є необхідним для успішного розвитку підприємства в конкретній ринковій ситуації та визначити, наскільки наявний склад ресурсів підприємства відповідає цим вимогам.