Антикризове управління підприємством (2005)

В даний час у літературі існують різні підходи до виділення етапів і циклів розвитку соціально-економічних систем. У розвитку соціально-економічної системи (організації) існує безліч циклів. Вони переплітаються, накладаються чи розходяться різними своїми фазами. Тому і становить певні труднощі дослідження процесів функціонування соціально-економічних систем і тенденцій їхнього розвитку.

Один з найбільш раціональних підходів полягає у виділенні п'яти- чи шестиетапного циклу розвитку. Кожному з етапів відповідають визначені особливості стану соціально-економічної системи. Перший етап відповідає порогові нечутливості, і ми його розглянули раніше. Однак нас, у першу чергу, повинні цікавити етапи 2, 3, 4, 5, 6, 7 (див. рис. 2.1), що мають фази активної діяльності, пов'язані з ростом, насиченням і спадом випуску продукції.

Особливо повно і змістовно представлений підхід, викладений у роботі, колективом авторів, очолюваним д-ром екон. наук, проф. Е.М. Коротковим. Необхідно відзначити, що ми далеко не зовсім згодні з положеннями цієї концепції, тому що сентенції авторів не можна поширити на всі фірми, а тільки на ті, котрі можуть з'являтися і розвиватися під крилом (парасолею фірми). Це найбільшою мірою відповідає інноваційним фірмам, що весь свій життєвий цикл знаходяться в одному "недорозвиненому" стані і "підживлюють" материнську компанію визначеними новаціями чи підтримують цю компанію нововведеннями навіть на рівні спаду виробництва окремих продуктів. Проте, з погляду стійкості роботи підприємств, зробити такий аналіз цікаво і корисно.

Кожному з етапів відповідають визначені особливості стану соціально-економічної системи (будемо надалі розглядати її на прикладі фірми). Ці особливості характеризують і тип організації фірми.

Перший етап має назву експлерентного. Він характеризує народження фірми в ринковому економічному середовищі, формування її первісної структури. Це етап прихованого, латентного розвитку майбутньої цілісності. Ще не оформилися ознаки повної зовнішньої диференціації і внутрішньої інтеграції фірми, але вже з'явилися її деякі риси, посилки, потенційні характеристики. Фірма, хоч ще і не склалася остаточно, але вже поставляє на ринок експериментальні зразки, нові ідеї чи послуги, зондує ринок на предмет попиту. Це, як правило, ризикована діяльність. Тому тут існує небезпека кризи, що полягає в тім, що фірма може зникнути вже на цьому етапі її виникнення. Це може бути кризою швидкоплинною і порівняно легкою, тому що до неї, як правило, готові, і є прикриття. Фірма може поки знаходитися в структурі іншої фірми, більш великої і стійкої. При цьому відбувається подальший розвиток фірми, якщо це необхідно, наприклад, з метою створення дочірньої компанії.

Експлерентні організації характеризуються колективом дуже ініціативних людей. Лідером цього колективу є людина, здатна захопити ідеєю, яка користується авторитетом, має сильний і вольовий характер. Це антрепренер, тобто людина, здатна за своїми якостями заповзятливості починати нову справу, відчути її економічну перспективність. Починати справу важко і небезпечно. Тут необхідна рішучість і воля, довіра і повага, активність і наполегливість.

На цьому етапі також існує небезпека кризи. Але вона непомітна, тому що внутрішній розвиток характеризується стійкими тенденціями. Фірмам в основному загрожують зовнішні причини, зовнішні цикли розвитку економіки чи політичні причини.

На прикладі венчурних фірм, що функціонують на різних етапах життєвого циклу організацій і працюючих при розробці і впровадженні новацій (виноска В. Василенко) етапі фірма може вирости до декількох тисяч чоловік і цей ріст виявляється виправданим, він викликається потребами розвитку. Фактори розвитку

Фанатизм лідера, що очолює колектив.

Згуртованість колективу навколо його лідера.

Мобільність і гнучкість переходу до радикальних новацій.

Мінімальний управлінський апарат.

Прості організаційні зв'язки.

Висока мобільність кадрів в освоєнні нових видів діяльності.

Найвища взаємозамінність фахівців.

Чітка спеціалізація наукової спрямованості.

Творча атмосфера в колективі.

Інтелектуальний продукт має велику значимість.

При вдалому розвитку подій (і якщо це необхідно материнській компанії) організація (фірма) продовжує рости і збільшуватися і вступає в новий етап — патієнтний. У зв'язку з тенденціями росту він вимагає перебудови структури, диференціації функцій управління, підвищення ефективності діяльності. Це етап завойовування якого-небудь сегмента ринку, зміцнення своїх ринкових позицій, вироблення конкурентної стратегії, підвищення ролі маркетингу в управлінні фірмою. Найчастіше цей етап розглядається як етап кількісного росту. У фірмах-патієнтах існує висока імовірність кризи.

Причини кризи

Поява значних розбіжностей у колективі.

Організація в колективі іншої ініціативної групи.

Обмеженість ресурсів і, насамперед, трудових, здатних перебудовуватися в ході життєдіяльності фірми.

Залежність від ринкової кон'юнктури.

Невміння формувати потреби ринку, виходячи зі своїх можливостей.

Наявні перевантаження в роботі.

Умови праці і непідготовленість виробництва.

Питома заробітна плата трохи нижча, ніж у віолентах.

Проблеми перетворення інтелектуального продукту в інтелектуальну власність.

Недостатня технічна оснащеність.

Недостатні виробничі потужності.

Після досягнення визначеної межі (наприклад, фірма вже затвердилася на ринку, наявні достатні технологічні і фінансові можливості) фірма, як правило, приймає рішення про здійснення подальшого розвитку у вигляді освоєння нових ринків збуту, організації нового виробництва, стратегічних розробок технології й ін.

Третій етап розвитку організації називається віолентним. У цей період організація досягає зрілого стану, стійкого становища на ринку. Конкурентоспроможність її висока, вона почуває себе впевнено. Фірми-віоленти — це фірми із силовою стратегією, працюють, як правило, в галузі великого бізнесу, характеризуються високим рівнем освоєної технології, масовим випуском продукції.

Фірми-віоленти можуть виступати в трьох видах: національного віолента, інтернаціонального віолента, деструктурованого віолента.

Національні віоленти майже завжди організують венчурні, у тому числі експлерентні фірми, пов'язані з розробкою нового продукту чи дизайну, новими організаційними структурами продажу і виробництва. За оцінками фахівців, загальна кількість національних віолентів у промисловій сфері повинна бути не більше 20%, у протилежному випадку ослабне "підживлення" розвитку новими ідеями, продукція чи послуги можуть швидко старіти морально.

Деякі групи великих національних віолентів, незважаючи на свої розміри, не втрачають здатності до швидкого росту. Вони динамічні і дають найбільш яскраві приклади агресивної конкуренції у верхньому ешелоні (їхній стан визначається як стан "гордого лева"). Особливості їхньої позиції на ринку часто пов'язані з володінням технологічними й організаційними перевагами в конкретній галузі виробництва й економічної діяльності. Прагнення цілком використовувати вигоди часто змушує ці фірми виступати порушниками спокою, робить їх мінімально зацікавленими в співробітництві з іншими гігантами.

У процесі розвитку компанії нерідко втрачають колишній динамізм, знаходячи натомість стійку стабільність (їхнє становище називають позицією "могутнього слона"). Остання забезпечується переважно трьома факторами: великими розмірами, диверсифікацією, наявністю широкої міжнародної мережі філій.

В умовах жорстокої конкуренції важко залишатися постійно пертим у створенні нововведень, але широке в асортиментному і географічному відношенні охоплення ринку дозволяє стати менш залежним від результату конкурентної гонки. Жодне нововведення, реалізоване суперниками, не торкнеться всіх сегментів ринку. Отже, завжди залишаються можливості наздогнати конкурентів. Суть проблеми полягає в тім, що більш розвинуті в економічних відносинах країни прагнуть перевести в Україну екологічно брудні виробництва, що, в кінцевому рахунку, ставить під загрозу національну безпеку країни.

Але ситуація не є безнадійною. Вихід полягає, як правило, у дезінвестиціях, у безжалісному рятуванні від збиткових виробництв і зниженні витрат у підприємствах, що зберігаються. Зменшивши свої розміри, фірма одержує можливість фінансового оздоровлення.

При цьому можлива і така ситуація. Фірма, що потрапила в смугу кризового розвитку, нерідко втрачає самостійність чи повільно переходить на другорядні ролі в економічному розвитку, перетворюючись в деструктурований віолент.

Четвертий етап називається комутантним. Він являє собою стан фірми в період занепаду, старіння, коли найбільш значимі параметри життєдіяльності помітно погіршуються, а розвиток, що розуміється як подальше удосконалювання, втрачає зміст, заходить у глухий кут. Структура має тенденцію до спрощення, згортання, а вирослі і зміцнілі конкуренти займають більший простір і більш ефективні.

Так з'являються фірми-комутанти, що здійснюють середній і малий бізнес, орієнтований на задоволення конкретних регіональних потреб, індивідуалізований підхід до клієнтів, використання досягнень фірм-віолентів.

Комутанти працюють на етапі падіння циклу випуску якого-не-будь виду продукції. Як правило, це фірми, що віджили своє століття і що займаються випуском продукції чи послуг, або частково застарілих, або що мають обмежений попит у рамках тільки національного чи регіонального ринку.

Це можуть бути як великі і середні, так і малі фірми. Їхня науково-технічна політика вимагає прийняття рішень про своєчасну постановку продукції на виробництво, про ступінь технологічного освоєння виробів, що випускаються віолентами, про доцільні зміни в них відповідно до вимог специфічних споживачів.

П'ятий етап називається леталентніш (рис. 2.4).

Він характеризується деструктуризацією фірми, припиненням її існування в колишньому вигляді. На цьому етапі з'являються фірми-леталенти. Це фірми, що розпадаються у зв'язку з неможливістю їхнього ефективного функціонування, чи фірми, на яких відбувається диверсифікованість з повною зміною профілю діяльності і повною чи частковою заміною колишніх технологічних процесів, а також зміною персоналу. Такі глибокі зміни, природно, можуть породити цілу гаму ускладнень усілякого характеру, у тому числі і в ринкових позиціях.

Життєві цикли підприємств, як правило, не збігаються з економічними циклами, життєвими циклами продуктів, життєвими циклами технологій і вимагають ретельних досліджень. Тому необхідно ототожнювати розглянуті періоди життєвого циклу підприємства з роботою цілком сформованих фірм, що працюють теж під прикриттям великих компаній і тих, що займаються інноваційною діяльністю. Ці підприємства пов'язані з розробкою і впровадженням нових ідей, продуктів і відстеженням нових продуктів материнських компаній на різних циклах життя продуктів.