Макроекономіка (2005)

В умовах переходу економіки до ринкового регулювання господарської діяльності важливого значення набуває досягнення зростання суспільного добробуту. Забезпечення зростання добробуту населення головним чином полягає у задоволенні потреб, які кількісно зростають та якісно змінюються. При цьому особливо важливу роль відіграє тісний взаємозв'язок між потребами окремого громадянина (індивідуума) та суспільства в цілому.

Оскільки головна мета «політики добробуту» – це поліпшення якості життя населення, то фундаментом суспільного добробуту є соціальна захищеність громадян. Саме якість життя є головним показником суспільного добробуту. Одним із яскравих представників теорії суспільного добробуту визнано американського вченого А. Маслоу, автора загальновідомої ієрархії потреб (піраміди потреб Маслоу). Відповідно до цього підходу будь-яка людина прагне до свого розвитку, діючи згідно зі своїми можливостями та потребами. Сутність ідеї А. Маслоу в тому, що найвищі потреби не можуть виявитися та реалізуватися, якщо примітивніші не були попередньо задоволені.

Ж. Годфруа до класичної піраміди додав когнітивні та естетичні потреби (необхідність у злагодженості, справедливості, красі, симетрії), розташувавши їх перед потребою у самореалізації.

Доволі відомими є й двофакторна модель потреб Ф. Герцберга, у якій усі потреби зумовлюються факторами мотивації та підтримки, і трирівнева модель потреб «існування – взаємовідносини – зростання» К. Алдерфера. Перелік та класифікація усіх потреб людини – річ надзвичайно складна, оскільки вихідні (первинні) потреби трансформуються у безліч похідних. Саме тому швейцарський психолог К. Левін і назвав їх квазіпотребами.

Усе це свідчить про те, що досягнення добробуту виявляється через реалізацію потреб людини. А наявні доповнення базової піраміди А. Маслоу переконують у тому, що з розвитком суспільства з'являється необхідність у задоволенні дедалі більших потреб, які і знаходять своє відображення у різних моделях ієрархій. У всіх ієрархіях добробут слід розглядати з позиції створення нормальних умов життєдіяльності населення, раціональної зайнятості та комплексного соціального захисту громадян, а людину – не тільки як біологічну істоту, а й як активного члена суспільства.

Одним з важливих завдань сучасної соціально-економічної макростатистики як в Україні, так і за кордоном є вдосконалювання показників добробуту населення. Складність завдання полягає в багатоаспектності категорії добробуту, що включає доходи населення й споживання, зайнятість і безробіття, житлові умови, майно домашніх господарств, забезпеченість населення соціально-культурними послугами тощо. У сучасній статистиці Для характеристики рівня життя й добробуту населення, як правило, використовується система показників, що відбивають окремі аспекти даної категорії. Наприкінці 2002 р. Статистичний комітет Співдружності Незалежних Держав опублікував систему індикаторів для оцінки рівня життя населення в країнах СНД. Ця система має такий вигляд:

1. Інтегральні показники рівня життя:

1.1. Макроекономічні показники:

– реальні використовувані доходи населення;

– реальні скореговані доходи населення;

– витрати на кінцеве споживання домашніх господарств;

– фактичне кінцеве споживання домашніх господарств;

– середньомісячна заробітна плата (номінальна й реальна).

1.2. Демографічні показники:

– динаміка чисельності постійного населення;

– очікувана тривалість життя;

– рівень смертності немовлят, дитячої і материнської смертності;

– рівень освіти населення.

1.3. Показники економічної активності населення:

– рівень економічної активності населення;

– співвідношення зайнятих в економіці й загальної чисельності населення;

– рівень безробіття.

1.4. Показники пенсійного забезпечення населення:

– чисельність пенсіонерів (усього, у тому числі за віком);

– суми призначених місячних пенсій (усього, у тому числі за віком);

– середній розмір призначених місячних пенсій за віком і мінімальний розмір пенсій.

2. Показники матеріальної забезпеченості населення:

2.1. Доходи домашніх господарств:

– сукупні й грошові номінальні й реальні доходи домашніх господарств (загальні й використовувані);

– купівельна спроможність доходів;

– індекс споживчих цін.

2.2. Нерівність у розподілі доходів між окремими групами населення:

– децильний коефіцієнт диференціації доходів населення;

– коефіцієнт концентрації доходів (індекс Джині);

– коефіцієнт фондів;

– розподіл доходів по квантильних групах населення.

2.3. Показники бідності населення:

– величина прожиткового мінімуму;

– межа бідності;

– межа крайньої бідності;

– показники масштабу бідності (первинна бідність, вторинна бідність, дефіцит грошового доходу бідного – населення, гострота й глибина бідності).

3. Особисте споживання (рівень і структура):

– вартість мінімального продовольчого «кошика»;

– динаміка й структура споживчих витрат населення в поточних і порівнянних цінах;

– частка витрат на харчування у використовуваних доходах і споживчих витратах;

– середньодушове споживання основних продуктів харчування, у тому числі в перерахуванні на дорослого споживача;

– калорійність і склад харчових речовин мінімального продовольчого «кошика».

4. Житлові умови населення:

– забезпеченість населення житлом (загальна й житлова площа у розрахунку на одного жителя країни);

– частка витрат на оплату житла у споживчих витратах населення.

5. Соціальна напруженість:

– коефіцієнт злочинності.

Одним із кількісних показників, який використовується для фінансової оцінки суспільного добробуту, є вартість життя. Він визначається індексом життя, який фіксує набір споживчих благ – «споживчий кошик». Цей кошик визнається за мінімальний прожитковий мінімум. Під величиною прожиткового мінімуму розуміють показник абсолютного вимірника низьких доходів населення, які забезпечують споживання основних благ та послуг на мінімально допустимому рівні. На сьогодні діючий прожитковий мінімум в Україні складає 358,49 грн. на місяць.

Ще одним показником, який стосується суспільного добробуту, є рівень оплати праці (табл. 2. 4.).

Сьогодні питома вага заробітної плати у доходах населення України становить менше за половину. Тому можна говорити, що оплата праці не є основною мотивацію у формуванні доходів населення. Особливо низький рівень оплати праці залишається у галузях соціальної сфери та в науці, хоч якісний показник, тобто кваліфікація зайнятих, дуже високий. Головна причина такої невідповідності полягає не в залежності рівня оплати праці від її кількості та якості, а в залежності від фінансово-економічного стану підприємства, установи та організації.

На рівень життя населення безпосередньо впливає такий показник, як його реальні доходи (грошові та сукупні) у співвідношенні зі споживчими цінами. Доходи визначають можливості поточного споживання, а споживання товарів і послуг – один із важливих компонентів рівня життя.

Аналіз реальних доходів населення ускладнюється перш за все тим, що офіційна статистика не дає реальної оцінки цього фінансового показника, який є головним при оцінці суспільного добробуту, оскільки не враховує отриманих доходів у тіньовому секторі економіки. Оцінити доходи у тіньовому секторі можна непрямим методом на основі видатків населення на споживання.