Макроекономіка (2005)

В своїх роботах Фрідмен показав, що правильна монетарна політика відіграє важливу роль у період інфляції. Ще більше значення має монетарна політика там, де посилюються інфляційні процеси. Він писав: «Не через бюджетне, а через грошове регулювання слід розв'язувати економічні проблеми країни».

«Гроші всюди присутні, і якщо порушити грошовий обіг, порушиться нормальне функціонування всього господарського механізму».

Отже, ефективна грошово-кредитна політика розглядається як невід'ємний компонент антиінфляційної політики тому, що помилкове, необґрунтоване збільшення грошової пропозиції спричиняє інфляцію.

З метою зменшення інфляції держава може здійснювати антиінфляційну політику, яка має декілька напрямків. Одним із найважливіших завдань антиінфляційної стратегії є погашення інфляційних очікувань, насамперед, адаптаційних.

Іншим невід'ємним компонентом антиінфляційної стратегії є стабільна грошова політика, її особливість — запровадження жорстких лімітів на щорічні прирости грошової маси. Цей показник визначається довгостроковою динамікою реального виробництва і таким рівнем інфляції, який уряд вважає прийнятним і зобов'язується контролювати.

Для того, щоб грошово-кредитна політика була дійсно антиінфляційною, вказаний ліміт необхідно витримувати протягом тривалого часу незалежно від стану бюджету, інтенсивності інвестиційного процесу, рівня безробіття, тобто в економіці за умов інфляції грошово-кредитна політика відіграє провідну роль. За інфляційних обставин немає причин, що змушують перевищувати ліміт пропозиції грошей.

Здійснення антиінфляційної грошової стратегії під силу лише сучасній банківській системі, очолюваній незалежним від виконавчої влади Національним банком. Але регулюючий потенціал НБУ обмежений, адже в ринковій економіці в обігу постійно перебувають гроші, випущені не тільки НБУ, а й комерційними банками. Це, в першу чергу, банківські чеки. Тому, крім грошових обмежень, потрібні й інші заходи боротьби з інфляцією.

У країнах з розвинутими ринковими відносинами функціонують механізми, що підтримують виробництво і протидіють його різкому спаду. З метою стимулювання виробництва держава створює сприятливий інвестиційний клімат стимулює науково-технічний прогрес, застосовує заходи, спрямовані на підвищення гнучкості ринку праці, на посилення конкуренції, на підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товарів.

Дуже важко здійснювати обмежувальну грошово-кредитну політику у високо монополізованій економіці, де відсутні дійові ринкові механізми. У такій економіці встановлення жорстких лімітів на приріст грошової пропозиції викличе не стільки стабілізацію цін, скільки лавиноподібне скорочення обсягів виробництва. Це означає, що перехід до антиінфляційної грошово-кредитної політики має відбуватися поступово, супроводжуючись роздержавленням економіки, її демонополізацією, розвитком ринкової інфраструктури.

Щоб перекрити канали, які породжують інфляцію, монетаристи пропонують:

– строго контролювати зростання грошового обігу;

– проводити жорстку грошово-кредитну політику, застосовуючи правило рівномірного приросту грошової маси;

– проводити стабільну фіскальну політику;

– забезпечувати бюджетну рівновагу. Ліквідувати дефіцит державного бюджету, тому що він є джерелом інфляції і невиправданого втручання держави у ринковий механізм;

– використовувати у деяких випадках метод неочікуваного впливу на економічну ситуацію (метод «шокової терапії»).